У 6-5 століттях до н.е. на території Лація існував союз латинських міст-держав, який протистояв зростаючій могутності Риму. Цей союз називався Латинським союзом.
Спочатку союз очолювало місто Альба Лонга. Згідно з неповним фрагментом напису, записаного Катоном Старшим, до союзу входили Тускул, Аріція, Ланувій, Лавіній, Кора, Тібур, Помеція та Ардея.
Латинський союз мав спільний релігійний центр – гай Ферентіна поблизу Альби-Лонги в Альбанських горах, де щорічно проходили збори представників союзних міст.
Окрім того, латини мали низку спільних культів та святилищ, які сягали ще дохристиянських часів, коли латини були єдиним плем’ям. Це свідчило про збереження почуття спільності.
Латинські міста мали особливі права у відносинах одне з одним: право шлюбу, торгівлі, володіння нерухомістю на території іншого міста тощо. Ці права були пережитком старих родоплемінних зв’язків.
На чолі Латинського союзу стояв диктатор, який обирався союзними містами. Ця посада мала як політичні, так і релігійно-церемоніальні функції.
Рим ніколи офіційно не входив до Латинського союзу, але прагнув встановити над ним свою гегемонію. Це викликало численні конфлікти між Римом та латинами.За часів царя Тарквінія Гордого латини визнали гегемонію Риму. Був поновлений договір з Римом, згідно з яким латини мали виставляти військо для спільних військових дій з римлянами.
Надалі союз неодноразово воював з Римом за незалежність. Після остаточної перемоги Риму у 338 р. до н.е. Латинський союз було розпущено.