Тиберій Клавдій Нерон Германік (1 серпня 10 до н. е. – 13 жовтня 54)
Клавдій був четвертим імператором Риму і правив з 41 по 54 рік н. е.
Обставини приходу до влади імператора Клавдія
Прихід до влади Клавдія був раптовим та неочікуваним. Він став імператором в результаті змови преторіанської гвардії після вбивства племінника Калігули в 41 році н.е.
Коли преторіанці вбили Калігулу, владу мав успадкувати його дядько Клавдій. Він був останнім живим чоловіком з династії Юліїв-Клавдіїв і мав певні права на престол. Однак сенат не поспішав визнавати Клавдія імператором, намагаючись відновити республіку.
Тоді преторіанці власноруч знайшли Клавдія, який ховався у палаці після вбивства Калігули, та проголосили його імператором. Заручившись підтримкою гвардії, Клавдій змусив сенат визнати його владу.
Так Клавдій цілком випадково опинився на чолі імперії завдяки втручанню преторіанців. Він не мав жодного політичного чи військового досвіду, тому його влада спочатку була досить слабкою. Але згодом Клавдій зміцнив свої позиції.
Внутрішня та зовнішня політика Клавдія
Основними заходами внутрішньої політики Клавдія були:
- Зміцнення імператорської влади. Він ліквідував опозицію та зміцнив контроль над армією й сенатом.
- Розширення римського громадянства в провінціях. Клавдій надав громадянство багатьом жителям Галлії, Іспанії та інших провінцій.
- Реорганізація судової системи для прискорення розгляду справ. Було додано п’яту судову декурію.
- Активне будівництво в Римі. Клавдій звів новий акведук, порт Остію, осушив Фуцинське озеро.
В зовнішній політиці Клавдій здійснив успішні завоювання Британії та деяких східних територій. Основними кроками були:
- Повне завоювання Британії та включення її до складу імперії.
- Приєднання до Риму Лікії, Родосу, Іудеї, Фракії, Мавретанії.
- Поширення римського впливу на Парфію та Вірменію.
Отже, Клавдій мав певні успіхи як у внутрішній, так і зовнішній політиці, заклавши основи для територіальної експансії за Нерона.
Роль дружини Мессаліни та вільновідпущеників при Клавдії
Дружина Клавдія Мессаліна та його вільновідпущеники відігравали важливу роль при дворі та значно впливали на політику імператора.
Мессаліна була надзвичайно амбітною жінкою. Вона активно втручалась у державні справи, фактично керуючи Клавдієм. Мессаліна організувала змови та страти багатьох сенаторів і знаті, яких розглядала як загрозу собі або Клавдію.
Також Мессаліна мала величезний вплив при дворі. Саме вона просувала на ключові посади своїх ставлеників з-поміж вільновідпущеників, зокрема Нарциса, Палланта, Калліста та Полібія.
Ці люди фактично контролювали усі сфери управління імперією та особисто радили Клавдію.
Отже, Мессаліна та вільновідпущеники значною мірою визначали політику Клавдія. Їх вплив був настільки великим, що зрештою призвів до падіння та страти самої Мессаліни у 48 році н.е.
Завоювання Британії та інші військові кампанії
Одним з найважливіших військово-політичних заходів Клавдія було завоювання Британії у 43-44 роках н.е.
Після невдалої спроби імператора Калігули підкорити Британію, Клавдій вирішив завершити її завоювання. Він очолив величезне військо чисельністю понад 40 тисяч і особисто висадився в Британії та керував кампанією.
У результаті значна частина Британії була захоплена римлянами, а місцеві племена визнали зверхність Риму. Британія стала римською провінцією. Це завоювання мало велике пропагандистське значення для Клавдія.
Окрім Британії, за Клавдія були приєднані Лікія, Фракія, Іудея, Мавретанія, Родос, частина Палестини. Також розширився римський контроль над Парфією та Вірменією.
Отже, Клавдій, хоч і не мав полководницького таланту, розширив кордони імперії, здобувши значні територіальні надбання. Це підвищило його авторитет всередині держави.
Кінець правління Клавдія
Кінець правління Клавдія був раптовим та драматичним. У жовтні 54 року він помер за загадкових обставин (покуштувавши грибів), ймовірно, був отруєний своєю дружиною Агріппіною.
Останні роки принципату Клавдія ознаменувалися посиленням впливу Агріппіни та її сина Нерона при дворі. Нерон одружився з донькою Клавдія Октавією, а згодом був всиновлений і став спадкоємцем.
Клавдій втрачав контроль над подіями та потрапляв під все більший вплив Агріппіни. Вона фактично правила імперією від імені слабовільного чоловіка.
Усі античні джерела висловлюють підозру, що саме Агрипіна отруїла чоловіка (тільки Йосип Флавій називає це «чутками»). Саме Агріпіна та її син отримали найбільшу вигоду зі смерті.
Його раптова смерть дозволила Нерону безперешкодно посісти трон. А Клавдій увійшов в історію як імператор, якого фактично контролювали дружини та вільновідпущеники.