Ізраїльсько-Юдейське царство

Ізраїльсько-іудейське царство – давня держава, заснована ізраїльсько­-іудейськими племенами на території Північної й Південної Палестини.

Природні та кліматичні особливості

Частина земель тут родюча, придатна для вирощування сільськогосподарських культур. Проте на значних ділянках переважають кам’янисті ґрунти та скелі, на яких складно займатися землеробством.

Літо тривале, жарке та посушливе – з квітня по листопад. Зима прохолодна та дощова

Історія стародавніх євреїв (коротко)

Близько 1700 років до н.е. з-за річки Євфрат до Ханаану (Палестини) переселилися єврейські племена кочових скотарів.

Близько 1500 років до н.е. Палестина стала єгипетською провінцією після завоювань фараона Тутмоса III. Частина єврейського народу була взята в полон єгиптянами й переселена до Єгипту.

Близько 1250 років до н.е. фараон Рамзес II дозволив євреям на чолі з пророком Мойсеєм покинути Єгипет і повернутися на батьківщину.

Близько 1030 років до н.е. вожді південних єврейських племен проголосили Саула царем Ізраїлю. У південній Палестині утворилося Ізраїльське царство. Трохи пізніше на півночі його зять Давид заснував Юдейське царство.

1004 року до н.е. після смерті Саула Давид об’єднав Ізраїльське та Юдейське царства в єдину державу. Він правив до 965 року до н.е. Захопив Єрусалим і зробив його своєю столицею.

965-928 роки до н.е. – правління царя Соломона, “золота доба” Ізраїльсько-Іудейського царства.

928 року до н.е. єдина Ізраїльсько-Іудейська держава розпалася на Ізраїльське царство зі столицею в Самарії та Юдейське царство зі столицею в Єрусалимі.

722 року до н.е. Ізраїльське царство було розгромлене Ассирією, а його населення забране в полон.

588 року до н.е. вавилонський цар Навуходоносор II завоював Юдейське царство. Єрусалим було зруйновано, а євреїв переселено до міст Вавилонії. Початок “вавилонського полону” євреїв.

539 року до н.е. після загибелі Вавилону євреї повернулися на батьківщину.

Біблійне царство Давида та Соломона

Вся історія єврейського народу тісно пов’язана з Біблією. Нас цікавить та частина Святого Письма, яка називається Старим Заповітом і розповідає про історію Стародавнього Ізраїлю.

У 14-13 століттях до нашої ери нові скотарські племена прийшли з-за річки Євфрат на землі Палестини. Їх називали “ібрі”, що означає “ті, які перейшли через річку”. Слово “єврей” походить саме від “ібрі”. Ці племена вторглися в Палестину і захопили міста, які належали місцевим жителям. Цей народ у стародавніх документах називали Ізраїльтянами, але вони ще не мали власної держави.

Ібрі були організовані в племена, які очолювали старійшини й пророки. Всього таких племен було дванадцять. Вони вірили в одного Бога, якого називали Ягве. Його ім’я вживали лише за потреби, часто замінюючи його словами “Бог” або “Господь мій”. За віруваннями давніх євреїв, Ягве дав землю Палестини народу Ізраїлю. Про всі ці події і повідомляє біблія.

У давні часи Палестина була місцем, де жило багато різних народів, включаючи філістимлян. Вони заснували на узбережжі союз міст-держав. Саме від назви “філістимляни” походить назва “Палестина” (грецький переклад).

Хети та єгиптяни воювали за землі Палестини. У часи війн єгиптяни захопили в полон євреїв і переселили їх з Палестини до Єгипту. Але в кінці 12 століття до нашої ери євреї покинули Єгипет і повернулися до Палестини.

З Біблії ми дізнаємося, що пророк Мойсей вивів євреїв з єгипетського полону. Археологічні знахідки підтверджують багато подій, описаних у Біблії, включаючи існування союзу ізраїльських племен та об’єднання філістимлянських міст.

Згодом відбулося зміцнення союзу ізраїльських племен. Вони перестали кочувати і стали займатися землеробством, навчилися виготовляти залізні знаряддя праці та зброю. Філістимляни час від часу робили набіги на поселення євреїв і навіть забороняли їм користуватися залізом.

Між філістимлянами та євреями спалахнула війна. Саме під час цієї війни й виникла Ізраїльська держава. Давид завершив війну та правив Ізраїльським царством з 1005 по 965 рік до н.е. Він захопив місто Єрусалим, яке належало місцевим племенам. У цьому місті була резиденція царя. Країною керували чиновники на чолі з верховним сановником. За царя Давида було створено гвардію з іноземців-філістимлян і критян.

Після смерті царя Давида на престол Ізраїлю зійшов його син Соломон (приблизно 965-935 роки до н.е.). Він славився мудрістю, але водночас був жорстоким і владолюбним правителем.

За часів Соломона в Єрусалимі збудували розкішний царський палац, знаменитий храм Ягве та фортецю. Будівництво потребувало величезних коштів і робочої сили. Тому весь Ізраїль поділили на 12 округів, кожен з яких по черзі утримував царський двір. Також запровадили трудову повинність – усі жителі 4 місяці на рік мали працювати на царських будовах. Крім того, сплачували податки натурою.

Такі тягарі викликали невдоволення народу.

Після смерті царя Соломона північні єврейські племена відокремилися та утворили власне Ізраїльське царство зі столицею у місті Самарія.

У 722 році до н.е. ассирійський цар Саргон II захопив Самарію, забрав у полон ізраїльського царя Осію та 27 290 ізраїльтян і переселив їх до Мідії та Месопотамії. Натомість у центрі Палестини він оселив вавилонських та арамейських колоністів, яких через те, що вони володіли Самарією, називали “самаритянами”.

Спадкоємці Давида продовжували правити в Юдейському царстві зі столицею в Єрусалимі. Щоб зменшити соціальну напруженість, цар Юдеї Іосія обмежив боргове рабство, але лише для рабів єврейського походження. Після закінчення 6-річного терміну рабства їх мали не тільки звільнити, але й забезпечити харчами на певний час.

Цар Юдеї Іосія провів релігійну реформу, спрямовану на утвердження єдинобожжя. Єдиним дозволеним культом став культ бога Ягве, а єдиним храмом, де йому поклонялися – Єрусалимський храм. Всі інші язичницькі культи були заборонені.

У 586 році до н.е. Вавилонський цар захопив Єрусалим, зруйнував місто і депортував 10% населення – ремісників і знать – до Вавилону. Решта втекла до Єгипту. Так припинило існування Юдейське царство.

8-6 століттях до н.е. у суспільствах обох царств проповідували різні пророки, згадані в Біблії. Вони пророкували прихід месії, який відновить колишню гармонію та єдину Ізраїльсько-Юдейську державу.

Структура єврейського суспільства доби ізраїльсько-іудейського царства

За часів Ізраїльсько-Іудейського царства (близько 1030 – 586 роки до н.е.) структура єврейського суспільства була приблизно такою:

1. Цар. На чолі держави стояв цар, який мав необмежену владу. Першим царем об’єднаного Ізраїльсько-Іудейського царства був Саул. Після нього царювали Давид і Соломон.
2. Аристократія і знать. До аристократії належали родичі царя, впливові родини, військові ватажки. Вони володіли землею, рабами, мали привілеї.
3. Жерці. Вони служили при храмі, здійснювали релігійні обряди. Мали вплив на царя і народ.
4. Ремісники й торговці. Жили у містах, займалися виготовленням різних виробів та торгівлею.
5. Селяни й пастухи. Основна маса населення. Обробляли землю, розводили худобу. Сплачували податки царю та храму. Жили бідно.
6. Раби. Були власністю царя, знаті або храму. Виконували всю важку роботу. Не мали прав.

Отже, суспільство було розшарованим на прошарки з різним соціальним і майновим станом. Цар мав необмежену владу.