ПОМІРКУЙТЕ
1. Як у документі схарактеризовано сільськогосподарське виробництво в першій половині XIX ст.?
У наведеному уривку із джерела Олександра Афанасьєва-Чужбинського сільськогосподарське виробництво схарактеризовано як традиційне та консервативне, оскільки рільництво провадиться «за переказами, способом, заведеним споконвіку». Воно повністю залежить від несприятливих природних умов (посухи, надмірної вологи, шкідників), які можуть повністю знищити врожай. Також виробництво характеризується використанням важкої фізичної праці та запряганням великої кількості волів.
2. Що у джерелі вказує на рівень продуктивності праці в сільському господарстві?
На низький рівень продуктивності праці та недостатню технічну забезпеченість вказує використання застарілих знарядь праці — важкого плуга, для якого потрібно запрягати три або чотири пари волів. Окрім цього, через бідність і брак власної робочої худоби селяни змушені об’єднуватися («шукати товариша») для спільного обробітку землі, що свідчить про слабку індивідуальну спроможність господарств.
3. Спираючись на відомі вам історичні факти, поділіться припущеннями, чому кріпосницько-панщинна система господарювання не сприяла інтенсивному розвиткові сільського господарства.
Кріпосницько-панщинна система базувалася на примусовій праці селян, які не були особисто зацікавлені в результатах своєї роботи на поміщика, що зумовлювало вкрай низьку продуктивність праці. Поміщики-кріпосники отримували прибутки за рахунок посилення експлуатації та збільшення панщини, тому не мали стимулів інвестувати кошти у купівлю нової техніки, покращення культури землеробства чи впровадження новітніх технологій. Крім того, масове зубожіння та безземелля селян унеможливлювали розвиток ефективних дрібнотоварних селянських господарств.
1. Що було характерним для сільського господарства наприкінці XVIII – у першій половині XIX ст. та чому осередком інтенсивного розвитку галузі стала Південна Україна?
Для сільського господарства цього періоду загалом був характерний екстенсивний шлях розвитку, заснований на розширенні посівних площ, посиленні кріпосницького гніту, використанні ручної праці та застарілого інвентарю.
Південна Україна стала осередком інтенсивного розвитку галузі завдяки низці сприятливих чинників:
- наявності великої кількості родючих чорноземів та сприятливому помірному клімату;
- відсутності тут глибоко укоріненого кріпосного права, що дозволило ширше застосовувати продуктивнішу вільнонайману працю;
- близькості до чорноморсько-азовських портів (Одеси, Миколаєва, Бердянська, Маріуполя), що відкривало великі можливості для експорту зерна на європейські ринки;
- активному впровадженню поміщиками та колоністами передових технологій, багатопільних сівозмін і перших сільськогосподарських машин (сіялок, віялок, жаток).
Які чинники зумовлювали екстенсивний характер сільського господарства на українських землях у складі Російської імперії в першій половині XIX ст.?
Екстенсивний характер сільського господарства зумовлювали такі основні чинники:
- панування кріпосницької системи та поміщицького землеволодіння, за яких прибутки збільшувалися не за рахунок модернізації, а шляхом посилення визиску селян і збільшення панщини;
- постійне розширення поміщиками власних посівних площ за рахунок скорочення селянських наділів;
- низький рівень агрокультури, домінування трипільної системи землеробства та використання ручної праці й застарілих знарядь (сохи, плуга, серпа, коси);
- брак капіталовкладень у модернізацію через незацікавленість більшості поміщиків у реформуванні своїх господарств.
ЯКІ ЧИННИКИ ЗУМОВЛЮВАЛИ ЕКСТЕНСИВНИЙ ХАРАКТЕР СІЛЬСЬКОГО ГОСПОДАРСТВА НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ У СКЛАДІ РОСІЙСЬКОЇ ІМПЕРІЇ В ПЕРШІЙ ПОЛОВИНІ ХІХ СТ.? ЯКІ НОВІ ЯВИЩА ВИЗНАЧАЛИ РОЗВИТОК ЦІЄЇ ГАЛУЗІ ЕКОНОМІКИ? ЧОМУ БІЛЬШ СПРИЯТЛИВІ УМОВИ ДЛЯ ІНТЕНСИВНОГО СОЦІАЛЬНО-ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ СКЛАЛИСЯ НА ПІВДНІ УКРАЇНИ?
Які нові явища визначали розвиток цієї галузі економіки?
Розвиток сільського господарства в першій половині ХІХ століття визначали такі нові явища, як спеціалізація регіонів на виробництві певних видів товарної продукції (зокрема, тонкорунного вівчарства та цукробурякового виробництва), впровадження окремими поміщиками технічних новинок (сіялок, віялок, жаток, молотарок) і багатопільних сівозмін. Окрім цього, важливими чинниками стали розширення посівів технічних культур (конопель, тютюну, льону) і пшениці на продаж, а також заснування великими землевласниками перших промислових підприємств із переробки сільськогосподарської сировини (наприклад, цукрових заводів).
Чому більш сприятливі умови для інтенсивного соціально-економічного розвитку склалися на Півдні України?
Більш сприятливі умови на Півдні (Степовій Україні) склалися завдяки наявності величезних площ родючих чорноземів, сприятливому клімату та відсутності тут глибоко вкоріненого кріпосницького поміщицького господарювання, яке обмежувало ініціативу в інших регіонах. Економічному піднесенню також сприяла близькість до чорноморсько-азовських портів (Одеси, Миколаєва, Бердянська, Маріуполя), що відкривало прямий вихід на європейські ринки для експорту зерна. Окрім того, дефіцит робочої сили в регіоні зумовив активне використання високопродуктивної вільнонайманої праці та швидке впровадження новітніх сільськогосподарських машин.
ПОДИСКУЙТЕ З ПРИВОДУ МІРКУВАНЬ СУЧАСНОГО ІСТОРИКА, ВИКЛАДЕНИХ У ПОДАНОМУ УРИВКУ
1. Підтвердіть фактами тези вченого про природно-географічні та суспільно-політичні умови Півдня України, що сприяли економічному розвитку цього регіону.
Природно-географічні умови Півдня підтверджуються фактом наявності там родючих чорноземів та сприятливого помірного клімату, які дозволили за період 1778–1851 років збільшити посівні площі зернових культур у 25 разів. Суспільно-політичні умови підтверджуються активною колонізацією та швидким демографічним зростанням: на початку ХІХ століття чисельність населення Півдня України збільшилася до мільйона осіб. Наплив державних селян, військових поселенців та втікачів від кріпацтва з центральних губерній сформував особливу атмосферу підприємництва, оскільки більшість населення складали вільні люди, які активно залучалися до вільнонайманої праці (наймані робітники обробляли до 9/10 поміщицьких земель регіону).
2. Поділіться припущенням, чому в Південній Україні не було кріпосництва в таких формах і масштабах, як на Наддніпрянщині.
У Південній Україні не було кріпосництва в масштабах Наддніпрянщини, оскільки цей регіон заселявся та освоювався в пізніший період (кінець XVIII — перша половина XIX ст.) шляхом урядової та народної колонізації. Російська влада, намагаючись швидко інтегрувати та освоїти ці незаселені степові простори, надавала переселенцям (державним селянам, іноземним колоністам, відставним солдатам) особисту свободу та пільги. Поміщицьке землеволодіння тут виникло пізніше і не встигло набути патріархального характеру, а висока потреба у швидкому виробництві товарного зерна на експорт змушувала землевласників орієнтуватися на більш ефективну найману працю, а не на примусову працю кріпаків.
На підставі замітки й уривка з джерела з’ясуйте, яку роль у тогочасному господарському житті відігравав чумацький промисел.
Чумацький промисел відігравав роль головної транспортної та торговельної артерії тогочасного господарського життя українських земель. Він забезпечував дешеве транспортування великих обсягів товарів: чумаки доставляли до чорноморсько-азовських портів близько 75 % усього експортного збіжжя України, а також перевозили кам’яне вугілля, будівельні матеріали та ремісничі вироби. Окрім цього, промисел забезпечував внутрішній ринок життєво необхідною сіллю та рибою з Криму і Дону. Для українського населення чумацтво було потужним джерелом додаткового заробітку, в яке залучалися селяни, містяни та дрібні поміщики, що сприяло накопиченню капіталу й активному розвитку товарно-грошових відносин.
ПОМІРКУЙТЕ (НА ПІДСТАВІ ЗАМІТКИ Й УРИВКА З ДЖЕРЕЛА)
1. На які особливості побуту чумаків ви звернули увагу?
Згідно з історичними джерелами, побут чумаків відзначався надзвичайною невибагливістю, витривалістю та суворою самодисципліною в дорозі. Чумаки вирушали в подорож великими валками на возах, запряжених волами, починаючи свій шлях навесні й завершуючи восени. У дорозі вони стикалися з багатьма злигоднями та небезпеками, тому їхній раціон був максимально простим: чумацьке харчування зазвичай обмежувалося пшоняною кашею з салом чи галушками, а також шматком хліба з сіллю. На нічліг вони зупинялися просто неба, вишикувавши свої вози військовим порядком у колону (табір) для захисту від можливих нападів. Їхній одяг був простим і практичним — полотняне вбрання, просякнуте дьогтем для захисту від паразитів, вологи та бруду.
2. Зі звичаями та традиціями якої верстви українського суспільства XVI–XVIII ст. простежується наступність? У чому вона полягала?
У звичаях та традиціях чумаків простежується пряма наступність із традиціями українського козацтва. Ця наступність полягала у наявності чіткої військової організації під час подорожей. Чумацька валка обов’язково обирала свого ватажка — отамана, чиї накази виконувалися беззаперечно. На нічліг вози завжди вибудовувалися колом (табором), що повторювало оборонну тактику козацьких військ. Окрім цього, як і серед козаків, у чумацьких артілях панували колективна взаємодопомога, суворий закон товариства, рівний розподіл зароблених коштів та вимога дотримуватися абсолютної тверезості під час виконання професійних обов’язків.
3. Поясніть, з метою чумаки об’єднувалися на час подорожі у професійні спілки.
Чумаки об’єднувалися у професійні спілки (артілі та валки) насамперед задля забезпечення колективної безпеки під час тривалих і небезпечних подорожей. Оскільки маршрути пролягали через малозаселені південні степи та території, де існувала загроза нападів грабіжників, спільне пересування великими групами дозволяло ефективно організовувати збройну самооборону. Також об’єднання допомагало мінімізувати господарські ризики: у разі хвороби чи загибелі волів товариші допомагали доставити вантаж, а всі фінансові розрахунки, закупівля товарів та ведення каси здійснювалися через отамана на користь усієї спілки.
4. Як чумацтво сприяло утвердженню новітніх ринкових відносин?
Чумацтво виступало потужним чинником розвитку ринкових відносин, оскільки стимулювало грошовий обіг і товарно-грошові зв’язки в українських землях. Будучи дешевим та масовим транспортом свого часу, воно забезпечувало швидкий обмін товарами між різними регіонами. Чумаки інтегрували внутрішній ринок України у світову торговельну систему, перевозячи до чорноморсько-азовських портів (зокрема до Одеси) мільйони пудів збіжжя та інших сільськогосподарських продуктів для подальшого експорту. Крім того, цей промисел сприяв накопиченню первинного капіталу. Чимало заможних чумаків згодом ставали купцями, фінансистами або підприємцями, які вкладали кошти у створення промислових підприємств і розвиток інфраструктури.
НАДІЙНІСТЬ ЧУМАЦЬКОГО ПРОМИСЛУ
Чому популярний промисел почав занепадати у другій половині XIX ст.?
Чумацький промисел почав занепадати у другій половині XIX століття з кількох ключових причин:
- Головною причиною стало швидке будівництво й розвиток мережі залізниць та водного транспорту на українських теренах, які виявилися значно швидшими, дешевшими та економічно рентабельнішими за традиційні волячі валки.
- Відбулося значне скорочення площ вільних пасовищ, якими раніше чумаки могли безплатно користуватися під час тривалих мандрівок.
- У 1841 році було відкрито прямий відпуск солі безпосередньо з озер Криму, через що ціни впали, а дорожні витрати чумаків перестали окуповуватися транспортуванням солі.
ПРОМИСЛОВИЙ ПЕРЕВОРОТ
2. Які зміни відбувалися в господарському житті в умовах промислового перевороту?
В умовах промислового перевороту відбулися такі зміни в господарському житті:
- У виробництво почали активно впроваджуватися парові двигуни та різноманітна техніка (сівалки, віялки, жниварки, парові технології обробки).
- Розпочалася глибша спеціалізація окремих регіонів у землеробстві та тваринництві (наприклад, поширення цукробурякового виробництва й тонкорунного вівчарства).
- Виникли перші машинобудівні заводи, що забезпечували сільське господарство й промисловість необхідним обладнанням.
- Сформувався новий соціальний поділ суспільства на підприємців-власників (капіталістів) та найманих робітників.
- Посилилася внутрішня і зовнішня торгівля, розросталися ярмарки та розбудовувалися портові міста.
Що таке промисловий переворот?
Промисловий переворот (або індустріальна революція) — це історичний процес переходу від мануфактури з її ручною ремісничою технікою до великого машинного фабрично-заводського виробництва.
Як він відбувався в Україні?
В Україні промисловий переворот розпочався у 30–40-х роках XIX століття і завершився у 70–80-х роках XIX століття. Він відбувався у кілька етапів:
- Перші зміни охопили харчову промисловість, зокрема цукрове виробництво, де у 20-х роках XIX століття з’явилися перші парові ґуральні, а у 1843 році фірмою «Брати Яхненки й Симиренко» було збудовано першу парову цукроварню.
- Одночасно з’явилися перші машинобудівні підприємства, які випускали парові двигуни, котли та інше обладнання (наприклад, завод поміщика Д. Кандиби на Чернігівщині у 1841 році та заводи у Млієві).
- Важливою складовою перевороту стало впровадження пароплавства на річках (зокрема, запуск металевих пароплавів «Українець» та «Ярослав Мудрий» на Дніпрі).
Яке значення для економічного розвитку українських теренів мав початок розроблення родовищ кам’яного вугілля і залізої руди?
Початок розроблення родовищ кам’яного вугілля на Донбасі та залізної руди у Кривбасі наприкінці 30-х — на початку 40-х років XIX століття мав фундаментальне значення для економіки:
- Він забезпечив промисловість України власною потужною паливною та металургійною базою, що зменшило залежність від імпортної сировини.
- Це започаткувало формування Донецько-Криворізького промислового регіону, який згодом став одним із найбільших центрів важкої індустрії в Європі.
- Розвиток видобувної галузі дав потужний поштовх для модернізації транспортної інфраструктури, зокрема будівництва залізниць для перевезення великих обсягів сировини.
Що сприяло розвиткові внутрішньої та зовнішньої торгівлі на українських землях у складі Російської імперії?
Розвиткові внутрішньої торгівлі сприяло значне збільшення кількості сільських і міських базарів та проведення великих періодичних ярмарків, серед яких найбільшими були Хрещенський, Троїцький, Успенський і Покровський у Харкові, Іллінський у Ромнах (пізніше у Полтаві), Київський контрактовий та Георгіївський у Єлисаветграді. Також важливу роль відігравав дешевий чумацький транспорт, який забезпечував перевезення хліба, солі, вугілля, будівельних матеріалів та інших товарів.
Розвитку зовнішньої торгівлі сприяло інтенсивне розбудовування чорноморсько-азовських портових міст, таких як Одеса, Миколаїв, Бердянськ, Маріуполь, що дало змогу експортувати хліб та іншу сільськогосподарську продукцію. Вирішальним чинником стало запровадження в Одесі режиму безмитної торгівлі — порто-франко (діяло впродовж 1819–1859 років), що забезпечило нагромадження місцевих капіталів та стрімке зростання імпорту й експорту товарів.
ПОМІРКУЙТЕ
1. У яких царинах уславилися історичні особистості, про яких ідеться?
Василь Каразін уславився в царині науки, освіти та раціонального сільського господарства. Він ініціював заснування Харківського університету, створив Філотехнічне товариство для пропаганди передових методів господарювання, а також заснував у своєму маєтку Кручик хімічну лабораторію, метеорологічну станцію та дослідне поле.
Родина Яхненків (брати Кіндрат, Терентій і Степан) та Федір Симиренко уславилися в царині промислового підприємництва, торгівлі й меценатства. Вони стали піонерами українського цукробудування та машинобудування, заснувавши відому фірму «Брати Яхненки й Симиренко».
Яке значення мала їхня господарська діяльність для історичного поступу України?
Господарська діяльність цих особистостей заклала підвалини для промислового перевороту та модернізації українських земель. Діяльність Василя Каразіна сприяла поширенню наукових знань і раціональних методів агрономії серед місцевих землевласників. Фірма «Брати Яхненки й Симиренко» довела високу ефективність вільнонайманої праці та капіталістичного виробництва на противагу неефективному кріпосницькому господарюванню. Вони збудували перші високоефективні парові цукрозаводи та машинобудівне підприємство, що виробляло сучасне обладнання й перші металеві пароплави, стимулюючи розвиток вітчизняного судноплавства та внутрішнього ринку. Крім того, вони створили унікальну для того часу соціальну інфраструктуру для робітників із лікарнею, школою, бібліотекою та театром, продемонструвавши високі стандарти соціальної відповідальності бізнесу.
2. Яку роль відіграла діяльність Яхненків і Симиренка в розвиткові промисловості в 40-ві рр. XIX ст.?
У 40-ві роки XIX століття фірма «Брати Яхненки й Симиренко» відіграла провідну роль у розвитку харчової та машинобудівної промисловості України. Вони збудували першу цукроварню із застосуванням новітньої парової технології у селі Ташлику на Черкащині (1843 рік), а наприкінці 40-х років запустили Городищенські цукрово-рафінадний і машинобудівний заводи поблизу Млієва. Городищенський цукровий завод став найпотужнішим та наймодернішим у Російській імперії та не поступався аналогічним підприємствам Європи. Своєю чергою, їхній машинобудівний завод забезпечував інші підприємства паровими двигунами та устаткуванням для цукрової промисловості, а також спорудив перші металеві пароплави «Українець» та «Ярослав Мудрий», які здійснювали рейси Дніпром. Це дало потужний поштовх переходу промисловості від ручної мануфактури до фабрично-заводського машинного виробництва.
Що в розповіді зацікавило найбільше?
Найбільше зацікавив той факт, що колишні селяни-кріпаки, які змогли викупитися з неволі завдяки торгівлі, зуміли заснувати передове промислове підприємство європейського рівня. Вражає також висока соціальна відповідальність підприємців, які створили при своєму заводі у Млієві зразкове робітниче селище із газовим освітленням вулиць, безкоштовними для працівників школою, лікарнею, аптекою, бібліотекою та навіть театром, що випереджало стандарти організації праці більшості тогочасних великих міст імперії.
Про що хотіли б довідатися докладніше?
Докладніше хотілося б довідатися про повсякденне життя та організацію праці на промислових підприємствах фірми «Брати Яхненки й Симиренко», зокрема про функціонування їхнього унікального робітничого селища європейського типу з власним театром, школою та безкоштовною лікарнею. Також цікаво було б детальніше дослідити особисті стосунки Платона Симиренка з Тарасом Шевченком під час перебування поета в Млієві.
Про які найвизначніші підприємницькі проєкти довідалися?
Найвизначнішими підприємницькими проєктами, про які вдалося довідатися з тексту та додаткових джерел, є:
- Заснування в 1843 році промисловою фірмою «Брати Яхненки й Симиренко» першої в Російській імперії цукроварні з використанням парової технології у селі Ташлику на Черкащині.
- Будівництво Городищенського цукрово-рафінадного та машинобудівного заводів поблизу Млієва, що стали найсучаснішими у своїй галузі та виготовляли парові двигуни й обладнання для цукрової промисловості.
- Спорудження перших металевих пароплавів «Українець» та «Ярослав Мудрий» (у деяких джерелах — «Святослав»), які курсували Дніпром.
- Створення Левком Симиренком унікального помологічного розсадника у Млієві, який став однією з найкращих науково-дослідних станцій садівництва в Європі.
Які факти зацікавили вас найбільше?
Найбільше зацікавив факт побудови на базі Городищенського заводу зразкового робітничого селища, вулиці якого освітлювалися газовими ліхтарями (що на той час було рідкістю навіть для великих імперських міст), а самі працівники мали доступ до безкоштовного житла, школи, лікарні, аптеки, бібліотеки й навіть власного театру. Також вражає факт фінансування Платоном Симиренком останнього прижиттєвого видання «Кобзаря» Тараса Шевченка у 1860 році.
Навіщо підприємці спрямовували кошти на розвиток української культури?
Підприємці спрямовували кошти на розвиток української культури через глибоку особисту національну свідомість, патріотизм та прагнення підтримати самобутність українського народу в умовах жорсткої імперської асиміляційної політики. Вони розуміли, що збереження рідної мови, підтримка письменників, видання українських часописів та книг є основою для майбутнього національного відродження та духовного виживання нації.
Як підтримували українську науку?
Українську науку підтримували через безпосереднє фінансування наукових товариств та проведення власних прикладних досліджень:
- Василь Симиренко протягом багатьох років надавав систематичну фінансову допомогу Науковому товариству імені Тараса Шевченка (НТШ) у Львові, профінансував купівлю його будинку та будівництво Академічного дому для студентів.
- Василь Симиренко матеріально підтримував дослідження та видання наукових праць відомих українських учених і громадських діячів, зокрема Павла Чубинського, Олександра Кістяківського та Михайла Грушевського.
- Левко Симиренко розгорнув масштабну науково-практичну діяльність у галузі помології, заснувавши у Млієві наукову дослідну станцію та розсадник, де зібрав і детально описав тисячі сортів плодових і декоративних рослин.
На підставі відомостей про підприємницьку, меценатську та громадську діяльність представників родини запропонуйте питання для дискусії в загальному колі.
- Якою мірою успіх приватної фірми «Брати Яхненки й Симиренко» залежав від запровадження соціальних стандартів для робітників (безкоштовна лікарня, школа, театр, газове освітлення вулиць) та прогресивних європейських технологій?
- Чи можна вважати меценатську діяльність родини Симиренків (зокрема, щорічне відрахування десятої частини прибутків на розвиток української культури й науки) прикладом формування національної свідомості українського бізнесу в умовах імперського тиску?
- Яким чином поєднання родинних традицій, особистої ініціативи та здобутої за кордоном освіти дозволило вчорашнім кріпакам Яхненкам і Симиренкам стати лідерами модернізації промисловості України?
1. Витлумачте поняття: індустріальна (промислова) революція, порто-франко.
- Індустріальна (промислова) революція — це історичний процес переходу від мануфактурного виробництва з ручною ремісничою працею до великого машинного фабрично-заводського виробництва. Цей процес супроводжувався впровадженням у виробництво і транспорт парових двигунів, появою машинобудівної галузі, а також глибокими соціальними змінами — формуванням суспільних верств підприємців і найманих робітників.
- Порто-франко (в перекладі з італійської — вільна гавань) — це спеціальний режим вільного порту або виділеної зони безмитної торгівлі в межах міста чи порту. Товари в межах цієї зони дозволялося ввозити, зберігати, переробляти та вивозити без сплати державного мита та податків.
2. Підтвердіть кожну з умов, що визначали розвиток сільського господарства в Україні в першій половині XIX ст., історичними фактами:
- а) екстенсивний характер розвитку сільського господарства:
Поміщики збільшували обсяги виробництва не за рахунок покращення технологій, а шляхом постійного розширення посівних площ власних земель. Для цього вони скорочували селянські наділи та переводили селян на менш родючі або віддалені ділянки, що призвело до зменшення селянських наділів упродовж першої половини XIX століття більше ніж удвічі. - б) масове знеземелення та посилення визиску селянства:
Панівною системою господарювання залишалося кріпосництво та панщина, за якої більшість селян була зобов’язана безкоштовно відробляти робочі дні на користь поміщика. Селян позбавляли землі для розширення панських угідь, а бідніші верстви, яким не вистачало робочої худоби для обробітку землі, змушені були об’єднувати зусилля («орючі разом») або повністю втрачали господарську самостійність. - в) застосування окремими поміщиками технологій раціонального землеробства:
Василь Каразін у 1811 році заснував на Харківщині Філотехнічне товариство для пропаганди передових методів господарювання, створив у своєму маєтку Кручик хімічну лабораторію та метеорологічну станцію. Окремі поміщики, передусім на Півдні України, застосовували новітній інвентар та сільськогосподарські машини (сіялки, віялки, жатки, молотарки) та впроваджували багатопільні сівозміни. - г) сільське господарство дедалі більше набувало торгового характеру:
У цей період посилилася спеціалізація регіонів та розвивалося поміщицьке торгове землеробство: розширилися посіви пшениці на продаж (особливо у Степовій Україні з орієнтацією на експорт через чорноморсько-азовські порти), з’явилися технічні культури (тютюн, коноплі, льон) та активно розвивалися тонкорунне вівчарство і промислове цукрове бурякосіяння.
3. Прокоментуйте події та явища, про які йдеться в уривках із джерел. У чому полягає історичне значення згаданих подій / явищ?
- Уривок А: «Вони вбиралися в полотняний одяг, просякнутий дьогтем; свитка, батіг, пласка бочка з водою, мазниця з дьогтем і казанок для варіння пшоняної каші з салом, – тут на вулиці між возами і було все майно чумака» (Скальковський А.).
Коментар: Уривок описує побут і спорядження українських чумаків під час їхніх тривалих мандрівок. Чумацтво було головною формою внутрішніх торговельних перевезень у першій половині XIX століття. Чумаки доставляли сіль із Криму та Бессарабії, рибу з Дону, а також транспортували до чорноморсько-азовських портів близько 75 % експортного збіжжя України, вугілля та інші товари.
Історичне значення: Чумацький промисел сприяв накопиченню капіталу в руках українців, прискорював розвиток товарно-грошових відносин, а також формував мережу торговельних шляхів, яка інтегрувала різні українські регіони в єдиний економічний простір. - Уривок Б: «Платон Федорович Симиренко, отримавши згоду батька і дядьків на облаштування свого заводу в Ташлику, відправився за кордон, роздивився ще уважніше у Франції всі кращі заводи, склав там план облаштування власного заводу, придбав машини і задумав пересадити із Франції цукрове виробництво в тому вигляді, як воно в той час там розвивалося і процвітало…» (Клебановський П. «Спогади про фірму братів Яхненків і Симиренка»).
Коментар: Уривок свідчить про використання передового європейського технічного досвіду та інженерних знань при модернізації цукрової промисловості в Україні. Платон Симиренко впровадив передові французькі технології, зокрема парові машини для випарювання бурякового соку, що дозволило побудувати першу цукроварню з паровою технологією в селі Ташлику в 1843 році.
Історичне значення: Діяльність фірми «Брати Яхненки й Симиренко» започаткувала перехід цукрової галузі України на індустріальну основу. Це зумовило технічне переозброєння виробництва, розвиток вітчизняного машинобудування (зокрема, будівництво парових двигунів та металевих пароплавів на Мліївському заводі) та вихід українського цукру на міжнародні ринки.