Праісторія становить близько 99,5% існування людства. Це був тривалий період еволюції від мавпоподібних предків до сучасної людини (антропогенез), формування людського суспільства (соціогенез) та зародження людської культури (культурогенез).
Традиційно первісну добу поділяють на давній, середній та новий кам’яний вік – відповідно палеоліт, мезоліт та неоліт.
Палеоліт (приблизно 2,6 млн – 10 тис. років тому) – період конкуренції різних видів людей та формування Homo Sapiens, їх розселення та виживання в умовах зледеніння.
Закінчення льодовикового періоду та вимирання великих тварин ознаменувало перехід до мезоліту, а потім і до неоліту.
В неоліті (10-5 тис. до н.е.) відбулися значні зміни в житті людей – неолітична революція: перехід від привласнювального господарства до відтворювального (землеробство та скотарство), поява ремесел, вождівств.
Епіцентром цивілізаційних змін на зорі історії людства став регіон Родючого півмісяця – від Месопотамії через Сирію і Палестину до долини Нілу.
Саме тут у 4-3 тисячолітті до н.е. відбувся перехід від первісності до цивілізації – з’явилися міста, монументальна архітектура, писемність, державність. Найраніше це сталося в Месопотамії, де народ шумерів заснував перші міста-держави Ур, Урук тощо. Трохи пізніше виникли номи (міста-держави) в Єгипті, що невдовзі об’єдналися під владою фараонів у єдину Давньоєгипетську державу.
За останні два з половиною тисячоліття єгипетська та месопотамська цивілізації існували паралельно, мало перетинаючись одна з одною. Стародавній Єгипет іноді розпадався на окремі номи, але більшу частину своєї історії існував як єдина держава під сильною владою фараонів (Стародавнє, Середнє та Нове царства). У Межиріччі, навпаки, провідні міста та народи змінювали один одного. У II тисячолітті до н.е. найбільшим містом і столицею могутньої держави став Вавилон, цар якого Хаммурапі відомий своїми законами.
Поряд з Єгиптом і Межиріччям та частково під їхнім впливом існувало багато країн і народів, деякі з яких зробили важливий внесок у світову цивілізацію. Фінікійці здійснювали далекі плавання і заснували безліч колоній, а також винайшли алфавіт. Жителі Лідії (на території сучасної Туреччини) вигадали гроші. У Стародавньому Ізраїлі була укладена Біблія та утвердився монотеїзм (віра в Єдиного Бога). Ассирійці, які жили у Верхньому Межиріччі, створили потужну військову державу, підкоривши весь «Родючий Півмісяць» (включаючи навіть Єгипет). Пізніше перси створили першу міцну військову державу – вони не лише підкорили всі країни Передньої Азії та той же Єгипет, але й навчилися керувати завойованими територіями.
Третьою за часом виникнення вважається стародавня індійська Хараппська цивілізація в долині річки Інд. Правда, вона загинула в результаті незрозумілих причин, і на її руїнах з’явилася Ведійська цивілізація, створена прибульцями-аріями, які частково підкорили місцеве населення. Саме вона стала основою сучасної індійської цивілізації.
Ще пізніше виникла стародавня китайська цивілізація, що розвивалася майже в повній ізоляції від інших цивілізаційних центрів. Тривалий час існувало безліч китайських держав, які ворогували між собою, допоки в III ст. до н.е. правитель однієї з них, Цінь Шихуанді, не об’єднав їх в єдину імперію.
Цивілізації Азії та Стародавнього Єгипту заведено об’єднувати поняттям «Стародавній Схід». У XIX–XX ст. до н. е. йому протиставлявся Античний світ – Греція та Рим, в яких виникли свої, особливі форми організації державного та суспільного життя. Правда, не відразу: Крито-Мікенська цивілізація, що існувала в Греції та на островах Середземного моря у II тис. до н.е., принципово не відрізнялася від держав Стародавнього Сходу. А ось пізніше тут виник унікальний полісний лад, і Греція класичного періоду (V–IV ст. до н. е.) стала батьківщиною демократії, філософії, спорту, театру та багатьох інших фантастичних за значущістю новацій. Втім, грецькі поліси виснажили сили у взаємній боротьбі, вони були підкорені Македонією, яка засвоїла грецьку культуру. Цар Олександр Македонський здійснив грандіозний похід на Схід, завоював усю Перську державу і навіть трохи Індії та заклав основи еллінізму – дивної суміші грецької та східних культур.
Тим часом на Заході для всього стародавнього світу з’явилася нова загроза – Рим. Традиційною датою заснування Риму вважається 753 рік до н.е. Спочатку це було маленьке містечко під управлінням царів (царський період). У другій половині I тисячоліття до н.е. в Римі встановився республіканський лад, який виявився досить ефективним. Римляни завоювали Італію, розгромили в трьох Пунічних війнах Карфаген (колись заснований у Північній Африці фінікійцями) і підкорили Східне Середземномор’я з грецькими полісами та елліністичними царствами.
Правда, ці успіхи мали й зворотний бік – величезні території зажадали створення нової системи управління, Рим вступив у смугу тривалих громадянських війн, які закінчилися встановленням Римської імперії. Ця імперія – одна з найуспішніших держав в історії людства. Силою об’єднавши безліч найрізноманітніших країн і народів, вона проіснувала кілька століть, на піку могутності (II ст. н.е.).
Але всьому приходить кінець. Не відразу, але Велике переселення народів зруйнувало Західну Римську імперію. У 476 році вождем одного германського племені був повалений останній імператор Заходу, і ця подія традиційно вважається кінцем стародавньої історії. Східна Римська імперія, відоміша під назвою Візантії, проіснувала ще майже ціле тисячоліття.