Гай Юлій Цезар Август Германік (31 серпня 12, Анцій – 24 січня 41 року, Рим), відомий як Калігула, був третім принципом Риму з 18 березня 37 року до своєї смерті 24 січня 41 року. Його правління було коротким і було відзначене жорстокістю та скандальними подіями.
Здобуття влади Калігулою та його перші заходи
Калігула здобув владу раптово та несподівано для себе після вбивства його дядька, імператора Тіберія, в березні 37 року н.е.
25-річний Калігула в цей час перебував на Капрійських островах разом з Тіберієм. Після звістки про смерть останнього, Калігула швидко вирушив у Рим, випередивши похоронну процесію з тілом попередника.
18 березня преторіанська гвардія проголосила Калігулу імператором. А 28 березня сенат затвердив його повноваження. Фактично Калігула успадкував владу як останній чоловік з родини Юліїв-Клавдіїв.
Першим кроком нового імператора стало завоювання прихильності армії та населення за допомогою щедрих роздач грошей. Також він оголосив амністію та повернув з вигнання опальних за Тіберія. Калігула також пообіцяв повернутися до принципів правління Августа та відновити авторитет сенату.
Ці кроки забезпечили йому сприятливий початок правління та підтримку різних верств населення імперії. Проте згодом Калігула змінив свою політику на протилежну.
Особливості внутрішньої політики Калігули
Основними особливостями внутрішньої політики Калігули були:
- Посилення особистої влади імператора. Калігула узурпував всю повноту влади, фактично ігноруючи сенат.
- Підозрілість і жорстокі репресії щодо можливих суперників та опозиції. Калігула розправлявся з багатьма впливовими сенаторами.
- Екстравагантна поведінка та надмірні витрати, що виснажували скарбницю. Калігула витрачав величезні кошти на особисті прихоті та задоволення.
- Намагання встановити в Римі культ своєї особи за взірцем елліністичних монархій Сходу. Калігула претендував на божественне походження.
- Жорстоке поводження з підлеглими. Калігула часто без причини карав і страчував навіть близьких людей.
Таким чином, внутрішня політика Калігули відрізнялася авторитаризмом, екстравагантністю та марнотратством, що зрештою підірвало довіру до нього і призвело до загибелі.
Зовнішня політика та відносини з залежними царями
Спочатку Калігула планував великі завойовницькі походи в Германію та на Схід. Проте реальних завоювань здійснено не було. Єдиним винятком стало приєднання Мавританії як провінції у 40 році.
Водночас Калігула намагався налагодити особисті стосунки з царями Сходу. Він повернув трон Коммагені сину місцевого царя Антіоха, а також роздав царства на Боспорі та у Вірменії своїм родичам по материнській лінії.
Разом з тим ставлення Калігули до царів було довільним. Він страчував їх без жодних на то причин (як Птолемея Мавританського у 40 році). Або принижував царів, змушуючи їх виконувати роль слуг чи возитися з його конем Інцитатом.
Загалом зовнішня політика Калігули була хаотичною та екстравагантною, як і його правління загалом. Вона принесла Риму небагато реальних надбань чи вигод.
Причини непопулярності та загибель Калігули
Непопулярність та наступна загибель Калігули мали такі основні причини:
- Деспотичний стиль правління, ігнорування сенату, посилення репресій. Це викликало обурення аристократії.
- Надмірні та безглузді витрати коштів на задоволення примх Калігули. Це призвело до фінансової скрути та обурення населення.
- Намагання нав’язати свій культ як живого бога за зразком елліністичних правителів. Це обурило римську знать.
- Численні страти та репресії без достатніх на то причин. Це посилило атмосферу страху та ненависті до імператора.
- Невдалі спроби військових походів та територіальних надбань, які дискредитували Калігулу в очах армії.
У результаті Калігула втратив підтримку всіх прошарків суспільства. Це дало можливість здійснити проти нього змову та вбити у січні 41 року н.е.