Нерон – це римський імператор, який правив з 54 по 68 рік. Початок його правління був адекватним, але з часом він став деспотом, що призвело до дезорганізації державного управління та повстань в імперії.
Як Нерон прийшов до влади
Нерон прийшов до влади в 16-річному віці після раптової смерті імператора Клавдія в жовтні 54 року н.е. Його мати Агріппіна влаштувала швидку і безкровну передачу влади синові за активної підтримки преторіанської гвардії.
Ще за кілька років до того Агріппіна вийшла заміж за Клавдія і домоглася фактичного контролю над ним та державними справами. Вона домоглася усиновлення Нерона Клавдієм і одруження юнака з його донькою Октавією.
Таким чином, Нерон став законним спадкоємцем Клавдія. Коли той раптово помер (ймовірно, Агріппіна отруїла його), Нерон вже мав підтримку гвардії й був готовий негайно посісти трон.
За підтримки матері Нерон швидко отримав владу, оминувши законного спадкоємця Британніка. Згодом він позбувся й Агріппіни, зосередивши абсолютну владу у своїх руках. Але спочатку Нерон цілком завдячував троном інтригам матері.
Перші роки правління Нерона та його популярність
Початкові роки правління Нерона, з 54 до 59 року н.е., ввійшли в історію як «п’ятиріччя Нерона» — період відносно справедливого й ефективного управління Римською імперією.
Коли 16-річний Нерон успадкував владу після раптової смерті Клавдія, його оточили досвідчені радники, такі як філософ Сенека та префект преторіанської гвардії Бурр. Вони стримували юнацький запал та імпульсивність молодого імператора, навчаючи його мистецтву управління державою.
У своїх перших промовах в сенаті Нерон обіцяв повернутися до ідеалів справедливого правління Августа, поважати авторитет сенату, відновити деякі республіканські традиції, пом’якшити політичні репресії та скасувати таємні суди у справах про образу величності. Це забезпечило йому прихильність і лояльність еліти.
Перші роки царювання Нерона були відзначені масштабним будівництвом громадських споруд та інфраструктури в Римі за проектами найкращих архітекторів. Зведення нових будинків, храмів, лазень та акведуків справляло гарне враження на простих римлян.
Сенека рекомендував Нерону провести популістські заходи, такі як здешевлення хліба та скасування податків, задля завоювання прихильності народу.
Бурр же відповідав за військові питання та безпеку. За його проханням Нерон не втручався у дії полководців, зокрема Корбулона під орудою якого здобули перемоги у війні з Парфією за вплив у Вірменії. Ці військові успіхи примножували славу Риму та авторитет імператора.
Тож початкова популярність Нерона ґрунтувалася на обіцянках справедливого правління, будівництві громадських споруд, що поліпшували життя в Римі, та воєнних перемогах римської армії на сході. Протягом «п’ятиріччя Нерона» імператор користувався значною прихильністю як еліти, так і простолюду.
Зовнішня політика Нерона: війни та стосунки з Парфією
Зовнішня політика Нерона спочатку була відносно вдалою завдяки успіхам талановитих полководців, передусім Корбулона.
Головним ворогом Риму лишалася Парфія, яка прагнула поширити свій вплив на Вірменію та прилеглі землі. У 58 році Корбулон завдав поразки парфянам та відновив союзницькі відносини Вірменії з Римом. У 63 році він змусив парфянського ставленика Тірідата скласти царську корону Вірменії до ніг імператора.
Це була величезна дипломатична перемога Риму. Втім, невдовзі Нерон став підозрювати надмірну самостійність та популярність Корбулона в армії й наказав стратити Корбулона. Втім той у м. Коринф наклав на себе руки у 67 році.
Щодо придушення заколотів, то за Нерона спалахнула низка значних повстань. У 60 році відбулось повстання Боудіки у Британії, у 61 році – повстання у Пальмірі на Сході. Обидва були жорстоко придушені римськими військами.
Загалом Нерон домігся певних успіхів на Сході завдяки талантам своїх полководців.
Смерть матері Агріппіни, радника Бурра та відставка Сенеки
Агріппіна мала вплив на політичне життя Риму і, зокрема, на свого сина Нерона, якого вона привела до влади. Нерон, у свою чергу, прагнув мати неконтрольовану владу, і присутність впливової матері йому заважала.
Нерон та Агріппіна часто конфліктували через його стиль правління й особисте життя, зокрема через його відносини з Поппеєю Сабіною.
Нерон підозрював, що його мати може бути замішана у змовах проти нього, особливо після того, як її відносини з імператором погіршилися
Спочатку Нерон намагався отруїти Агріппіну, але неодноразові спроби були невдалими. Тоді він придумав план з кораблем-пасткою, що мав розвалитися під час плавання. Однак, коли корабель зламався, Агріппіна зуміла вижити і доплисти до берега. Тоді Нерон наказав своїм вірним вбити її.
Вбивство матері погіршило репутацію Нерона серед римлян, оскільки матеревбивство вважалося одним з найгірших злочинів. Також це відіграло роль у формуванні образу Нерона як жорстокого і безумного правителя, який згодом став об’єктом ненависті і презирства у римському суспільстві.
У 62 році помирає впливовий радник Нерона, префект преторіанців Бурр (існує версія про отруєння, яке, за вказівкою Нерона, спричинило його смерть).
А ще за рік у відставку йде філософ Сенека, який теж стримував збочення та деспотичні нахили імператора. Вплив самого Сенеки при дворі імператора слабшав через інтриги. Остерігаючись за власну безпеку в умовах репресій проти знаті, Сенека вирішив піти з поста радника та відійти від справ.
Після цих усіх подій Нерон остаточно звільняється від стримуючих чинників і починає правити все більш свавільно та жорстоко. Він придушує будь-яку опозицію, розправляється зі знатними родинами, конфіскує майно.
Таким чином, смерть Агріппіни, Бурра та відхід Сенеки значною мірою визначили подальше падіння Нерона як правителя і руйнування його авторитету в державі.
Пожежа у Римі та переслідування християн
У липні 64 року в Римі сталася величезна пожежа, яка тривала кілька днів і знищила значну частину міста. Згідно зі свідченнями античних авторів Тацита і Светонія, існували чутки, що Нерон сам наказав підпалити столицю (ходили анекдоти, що Нерон співає в супроводі ліри, дивлячись на вогонь).
Однак достеменних доказів причетності Нерона до підпалу немає. Натомість відомо, що після пожежі він ініціював масштабне відновлення міста за власний кошт.
Щоб заспокоїти народне обурення, Нерон звинуватив у підпалі послідовників релігійної течії християнства та жорстоко розправився з ними. Багатьох християн було страчено на арені цирку або розіп’ято. Зокрема в Римі були страчені апостоли Петро і Павло.
Хоча на християн і звалили провину за катастрофу, це не повернуло Нерону колишньої популярності. Репресії проти релігійної громади лише погіршили ставлення до нього в суспільстві.
Отже, пожежа 64 року та розправа над християнами стали поворотним моментом в правлінні Нерона, після якого його позиції значно послабли.
Змова Пізона
Змова Пізона проти імператора Нерона відбулася у 65 році н.е. Її очолив Гай Кальпурній Пізон – представник знатного роду, який мав певні права на престол.
Серед змовників були сенатори, військові та навіть деякі префекти преторіанської гвардії. Вони планували вбити Нерона під час циркових вистав та проголосити імператором Пізона.
Проте змову було викрито завдяки зраді одного з учасників. Більшість заколотників, включно з Пізоном, наклали на себе руки або були страчені за наказом Нерона. Деяким вдалося втекти з Риму.
Ця невдала змова налякала Нерона та підштовхнула його до нової хвилі репресій. Були страчені його колишні радники, включно з Сенекою, а також багато впливових сенаторів та військовиків.
Отже, змова 65 року лише посилила параною та жорстокість Нерона, що викликало ще більше невдоволення та зрештою призвело до нових заколотів.
Непопулярність у сенаті та загибель Нерона
Непопулярність Нерона в сенаті поступово наростала впродовж усього його правління і врешті призвела до загибелі імператора.
По-перше, Нерон проявляв все більше самовладності, ігноруючи сенат та зосереджуючи всю повноту влади у своїх руках. По-друге, він жорстоко розправлявся з багатьма впливовими сенаторськими родинами та конфіскував їхнє майно.
По-третє, марнотратство Нерона на власні пристрасті, нескінченні будівельні проекти та видовища викликало обурення еліти та народу.
Остаточно скомпрометував Нерона підпал Риму у 64 році. Супротивники імператора звинуватили у підпалі Нерона і розповсюджували чутки про це. Розправа над християнами як цапами-відбувайлами теж викликала зневагу.
У 65 році Нерон стратив кількох впливових сенаторів та полководців, зокрема Сенеку та Корбулона. Це остаточно налаштувало еліту проти нього.
У 68 році спалахнуло повстання Віндекса, а невдовзі Нерона скинули й змусили накласти на себе руки, щоб уникнути ганебної страти.