ПРОЧИТАЙТЕ УРИВОК З ІСТОРИЧНОГО ДЖЕРЕЛА ТА ДАЙТЕ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ
1. Як російський чиновник пояснює причини відновлення козацтва на Правобережжі наприкінці XVIII ст.?
Російський чиновник (князь Олександр Безбородько) пояснює, що у 1790 році прагнення скористатися відновленням козацтва на Правобережжі було викликане надзвичайно важким міжнародним і воєнним становищем Російської імперії. На той момент Росія перебувала у стані війни зі шведами та турками, очікувала ворожих дій з боку Англії та Пруссії, а також протистояла сильному польському впливу, тому імперська влада змушена була шукати будь-які способи знешкодження ворогів незалежно від власних операцій.
Чому в такому заході він не вбачає потреби в поточній ситуації?
У поточній ситуації (станом на 1794 рік) чиновник не вбачає потреби у відновленні козацтва, оскільки небезпечне становище для імперії минуло, а території України, Поділля та Волині вже остаточно перейшли під владу Росії. На його думку, озброєння місцевого населення («збурення власного народу») є вкрай небезпечним, адже українці пам’ятають часи Хмельниччини, схильні до повстань і формування войовничої нації, що може призвести до нової революції, відновлення гетьманства, вимог безглуздих свобод і, як наслідок, до втрати Росією контролю над цими землями.
2. Пригадайте факти з історії козацької доби, які підтверджують основні засади російської імперської політики щодо козацтва, утілені в заснові «розділяй і володарюй» або в образному вислові «батогом та пряником».
Принципи російської імперської політики щодо козацтва підтверджуються численними історичними фактами:
- «Розділяй і володарюй»: Російський уряд постійно провокував і підтримував соціальні конфлікти всередині українського суспільства, зокрема штучно розпалював протистояння між козацькою старшиною та рядовим козацтвом і селянством (наприклад, підкуп привілеями однієї частини старшини проти іншої під час Руїни, обмеження повноважень гетьманів через підконтрольні Малоросійські колегії).
- «Батогом та пряником»: Заохочення козацької еліти інтеграцією до російського дворянства («пряник», як-от видання «Жалуваної грамоти дворянству» Катериною II у 1785 році, що зрівнювало українську старшину в правах з російськими дворянами) чергувалося з жорстокими репресіями («батіг», зокрема фізичне винищення прихильників Івана Мазепи в Батурині, арешт наказного гетьмана Павла Полуботка, руйнування Чортомлицької та Нової Запорозької Січі, а також остаточне закріпачення українського селянства).
Чому в питанні подальшої долі козацтва за нової зовнішньополітичної ситуації російські імперіалісти вдавалися переважно до методів тиску, обмежень і заборон?
Після усунення зовнішніх загроз (приєднання Правобережжя, Криму та ліквідації загрози з боку Османської імперії та Речі Посполитої) у Російської імперії зникла військова потреба в автономних козацьких формуваннях як оборонному щиті на кордонах. За умов стабілізації своєї влади російські імперіалісти прагнули повної уніфікації та централізації держави, через що вбачали у козацьких традиціях, прагненні до самоврядування та волелюбності українців пряму загрозу для самодержавства, що й змушувало їх діяти методами жорсткого тиску, обмежень та ліквідації будь-яких автономних інституцій.
1. Якою була політика Російської імперії щодо українських етнічних територій?
Політика Російської імперії щодо українських етнічних територій мала виражений колоніальний характер, що базувався на політичному, економічному та соціальному поневоленні й визиску українських земель з метою отримання ресурсів і покращення стратегічного положення імперії. Цей курс реалізовувався через ліквідацію решток української автономії, запровадження загальноросійського адміністративно-територіального устрою та законів, поступове зросійщення міст шляхом штучної зміни їхнього етнічного складу, уніфікацію і підпорядкування православної церкви російському синоду, а також через остаточне закріпачення українського селянства та перетворення української козацької старшини на лояльне імперське дворянство.
ПОМІРКУЙТЕ
Доведіть, спираючись на визначення поняття «колоніальна політика» в тексті параграфа та відомі вам історичні факти, що політика Російської імперії щодо етнічних українських земель мала колоніальний характер.
Відповідно до тексту параграфа, колоніальна політика передбачає політичне, економічне та соціальне поневолення, визиск, а також встановлення контролю над територією та населенням іншої держави з метою отримання ресурсів, ринків збуту й поліпшення стратегічного положення.
Політика Російської імперії на українських землях повністю відповідала цим ознакам, що підтверджується такими історичними фактами:
- Політичне та адміністративне поневолення: на початку XIX століття було остаточно лікдовано автономію українських земель, скасовано козацький устрій і запроваджено загальноімперський адміністративно-територіальний поділ на губернії, де вся влада належала призначеним із Санкт-Петербурга чиновникам.
- Соціально-економічний визиск: відбулося повне закріпачення українських селян у приватних маєтках, що позбавило їх будь-яких прав та унеможливило покращення їхнього становища. Окрім цього, потенціал українських земель (людські ресурси, продовольство, коні, вози) безжально використовувався імперією для ведення власних воєн, зокрема російсько-турецьких та війни 1812 року.
- Культурна та етнічна асиміляція: російська влада цілеспрямовано змінювала етнічний склад українських міст, стимулюючи переселення туди інших етносів, впроваджувала російську мову як єдину офіційну в діловодстві, освіті й торгівлі, а також ліквідувала автономію української православної церкви, підпорядкувавши її російському Синоду.
Чому колоніальні заходи стосувалися всіх верств населення?
Колоніальні заходи стосувалися всіх верств населення, оскільки імперська влада прагнула повністю інтегрувати нові території та уніфікувати їх за загальноросійським зразком, що вимагало ліквідації будь-якої самобутності та спротиву на всіх рівнях суспільства.
Для селян це означало остаточне закріпачення та перетворення на безправну робочу силу. Українська козацька старшина й шляхта втрачали свої традиційні права й привілеї, а для інтеграції в імперське дворянство мусили підтверджувати свій статус перед російською бюрократією та відмовлятися від автономістських ідей. Міщани та купці були підпорядковані загальноімперському стану, а їхні традиційні самоврядні структури (цехи та Магдебурзьке право) поступово ліквідовувалися. Духівництво також втратило право обирати церковних ієрархів і було повністю підпорядковане російському контролю з метою перетворення церкви на інструмент зросійщення.
Яка суспільна група, на вашу думку, асимілювалася найшвидше? (Відповідь обґрунтуйте.)
Найшвидше асимілювалася українська козацька старшина (нова політична еліта).
Це обґрунтовується тим, що після видання Катериною II «Жалуваної грамоти дворянству» у 1785 році козацька старшина отримала можливість отримати права й привілеї російського дворянства, що гарантувало їм збереження земельних володінь та володіння кріпаками. Бажання зберегти свій високий соціальний статус, багатство та отримати державні посади в імперській системі спонукало цю групу найшвидше переймати російську мову, культуру, традиції та демонструвати лояльність до імперського уряду.
Поділіться припущеннями, які це мало наслідки.
Швидка асиміляція провідної верстви суспільства мала надзвичайно важкі наслідки для українського народу:
- Втрата національної еліти: українське суспільство фактично залишилося без політичних провідників, здатних захищати національні інтереси та боротися за відновлення автономії.
- Уповільнення національного відродження: оскільки інтелектуальна та заможна верхівка перейшла на російську мову й культуру, розвиток української літератури, науки та освіти тривалий час сприймався як маргінальне явище, притаманне лише нижчим верствам населення («простонароддю»).
- Поглиблення соціального розриву: між асимільованим дворянством, яке розмовляло російською мовою і служило імперії, та закріпаченим українським селянством виник глибокий культурний та мовний бар’єр.
2. Яке місце належало українським землям у системі тогочасних міжнародних відносин?
У системі тогочасних міжнародних відносин українські землі не виступали самостійним суб’єктом політики, а мали статус об’єкта експлуатації, геополітичного протистояння та військового плацдарму для сусідніх імперій:
- Військовий плацдарм та джерело ресурсів: під час російсько-турецьких воєн (зокрема 1806–1812 рр.) та війни з Наполеоном 1812 року українські губернії слугували найближчим тилом для російської армії. Звідси проводилася мобілізація населення до війська, вилучалися продовольство, фураж, коні та вози.
- Об’єкт геополітичного поділу: провідні європейські держави розглядали українські території як розмінну монету у своїх планах. Наприклад, французький імператор Наполеон I Бонапарт планував розчленувати українські землі: Волинь передати князю Юзефу Понятовському, південні території та Подунав’я віддати Австрії в обмін на допомогу у війні проти Росії, а на решті територій створити маріонеткові держави («червоніси») під протекторатом Франції.
- Територіальні зміни без врахування інтересів населення: за підсумками Бухарестського миру (1812 р.) та Віденського конгресу (1814–1815 рр.) українські території (Бессарабія, Холмщина, Підляшшя) передавалися від однієї імперії до іншої виключно в інтересах великих держав, що закріплювало роздробленість українських етнічних земель між Російською та Австрійською імперіями.
ПОМІРКУЙТЕ
Покажіть на карті на с. 12 території, що увійшли до складу Російської імперії внаслідок російсько-турецької війни 1806-1812 рр.
Внаслідок російсько-турецької війни 1806–1812 років за Бухарестським мирним договором до складу Російської імперії увійшла територія Бессарабії (землі між річками Дністер і Прут). На контурній карті для позначення цих територій необхідно зафарбувати або виділити штрихуванням область на південному заході України між річками Прут і Дністер, що включає Хотинський повіт на півночі Бессарабії, а також Ізмаїльський та Аккерманський повіти на півдні (Буджак).
Чому події французько-російської війни стосувалися України?
Події французько-російської війни 1812 року безпосередньо стосувалися України, оскільки українські землі використовувалися російською армією як найближчий тил, де проводилася мобілізація населення, вилучення коней, волів, возів, фуражу та провіанту. Окрім цього, у серпні – вересні 1812 року наполеонівські війська безпосередньо вдерлися на українську територію, захопивши західні повіти Волинської губернії, а на Правобережжі та Лівобережжі розгорнулася масштабна кампанія зі створення козацьких та земських ополчень.
Яку долю краю передбачали плани Наполеона І Бонапарта?
Плани Наполеона І Бонапарта передбачали розчленування українських земель та ліквідацію влади Російської імперії на цих теренах. Правобережні губернії планували передати під контроль союзного французам Герцогства Варшавського, південну Бессарабію та Подунав’я — віддати Австрії в обмін на допомогу у війні, а на решті територій створити окремі підконтрольні Наполеону князівства та королівства («червони», або «наполеоніди»), які мали очолити французькі маршали та генерали (зокрема, Литовське королівство планували віддати маршалу Луї Ніколя Даву, а Волинське князівство — князеві Юзефу Понятовському).
Чим зумовлене створення російською владою з місцевого населення Полтавської і Чернігівської губерній тимчасових козацьких формувань?
Створення тимчасових козацьких формувань у Полтавській та Чернігівській губерніях було зумовлене військовою необхідністю та браком регулярних сил Російської імперії для протистояння 600-тисячній «Великій армії» Наполеона, що стрімко просувалася на схід. Задля залучення українців до війська російська влада використала патріотичні настрої та обіцянки повернути козакам їхні колишні станові права, привілеї та звільнити від рекрутської повинності, завдяки чому в Лівобережній Україні вдалося швидко сформувати 15 козацьких полків (9 полтавських і 6 чернігівських).
1. Що змусило російського імператора вдатися до заходу, про який ідеться?
Російського імператора вдатися до формування козацького війська змусило критичне військове становище імперії та загроза поразки у війні з Наполеоном, що вимагало негайного залучення додаткових людських ресурсів з-поміж місцевого населення, традиційно здатного й охочого до військової служби.
ПРОЧИТАЙТЕ УРИВОК ІЗ ДЖЕРЕЛА ТА ДАЙТЕ ВІДПОВІДІ НА ЗАПИТАННЯ
2. Які обіцянки давав уряд тим, хто вступав до лав козацького війська?
Згідно з розпорядженням російського уряду від 5 червня 1812 року, тим, хто вступав до козацького війська, обіцяли звільнення від усіх інших державних повинностей. Також уряд гарантував, що діти новоспечених козаків, які народилися після вступу батьків на військову службу (або з цього часу), також належатимуть до козацького стану.
З якою метою?
Російський уряд давав такі обіцянки з метою залучити якомога більшу кількість українського населення до лав новостворених козацьких полків для протистояння французькій армії Наполеона Бонапарта в ході війни 1812 року.
3. Поділіться припущеннями, що в цих обіцянках найбільше приваблювало українців?
Найбільше українців приваблювала перспектива звільнення від важкого тягаря державних повинностей, а також можливість закріпити за собою та своїми нащадками козацький статус.
Чому так уважаєте?
У тогочасному суспільстві козацькі привілеї та звільнення від повинностей (особливо рекрутської повинності та кріпацтва) були єдиним доступним способом легально покращити свій соціально-економічний статус та убезпечити майбутнє своїх дітей від кріпацтва.
ПОДИСКУТУЙТЕ З ПРИВОДУ МІРКУВАНЬ ІСТОРИКА
Чи погоджуєтеся ви з висловленою думкою про вплив французько-російської війни на українське суспільство.
З висловленою думкою історика Ярослава Грицака про амбівалентний характер впливу наполеонівської кампанії на українське суспільство слід погодитися повністю. З одного боку, перемога над силами Наполеона дійсно зміцнила вірність імперії серед частини місцевої еліти завдяки почуттю гордості за своє слов’янське походження. З іншого боку, ця війна та закордонні походи продемонстрували прогресивні європейські ідеї, що розбудило в передової частини суспільства розуміння необхідності глибоких змін у політичній системі Російської імперії, результатом чого став розвиток українського автономістського руху та зародження декабристського руху.
ПРОЧИТАЙТЕ ЗАМІТКУ
Як нові історичні умови після ліквідації автономії Гетьманщини та козацького устрою позначилися на долі І. Котляревського?
Ліквідація автономії Гетьманщини та козацького устрою змусила Івана Котляревського пристосовуватися до нових імперських реалій, через що він тривалий час будував кар’єру кадрового військового російської армії. Після завершення військової служби у 1810 році він повернувся до Полтави, де був змушений заробляти на життя цивільною працею, обійнявши посаду наглядача Будинку для виховання бідних дворян.
Поділіться припущеннями, чому він обстоював збереження сформованого в Полтаві козацького полку.
Іван Котляревський обстоював збереження сформованого 5-го кінного козацького полку, оскільки прагнув відродження козацького стану, традиційного українського військового устрою та бодай часткового відновлення автономних прав українських земель. Він сподівався, що збереження постійного козацького війська стане легальним підґрунтям для захисту інтересів місцевого населення та повернення колишніх козацьких вольностей.
Чому наміри І. Котляревського не було втілено?
Наміри Івана Котляревського не були втілені, оскільки російський імперський уряд не виконав своїх обіцянок щодо збереження полку як постійної козацької військової одиниці. Після завершення війни з Наполеоном та закордонних походів російської армії у 1813–1814 роках усі новостворені українські козацькі ополченські загони були розформовані через побоювання самодержавства щодо відновлення автономістських прагнень та зростання національної самосвідомості українців.
ОЦІНІТЬ МІСЦЕ УКРАЇНИ
Оцініть місце України в тогочасних міжнародних відносинах крізь призму імперської колоніальної політики.
У тогочасних міжнародних відносинах Україна не виступала самостійним суб’єктом, а перебувала в статусі безправного об’єкта колоніальної політики Російської імперії. Українські землі використовувалися імперським урядом як найближчий тил, плацдарм для військових дій проти Османської імперії та Франції, а також як джерело постачання людських ресурсів (солдатів, ополченців), провіанту, коней та фуражу. Доля українських територій вирішувалася на міжнародних конгресах великими європейськими державами без урахування інтересів самого українського народу.
1. Укладіть перелік понять за змістом параграфа, усно витлумачте їх.
За змістом параграфа можна виділити такі поняття:
- Колоніальна політика
- Імперський адміністративно-територіальний устрій
- Асиміляція
- Русифікація
- Кріпосне право (закріпачення)
- Козацьке ополчення (народне ополчення)
- «Жалувана грамота дворянству»
- «Жалувана грамота містам»
2. Схарактеризуйте політику Російської імперії щодо українських теренів як колоніальну.
Політика Російської імперії щодо українських теренів мала чітко виражений колоніальний характер. Це виявлялося у встановленні повного політичного, економічного та соціального контролю над підкореними територіями з метою визиску їхніх ресурсів на користь метрополії. Протягом кінця XVIII — початку XIX століття імперська влада ліквідувала залишки автономного козацького устрою та самоврядування, запровадивши натомість загальноросійський адміністративно-територіальний устрій. Важливою складовою колоніальної експлуатації стало остаточне закріпачення селян та інтеграція українського дворянства, купецтва і міщанства у загальноімперські стани. Крім того, здійснювалася жорстка асиміляційна та русифікаторська політика: відбувалося цілеспрямоване розмивання етнічного складу міст, російська мова стала єдиною офіційною мовою діловодства та освіти, а православне духовенство було підпорядковане повному контролю російських церковних ієрархів.
3. Які зміни в адміністративно-територіальному устрої сталися на українських теренах унаслідок російсько-турецької та французько-російської війн?
Унаслідок російсько-турецької війни 1806–1812 років за умовами Бухарестського мирного договору до Російської імперії відійшла Бессарабія. У її складі перебували землі з українським населенням: Хотинський (північна частина Бессарабії), Ізмаїльський та Аккерманський (Південна Бессарабія) повіти. У 1828 році Бессарабію було остаточно приєднано до Новоросійського генерал-губернаторства.
Внаслідок завершення французько-російської війни 1812 року та ухвалення рішень Віденського конгресу 1814–1815 років до Російської імперії було приєднано значну частину колишнього Герцогства Варшавського із західноукраїнськими землями Холмщини та Підляшшя. Водночас Росія передала Австрійській імперії Тернопільський округ.