2. Українські землі у складі Російської імперії: адміністративно-територіальний устрій, етнічний і соціальний склад населення

Зміст

1. На яких особливостях адміністративної системи Російської імперії, що впродовж ХІХ ст. набула поширення в Україні, наголошує автор тексту?

Спираючись на наведений історичний уривок із праці маркіза Астольфа де Кюстіна «Росія 1839 року», автор наголошує на таких особливостях адміністративної системи Російської імперії:

• Всевладдя бюрократії та чиновництва: країною керує величезний клас дрібних службовців, які здобувають посади одразу після навчання та часто діють всупереч волі навіть самого монарха.
• Привілейованість чиновників та соціальне гноблення: отримання адміністративної посади автоматично наділяє чиновників статусом дворянина, землею та кріпосними селянами («душами»).
• Жорстокість, самодурство та деспотизм влади: нові дворяни та канцелярські службовці діють як неконтрольовані безкарні тирани, з надзвичайною жорстокістю визискуючи та гноблячи місцеве селянство.
• Лицемірство влади: чиновники на словах виступають прихильниками реформ та прогресивних нововведень, проте на практиці виявляють себе деспотами та консерваторами.

2. Унаслідок яких історичних подій другої половини XVIII ст. це відбувалося?

Поширення російської адміністративної системи та кріпосницьких порядків на українських землях відбулося внаслідок ліквідації автономного устрою Гетьманщини та Слобожанщини, скасування Запорозької Січі в 1775 році, остаточного закріпачення селян Лівобережної та Слобідської України указом Катерини II 1783 року, а також поділів Речі Посполитої (1772, 1793, 1795 рр.) та приєднання Правобережної України.

3. Які зміни адміністративного управління на українських землях у складі Російської імперії вважаєте найістотнішими для закріплення їхнього колоніального становища?

Найістотнішими змінами стали ліквідація традиційного козацького полково-сотенного устрою, запровадження загальноімперського адміністративно-територіального поділу на намісництва (а згодом губернії), створення генерал-губернаторств для військово-поліційного контролю над українським населенням та уніфікація судової і правової систем із російськими аналогами, що повністю позбавило українські землі самоврядування.

1. Яким був адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії?

У першій половині XIX століття українські землі у складі Російської імперії були поділені на 9 губерній, які об’єднувалися у три генерал-губернаторства: Малоросійське (Харківська, Чернігівська, Полтавська губернії), Київське (Київська, Волинська, Подільська губернії) та Новоросійсько-Бессарабське (Катеринославська, Херсонська, Таврійська губернії та Бессарабська область). Губернії своєю чергою поділялися на повіти, а повіти — на волості, що повністю відповідало уніфікованій загальноімперській структурі управління.

Скориставшись схемою, поясніть особливості адміністративного устрою на українських землях у складі Російської імперії.

Адміністративний устрій мав чітку трирівневу ієрархічну структуру, спрямовану на централізацію та контроль регіонів. Найвищою ланкою управління на українських землях були генерал-губернаторства, які створювалися за географічно-історичним принципом і об’єднували кілька губерній: Лівобережна та Слобідська Україна підпорядковувалися Малоросійському генерал-губернаторству, Правобережна Україна — Київському, а Південна Україна — Новоросійському і Бессарабському. Середньою ланкою адміністративного поділу були губернії (зокрема, Харківська, Чернігівська, Полтавська, Київська, Волинська, Подільська, Катеринославська, Херсонська та Таврійська), які очолювали призначені імператором губернатори, а найнижчою ланкою були повіти та волості.

ПОПРАЦЮЙТЕ З ІСТОРИЧНОЮ КАРТОЮ (с. 11–12)

1. Які українські терени приєднані до Росії внаслідок російсько-турецьких воєн 1768–1774, 1787–1791 рр.?

Унаслідок російсько-турецької війни 1768–1774 років до Російської імперії були приєднані землі між річками Дніпро та Південний Буг (вихід до Чорного моря) з фортецями Кінбурн, Керч та Єнікале, а Кримське ханство отримало незалежність від Османської імперії (а згодом у 1783 році було анексоване Росією разом із Кубанню). Унаслідок війни 1787–1791 років за Ясським мирним договором до Росії відійшли землі між Південним Бугом і Дністром (Єдисан), включаючи Очаківську область.

2. Які нові територіально-адміністративні одиниці з’явилися на українських землях у складі Російської імперії на початку ХІХ ст.?

На початку ХІХ століття на українських землях у складі Російської імперії з’явилися такі нові територіально-адміністративні одиниці, як губернії та генерал-губернаторства. Зокрема, у 1802 році було створено Чернігівську та Полтавську губернії, які разом із Харківською губернією (що увійшла до їхнього складу в 1836 році) утворювали Малоросійське генерал-губернаторство. На Правобережжі функціонувало Київське генерал-губернаторство (у складі Київської, Подільської та Волинської губерній), а на південних землях було створено Новоросійське генерал-губернаторство (з 1828 року — Новоросійське і Бессарабське), яке об’єднувало Катеринославську, Херсонську, Таврійську губернії та Бессарабську область.

3. Які з них розташовано на землях колишньої Гетьманщини та Слобідської України, Правобережжя й Волині, а які – на теренах Південної України і Криму?

На землях колишньої Гетьманщини та Слобідської України були розташовані Чернігівська, Полтавська та Харківська губернії, що входили до Малоросійського генерал-губернаторства.

На Правобережжі й Волині розташовувалися Київська, Подільська та Волинська губернії, які підпорядковувалися Київському генерал-губернаторству.

На теренах Південної України і Криму знаходилися Катеринославська, Херсонська, Таврійська (до складу якої входив Крим) губернії, а також Бессарабська область, що входили до Новоросійського і Бессарабського генерал-губернаторства.

Що було характерним для національного складу українських земель під владою Російської імперії?

Для національного складу українських земель була характерною глибока територіальна та соціокультурна асиметрія: сільське населення було майже повністю однорідним і складалося з українців, тоді як міста залишалися переважно неукраїнськими за складом. Окрім українців, на Правобережжі проживала значна кількість поляків (які становили більшість серед місцевого дворянства) та євреїв (для яких царський уряд запровадив «смугу осілості»), на Лівобережжі та Слобожанщині поступово зростала частка росіян, а на півдні України поруч із українцями та росіянами селилися численні іноземні колоністи (німці, болгари, греки) та кримські татари в Криму.

Про які факти колоніального становища українців довідалися?

Колоніальне становище українців виявлялося у позбавленні українського селянства (особливо кріпаків) елементарних людських прав, оскільки вони вважалися приватною власністю поміщиків, які могли їх продавати, програвати в карти, розлучати з родинами та жорстоко карати. Також колоніальний характер влади підтверджується пануванням приїжджих імперських чиновників, насильницькою ліквідацією традиційної греко-католицької церкви на користь офіційного російського православ’я, штучним обмеженням розвитку української мови та культури через русифікацію міст, а також цілеспрямованим заселенням українських земель іноземними та російськими колоністами задля розмивання етнічного складу населення.

У чому виявлявся дискримінаційний характер колоніальної політики Російської імперії щодо євреїв?

Дискримінаційний характер політики виявлявся у запровадженні наприкінці XVIII — на початку XIX століття «смуги осілості», яка забороняла євреям переселятися далі на схід за межі території колишньої Речі Посполитої. Вони були позбавлені свободи пересування та вибору місця проживання в межах імперії, а також змушені були скупчуватися переважно у містах, містечках (штетлах) або селитися окремими громадами на поміщицьких землях.

Які особливості мав соціальний склад населення українських земель?

Соціальний склад населення українських земель характеризувався надзвичайною селянською однорідністю, оскільки на початку XX століття 93 % українців у Російській імперії належали до селянського стану. Інші суспільні верстви, такі як дворянство, духівництво, міщани, купці, ремісники та робітники, були представлені малочисельно, а українська світська інтелігенція та представники привілейованих станів (офіцери, чиновники, великі землевласники) були вкрай малочисельними або зовсім відсутніми.

Що визначало становище українських селян?

Становище українських селян визначалося їхнім поділом на дві основні групи — поміщицькі (кріпаки) та державні (казенні). Поміщицькі селяни були фактично приватною власністю поміщиків, які могли їх продавати, дарувати, програвати в карти, розлучати з родинами та жорстоко карати, що повністю позбавляло кріпаків елементарних людських прав. Правове та господарське становище державних селян, які платили податки державі, було дещо кращим, але загалом обидві групи перебували у повній соціально-економічній залежності та під жорстким адміністративним контролем.

На підставі діаграм зробіть висновок про кількість представників різних етнічних груп на українських землях у складі Російської імперії. Який регіон був найбільш однорідним за національним складом? Який найменшою мірою? З чим це пов’язано?

Аналіз діаграм свідчить про абсолютну чисельну перевагу українського етносу на більшості українських земель на початку XIX століття, тоді як наприкінці століття (за даними перепису 1897 року) національний склад став більш строкатим за рахунок міграційних процесів та урядової політики колонізації.

Найбільш однорідним за національним складом регіоном на початку XIX століття було Лівобережжя, де частка українців становила 98,1 %.

Найменш однорідним регіоном була Південна Україна, де частка українців становила лише 71,0 %.

Така ситуація пов’язана з активною колонізаційною політикою російського уряду на півдні, спрямованою на заселення цього регіону російськими селянами-втікачами й військовими, а також іноземними колоністами — німцями, болгарами, греками, сербами та молдованами.

На підставі уривка з мовознавчої праці поясніть, які наслідки мала імперська політика для розвитку та функціонування української мови на українських теренах, що були підкорені Російською імперією.

Імперська політика призвела до виникнення та поглиблення «мовного бар’єра» між україномовним селом і денаціоналізованим, русифікованим містом. Внаслідок цілеспрямованої асиміляції та впровадження концепту «триєдиного російського народу» українська мова витіснялася з офіційного вжитку та освіти, а під час переписів населення її класифікували лише як «малоросійське наріччя» єдиної російської мови. Це штучно звужувало сфери функціонування української мови, маргіналізувало її статус та змушувало міське населення переходити на російську мову задля соціального просування.

Про який «мовний бар’єр» пише дослідниця? Унаслідок яких заходів він виник і чому поглиблювався?

Дослідниця Лариса Масенко пише про «мовний бар’єр», який утворився між українським містом і селом. Цей бар’єр виник унаслідок цілеспрямованої політики зросійщення міського населення, яка впроваджувалася Російською імперією через адміністративні, культурні й освітні заходи. Він поглиблювався у процесі урбанізації — внаслідок зростання міських центрів та швидкої концентрації в них прибулого і асимільованого населення, що закріплювало за містами статус російськомовних центрів, відірваних від українського сільського середовища.

Зробіть висновок про те, якими засобами російський уряд впливав на формування етнічного складу населення України.

Російський уряд впливав на формування етнічного складу населення України шляхом поєднання адміністративних, репресивних та колонізаційних засобів. Зокрема, влада здійснювала примусову депортацію корінних народів (як-от кримських татар) і переселення на українські території етнічних росіян та інших іноземних колоністів (болгар, німців, сербів). Важливим засобом була русифікація місцевого населення через систему освіти, державну службу й релігію, а також запровадження обмежень на розселення окремих етносів (введення «смуги осілості» для євреїв).

Яка роль у здійсненні колоніальної політики належала містам – центрам адміністративно-територіального управління?

Міста — центри адміністративно-територіального управління — відігравали роль опорних пунктів колоніальної політики імперії. Вони слугували осередками русифікації, де зосереджувалися імперські чиновники, військові гарнізони та інтелектуальна еліта, лояльна до уряду. Оскільки міста швидко русифікувалися, вони перетворювалися на ізольовані від українського селянського оточення адміністративні центри, які забезпечували повний контроль імперії над підкореними територіями, викачування ресурсів та маргіналізацію української культури й мови.

1. Чому, загарбавши Кримський півострів, Російська імперія вдалася до масштабних перейменувань?

Загарбавши Кримський півострів, Російська імперія вдалася до масштабних перейменувань з метою ліквідації історичної пам’яті про Кримське ханство й корінні народи півострова. Заміна автентичних кримськотатарських топонімів на грецькі або псевдогрецькі назви (так званий «грецький проєкт») мала на меті легітимізувати анексію Криму, штучно пов’язати ці землі з давньою християнською/античною історією та продемонструвати нібито «ісконне» право Росії володіти півостровом.

2. Якими соціально-політичними процесами супроводжувалися хвилі перейменувань на півострові?

Хвилі перейменувань на півострові супроводжувалися масштабними соціально-політичними процесами колонізації та етнічних чисток. Це відбувалося на тлі витіснення й масової еміграції корінного кримськотатарського населення до Османської імперії, конфіскації їхніх земель та передачі їх російським дворянам, а також інтенсивного заселення півострова російськими військовими, селянами-переселенцями та іноземними колоністами.

Як ці процеси вплинули на національну структуру населення Криму?

Масштабні хвилі перейменувань та колоніальна політика Російської імперії (а згодом і радянського режиму) призвели до докорінної деформації національної структури населення Криму. Примусові депортації та витиснення кримських татар, кримських греків, вірмен і німців супроводжувалися заселенням півострова російськими та іншими переселенцями. Унаслідок цього корінне населення опинилося в меншості на власній землі, а Крим перетворився на переважно російськомовний та русифікований регіон.

3. Чому повернення історичних назв є важливим?

Повернення історичних назв є важливим кроком для відновлення історичної справедливості, збереження національної пам’яті та ліквідації наслідків колоніального і тоталітарного минулого. Воно дає змогу повернути автентичну ідентичність регіонам, чия культура та історія роками цілеспрямовано стиралися і фальсифікувалися загарбниками.

Чи знаєте ви про приклади такого повернення у вашому рідному місті / селі?

Так, у межах процесів декомунізації та деколонізації в багатьох містах і селах України вулицям та площам було повернуто їхні історичні назви, що існували до радянського періоду. Наприклад, у Києві історичний узвіз Герцена знову отримав свою історичну назву — Бабин Яр, а вулицю Московську було перейменовано на вулицю Князів Острозьких.

Узагальніть матеріал параграфа, навівши факти, що мали наслідком деформацію етнічної та соціальної структури українського суспільства. Висловіть припущення про те, які явища і процеси сучасного життя почасти зумовлені цими деформаціями.

Фактами, що спричинили деформацію етнічної та соціальної структури українського суспільства в ХІХ ст. у складі Російської імперії, є:

1. Запровадження кріпосного права на Лівобережжі та Слобожанщині, що перетворило абсолютну більшість українців на безправний стан селян-кріпаків.
2. Ліквідація української козацької еліти й русифікація дворянства, через що українці майже не мали власної національної інтелігенції, чиновників та офіцерів серед панівних верств.
3. Цілеспрямована русифікація міст (Київ, Харків, Одеса), де українці становили менше 20 % населення, тоді як понад 90 % сільського населення залишалося українським, що породило глибокий соціально-національний розкол між містом і селом.
4. Запровадження «смуги осілості» для єврейського населення та активне заселення Півдня України російськими військовими й іноземними колоністами для асиміляції краю.

У сучасному житті ці деформації почасти зумовили тривале збереження мовного та культурного бар’єру між окремими регіонами, повільну урбанізацію української культури в попередні десятиліття, а також наявність проросійських настроїв у промислових та міських центрах Півдня і Сходу України, які тривалий час піддавалися цілеспрямованій колонізації та асиміляції.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Витлумачте поняття: генерал-губернаторство, губернія, смуга осілості, кріпацтво.

• Генерал-губернаторство — це велика військово-адміністративна одиниця в Російській імперії, яка об’єднувала кілька губерній і створювалася переважно в національних окраїнах з метою придушення протестних рухів та зміцнення імперської влади.
• Губернія — це вища адміністративно-територіальна одиниця державного, місцевого та фінансового управління в Російській імперії.
• Смуга осілості — це територія компактного проживання євреїв, визначена законодавством Російської імперії наприкінці XVIII — на початку XIX ст., за межі якої їм заборонялося переселятися.
• Кріпацтво — це система правових норм, яка встановлювала особисту й економічну залежність селянина від землевласника (поміщика) та прикріплювала його до землі без права її залишати.

2. Якою була адміністративно-територіальна структура українських земель у складі Російської імперії? Покажіть на карті відомі вам адміністративно-територіальні одиниці, зокрема губернії: а) Подільську; б) Київську; в) Волинську; г) Полтавську; ґ) Херсонську; д) Чернігівську; е) Катеринославську; є) Таврійську; ж) Харківську.

Адміністративно-територіальна структура українських земель у складі Російської імперії у першій половині XIX століття складалася з дев’яти губерній, які були об’єднані у три великі генерал-губернаторства:

1. Малоросійське генерал-губернаторство (Полтавська, Чернігівська та Харківська губернії) [10, 11].
2. Київське генерал-губернаторство (Київська, Волинська та Подільська губернії).
3. Новоросійське і Бессарабське генерал-губернаторство (Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії, а також Бессарабська область).

Губернії поділялися на повіти, а ті, у свою чергу, на волості.

Інструкція щодо показу губерній на контурній карті:

• а) Подільську губернію позначте на Правобережжі, на північ від річки Дністер (адміністративний центр — Кам’янець-Подільський).
• б) Київську губернію позначте по обидва боки середньої течії Дніпра, на Правобережжі та частині Лівобережжя (адміністративний центр — Київ).
• в) Волинську губернію позначте на північному заході України, на кордоні з Австрійською імперією (адміністративний центр — Житомир).
• г) Полтавську губернію позначте у центрі Лівобережжя (адміністративний центр — Полтава).
• ґ) Херсонську губернію позначте у степовій зоні Півдня України, між річками Дністер і Дніпро, з виходом до Чорного моря (адміністративний центр — Херсон).
• д) Чернігівську губернію позначте на півночі Лівобережжя, вздовж річки Десна (адміністративний центр — Чернігів).
• е) Катеринославську губернію позначте на Південному Сході України, в басейні річки Дніпро (адміністративний центр — Катеринослав) .
• є) Таврійську губернію позначте на крайньому півдні, що охоплює Кримський півострів та прилеглі степові материкові землі (адміністративний центр — Сімферополь).
• ж) Харківську губернію позначте на північному сході України, на теренах Слобожанщини (адміністративний центр — Харків).

3. Розташуйте губернії підросійської України згідно з історичними назвами.