Хто жив на північ від Скіфії

Північ сучасної України вкрита густими хащами поліських лісів – то тут, то там проглядаються болота та непрохідні чагарники. Антропологічні дослідження кажуть нам, що фізичний тип українців сформувався саме тут, на цих землях, починаючи ще з часів неоліту. Проте антропологія не дає відповіді на запитання – ким були ці люди з культурної та етнічної точки зору. Адже саме ці аспекти вивчає археологічна наука стосовно стародавніх часів.

Хто мешкав у Поліссі на світанку історії?

Геродот у своїх “Історіях”, описуючи Скіфію, згадує чимало різних народів. Щодо північних земель він каже небагато – мовляв, тут мешкали скіфи-орачі, гелони, будини, неври, а ще далі – людожери-андрофаги та міфічні гіпербореї. Проте ототожнити ці етноніми з конкретними археологічними культурами надзвичайно складно, адже Геродотові дані про віддалені північні землі були швидше легендами ніж достовірними даними.

Та все ж, чи могли греки отримувати якусь інформацію з цих територій? Відповідь археології – позитивна. Адже в багатьох пам’ятках півдня лісової зони, тобто українського Полісся, трапляється античний імпорт – кераміка. Хоча говорити про прямі контакти грецьких купців з лісовим населенням ще зарано, проте очевидно, що певні торговці все ж потрапляли у глиб лісів і привозили вино й чорнолаковий грецький посуд.

Поява античних речей у пам’ятках Полісся збігається із заснуванням грецьких міст-колоній на узбережжі Чорного моря, зокрема Борисфену та Ольвії. Скоріше за все, саме кочові скіфські племена виступали посередниками у контактах між античними містами та лісовим населенням Полісся. Після появи скіфів у Дніпровському лісостепу античний імпорт у пам’ятках цього регіону стає регулярним.

Як греки називали ці племена?

Геродот досить детально описує етнічний склад населення Скіфії. У лісостеповій зоні він локалізує скіфів-орачів та скіфів-землеробів. Ці узагальнені назви, ймовірно, об’єднували різні за походженням племена, які займалися хліборобством.

Далі на північ, уже в лісовій смузі, за Геродотом мешкали племена неврів, меланхленів, будинів та гелонів. Ще північніше вище по течії Дніпра жили племена андрофагів.

Згадуються також міста цих народів, зокрема місто Гелон, яке дослідники ототожнюють з відомим археологічним комплексом Більського городища на лівому березі Дніпра. Але інформації про те, який вигляд мало тоді Дніпровське Правобережжя, у його «Історіях» немає.

Особливості розвитку в лісостепу та лісової зони

Поява городищ у лісовій зоні на відміну від лісостепу відбувається пізно і раптово – лише у VII ст. до н.е., що збігається з початком скіфської експансії. Це свідчить про те, що спорудження укріплень було захисною реакцією місцевого населення на загрозу з боку кочовиків.

Матеріальна культура городищ лісової та лісостепової зон суттєво відрізняється. У лісах домінує місцева кераміка з корінням у пізньобронзових традиціях. В лісостепу поширена чорноліська та жаботинська кераміка що має гальштатське походження (гальштатська – археологічна культура залізної доби, яка існувала в Центральній Європі приблизно з 800 до 450 років до н.е)

Єдиною дослідженою на сучасному рівні групою городищ лісової зони є Хотівська. Вона дозволила говорити про окрему північну лінію розвитку в Подніпров’ї, що можливо поширилася і на лісостеп.

Південь лісової зони Правобережжя розвивався під впливом як лісостепових процесів, так і північно-західних балтійських культур. Пам’ятки цього регіону об’єднуються в єдине коло із культурами на захід від Дніпра аж до Волині й Розточчя, причому ця спільність виникає в Центральній Європі набагато раніше — за доби пізньої бронзи із формуванням тшинецько-комарівського кола культур і пізніше — лужицького масиву культур бронзового віку, а це II тис. до н. е.

У пізньобронзову добу та аж до появи скіфів на півночі лісостепової та півдні лісової смуги Правобережжя не відбувалося жодних помітних історичних подій. Це ускладнює хронологічні побудови, проте вказує на відсутність радикальних змін в етнічному складі населення.

За ранньоскіфської доби даний регіон перетворюється на віддалену периферію, осторонь від процесів у степу. Саме тут з’являється надзвичайно цікаве археологічне явище – хотівська група пам’яток та навколишня підгірцівська культура.

Хотівська група пам’яток

На Правобережній Київщині у XIX столітті було відкрито дві унікальні пам’ятки доби раннього заліза – Хотівське городище та курган Переп’ятиха. Вони мають низку спільних рис, зокрема у будівельних традиціях. Проте спроби синхронізувати ці об’єкти гальмувалися через розбіжності у їхньому датуванні. Лише останнім часом вдалося передатувати Хотівське городище до кінця VII ст. до н.е. Це дозволило розглядати його разом з Переп’ятихою як єдиний комплекс пам’яток.

Епоха раннього заліза в Європі позначена великими змінами – від народження античних цивілізацій до вторгнення кочових племен, зокрема скіфів. Саме скіфська експансія у VII ст. до н.е. сягає території сучасної України.

Місцеві племена лісостепу змушені реагувати на цю загрозу – вони створюють нову систему укріплених городищ. Найпівнічнішим з них є Хотівське городище, збудоване на кордоні лісостепу та лісів не скіфським племенем, що населяло долину річки Віти.

Хотівське проіснувало до VI/V ст. до н.е. Геродот називає ці племена скіфами-орачами, проте археологічні дані свідчать про відсутність зв’язку з кочовиками. Матеріальна культура поєднує риси лісостепу та лісів, тому городище має важливе значення для вивчення історії обох зон, від Балтики до Чорного моря.

Відомий дослідник В.Б. Антонович ще у 19 ст. детально описав Хотівське городище, зокрема 6 в’їздів на нього. Жоден з них донині не зберігся. Проте у 2016 р. виявлено ще один дотепер невідомий в’їзд-пандус із залишками оборонних споруд та речей. Це дозволило ідентифікувати його як місце штурму городища наприкінці 7 ст. до н.е., ймовірно скіфами.

Підтвердженням є знахідки спалених укріплень, стріл, кісток кінських щелеп. Отже, городище зазнало нападу. Такі знахідки свідчать про складну історію існування Хотівського городища на тлі скіфської експансії у регіон.

Проте на цьому історія Хотівського городища не закінчилася. Зруйнований в’їзд було перекрито новим валом, зберігши рештки спалених конструкцій. Це могли зробити лише його жителі, отже вони відбили напад.

Укріплення проіснувало ще понад 100 років. Ймовірно було споруджено новий східний в’їзд зі специфічними фортифікаціями, як реакція на скіфську загрозу.

Отже, попри штурм, городище продовжило функціонувати. Це свідчить про наполегливість його мешканців у протистоянні кочовикам.

Але залишається відкритим питання – навіщо скіфам були потрібні ці віддалені землі?

Дослідження околиць Хотівського городища виявили низку інших укріплених поселень та оборонних споруд доби раннього заліза вздовж річки Віти.

Зокрема, відомі Кругле та Велике Ходосівське городища, оточені захисними валами. Також було знайдено Мале Хотівське городище на протилежному березі Віти, яке контролювало річковий шлях.

Серед знахідок на Хотівському городищі є значна кількість імпортних речей:

• Багато античної амфорної тари, чорнолакового та кухонного посуду архаїчних типів. Аналогічний набір присутній на інших скіфських городищах регіону.
• Вироби з кольорових металів – шпильки, намистини, стріли. Виділяються предмети зі сплавів свинцю та олова, традиція створення яких йде з бронзового віку.
• Фрагмент пластини із зображенням у “скіфському звіриному стилі”. Ймовірно, використовувалась як матриця для коштовних прикрас. Має кавказьке походження.
• Знайдено уламки ливарних форм та мідної сировини.

Ще однією важливою пам’яткою цього часу є курган Переп’ятиха. У ньому також знайдені речі, схожі на хотівські: золоті та срібні бляшки з грифонами у “скіфському звіриному стилі”.

Крім того, на Хотівському городищі багато кісток великих тварин, результат полювання.

Причому превалює не просто дичина, а великі та «складні» для мисливця тварини — тур, лось, вепр, ведмідь, олень, козуля. Що може бути ознакою аристократизму у звичаях жителів цього місця, і є ще одним аргументом на користь приналежності його племінній еліті.

На Хотівському городищі відсутні сліди житлової чи господарської забудови, окрім оборонних споруд. Воно розташоване осторонь від інших поселень, за природними перешкодами. Це свідчить, що можливо первинною функцією городища був не матеріальний, а радше сакральний статус на кшталт давніх святилищ. Згодом на основі культового центру могли з’явитися інші функції – адміністративна, торговельна тощо. Але першопричиною була саме сакральна роль цього місця для племені.

Система укріплень у долині Віти (Хотівська група) кардинально відрізняється від попередніх лісостепових городищ. Там поселення розміщувалися на пагорбах, а тут – в долині, зі спеціальними захисними валами. Подібний принцип характерний радше для чорноліських городищ. Це свідчить, що Хотівське городище та пов’язані з ним пам’ятки належали окремому племені з локальною традицією ще з бронзового віку. Водночас наявність потужних укріплень та імпортів може вказувати на торговельне значення цього регіону та зв’язки місцевої еліти зі світом степу й античним Причорномор’ям.

Щодо кургану Переп’ятиха є питання. Його традиційно вважали похованням скіфського володаря. Однак аналіз матеріалів не виявив особливих скіфських рис. Обряд поховання радше відповідає місцевим традиціям населення лісостепово-лісового порубіжжя. Проте сама грандіозна споруда свідчить про елітарність.

Отже, можливо Переп’ятиха належала місцевій племінній верхівці, а не прибулому скіфському князю. Скіфські елементи пояснюються попередніми контактами в Причорномор’ї.

Враховуючи спільні риси матеріальної культури та фортифікацій з лісостеповими та західними пам’ятками, можна припустити, що група пам’яток долини р. Віти й дотичні пам’ятки Київщини, як то Переп’ятиха і, можливо, Підгірці, є чимось на кшталт східного о порубіжжя не стільки лісостепових культур, скільки культур Полісся аж до Росточчя і, можливо, далі на захід.

Принаймні з появою скіфів на північному кордоні Правобережного лісостепу з’являється напрямок торговельних зв’язків — з античними містами Північного Причорномор’я через гирло Дніпро-Бузького лиману. Передусім варто наголосити на існуванні такого шляху до Ольвії.

Висновок

Ось узагальнені висновки щодо населення північної частини Скіфії (території сучасної України) в архаїчний період:

• За свідченнями античних авторів (Геродот та ін.), на північ від Скіфії мешкали різноманітні племена – будини, гелони, неври, андрофаги та інші. Проте чітко ототожнити їх з певними археологічними культурами поки що складно.
• У південній частині лісової зони (Полісся) з’являються знахідки грецького імпорту – амфор, посуду тощо. Це свідчить про опосередковані контакти місцевого населення з античним світом через скіфів-кочовиків.
• На відміну від лісостепу, в лісовій зоні городища раптово з’являються в 7 ст. до н.е., що пов’язано із загрозою з боку скіфів. Це була оборонна реакція місцевих племен.
• Важливими пам’ятками є Хотівська група городищ та курган Переп’ятиха на Київщині. Вони мають місцеве коріння, але демонструють контакти зі світом скіфських степів. Ці пам’ятки свідчать, що північні племена, попри контакти зі скіфами та греками, зберігали власну матеріальну і духовну культуру.

Джерело: Історія цивілізації. Україна. Том І. Від кіммерійців до Русі (X ст. до н. е. — IX сг.). Упорядник Михайло Відейко