1. Новий час в історії України

Зміст

1. У якому значенні вжите слово «поступ» у наведеній цитаті?

У наведеній цитаті в контексті XIX століття слово «поступ» вжите у значенні безперервних суспільних змін та швидкого історичного прогресу, що відбувалися за формулою «Усе більше, більше й більше — і швидше, швидше й швидше». На відміну від середньовічного розуміння, де це слово означало сталу фізичну відстань, у XIX столітті воно стало символом якісного і кількісного розвитку людства.

2. Пригадайте, які суспільні зміни та винаходи зумовлювали історичний прогрес людства в попередні епохи.

Історичний прогрес людства в попередні епохи зумовлювали такі суспільні зміни, як виникнення перших цивілізацій, перехід від привласнювального господарства до відтворювального (неолітична революція), зародження товарно-грошових відносин та формування перших державних інституцій. Серед ключових винаходів минулого, які радикально змінили світ, варто виділити опанування вогню, винайдення колеса, технології обробки металів, виготовлення паперу, створення компаса, пороху, а також винайдення Йоганном Гутенбергом друкарського верстата, що розпочало інформаційну революцію в Європі.

3. Із чим пов’язане виокремлення в історичній науці двох періодів нового часу – раннього і пізнього?

Виокремлення двох періодів Нового часу пов’язане з глибинними якісними змінами в економічній, політичній та соціальній сферах суспільства. Ранній Новий час (XVI — кінець XVIII ст.) характеризувався руйнацією феодальних відносин, Великими географічними відкриттями, становленням абсолютизму та зародженням раннього капіталізму. Пізній Новий час (кінець XVIII ст. — початок XX ст.) розпочався з епохи масштабних політичних революцій (зокрема Великої французької революції) та промислового перевороту, які повністю трансформували традиційне аграрне суспільство на індустріальне.

4. Яку віху пізнього нового часу історик визначає як «найрадикальнішу трансформацію»?

Історик Ярослав Грицак визначає як «найрадикальнішу трансформацію» історичний відрізок XIX століття.

У чому суть цієї трансформації?

Суть цієї трансформації полягає в глобальному та стрімкому переході людства від традиційного аграрного суспільства до модерного індустріального суспільства.

ПОМІРКУЙТЕ

Спираючись на текст джерела, поділіться припущеннями, у чому втілювалася запропонована дослідником формула змін, які переживало людство в ХІХ ст.

Запропонована Я. Грицаком формула поступу ХІХ століття — «Усе більше, більше й більше — і швидше, швидше й швидше» — втілювалася у глобальному переході людства від аграрного до індустріального суспільства. На практиці ці кардинальні зміни проявлялися в бурхливому розвитку машинного виробництва, виникненні великих промислових підприємств, стрімкій урбанізації (зростанні міст і чисельності міського населення) та впровадженні технічних винаходів, які докорінно прискорили комунікацію та транспортне сполучення.

1. Які хронологічні межі та періодизація історії України ХІХ ст. (за етапами національного руху)?

Історія України ХІХ століття за етапами національного руху охоплює період від кінця XVIII століття до 1917 року і поділяється на такі три періоди (етапи):

1. Перший етап (кінець XVIII — середина XIX ст.) — етнографічний, або романтичний.
2. Другий етап (60-ті — початок 90-х років XIX ст.) — академічний, або українофільський.
3. Третій етап (90-ті роки XIX ст. — 1917 р.) — політичний.

Який період охоплює історія України «довгого» ХІХ ст.?

Історія України «довгого» ХІХ століття охоплює період від кінця XVIII століття (традиційно з 1798 року) до 1914 року (початку Першої світової війни).

У чому парадоксальність цього запитання?

Парадоксальність поняття «довгого» ХІХ століття полягає в тому, що ця історична епоха за своїми хронологічними межами виходить далеко за рамки стандартного календарного століття (яке триває рівно 100 років), оскільки охоплює період тривалістю понад 115 років — від кінця XVIII століття до початку Першої світової війни в 1914 році.

Спираючись на характеристику хронологічних меж із книжки Я. Грицака, складіть хронологічну задачу про українське «довге» ХІХ ст.: «Його початок традиційно пов’язують із появою в 1798 році “Енеїди” Івана Котляревського (1769–1838) – першого твору, написаного сучасною українською мовою, а кінець – із Першою світовою війною, у якій український фактор відіграв велику роль».

Відомо:

•  1798
• 1914

Знайти:

• тривалість – ?

Розв’язання:

1914 – 1798 = 116

Відповідь: українське «довге» ХІХ століття тривало 116 років.

Чому в основі періодизації історії України ХІХ ст. лежать етапи національного руху? Назвіть ці етапи.

В основі періодизації лежать етапи національного руху тому, що в ХІХ столітті українські землі були бездержавними та входили до складу двох імперій (Російської та Австрійської), через що саме процес національного відродження, пробудження самосвідомості та боротьба за культурну і політичну самостійність стали визначальними чинниками розвитку українського суспільства цього періоду.

Ці етапи мають такі назви:

1. Етнографічний (романтичний) етап — збирання культурної спадщини, фольклору та дослідження самобутності народу.
2. Академічний (українофільський) етап — наукове обґрунтування існування української нації та створення мережі культурно-освітніх установ.
3. Політичний етап — початок відкритої політичної боротьби за відновлення незалежності України та створення перших політичних партій.

ДОСЛІДІТЬ

На підставі наведеного уривка визначте соціальні, політичні та економічні умови, що визначали історичний розвиток українських теренів упродовж ХІХ ст. Розташуйте їх за значенням, обґрунтувавши запропоновану послідовність.

Аналіз історичних джерел дає змогу виділити такі умови розвитку українських земель у XIX столітті:

1. Політичні умови: бездержавність українського народу, поділ його етнічних територій між двома імперіями — Російською (під владою якої опинилося 85 % земель) та Австрійською (15 % земель), ліквідація решток автономії (Гетьманщини), Кримського ханства та Речі Посполитої.
2. Економічні умови: перехід від аграрного до індустріального суспільства (модернізація), скасування кріпацтва, поява великих промислових підприємств, розбудова міст, формування ринкової конкуренції, розвиток залізниць та залучення вільнонайманої праці.
3. Соціальні умови: русифікація й інтеграція колишньої козацької еліти до імперського дворянства, зростання чисельності найманих робітників і міського населення, масові міграційні процеси (колонізація колишнього Дикого Поля, переселення іноземців та селян із сусідніх губерній) та формування нової суспільної верстви — національної інтелігенції.

Обґрунтування послідовності:
Політичний чинник (бездержавність та імперське панування) є першочерговим, оскільки саме він визначав правові межі, адміністративний устрій та загальні вектори розвитку суспільства. Політичні зміни безпосередньо впливали на економічні процеси (державне стимулювання промисловості, імперська політика освоєння південних земель). Економічні реформи та модернізація, своєю чергою, докорінно змінили соціальну структуру населення, зумовивши появу пролетаріату та формування нової національної інтелігенції, яка очолила рух за відродження культури й державності.

ПОМІРКУЙТЕ

Унаслідок яких історичних подій і процесів український народ наприкінці XVIII ст. втратив свою національну еліту?

Український народ втратив свою національну еліту наприкінці XVIII століття внаслідок цілеспрямованої політики російського царату, спрямованої на ліквідацію української козацької державності (Гетьманщини). Основними подіями та процесами, що призвели до цього, були остаточне скасування гетьманства у 1764 році, руйнування Запорозької Січі у 1775 році, ліквідація полково-сотенного устрою Лівобережної України та запровадження кріпосного права. Логічним завершенням цього процесу стало видання Катериною ІІ «Грамоти про жалувані права дворянству» у 1785 році, згідно з якою українська козацька старшина отримала права російського дворянства. Це призвело до швидкої інтеграції, асиміляції та русифікації козацької аристократії, яка заради збереження власних привілеїв та володінь відмовилася від захисту національних інтересів і розчинилася в імперському правлячому класі.

На підставі міркувань мовознавця поясніть, чому появі національної інтелігенції належить роль важливого складника історії національного відродження в Україні.

Відповідно до міркувань мовознавця Олександра Ткаченка, внаслідок іншоземної експансії та денаціоналізації провідних верств (еліти) в організмі нації виникає культурне і мовне безправ’я, що веде до браку розвиненої абстрактно-інтелектуальної лексики, термінології та занепаду науки й літератури. Поява нової національної інтелігенції стає рятівним чинником, оскільки саме ця суспільна група бере на себе місію подолання мовної й культурної неповноти. Інтелігенція збирає творчу спадщину народу, кодифікує та розвиває літературну мову, створює наукові й навчальні праці, трансформуючи етнічну масу в повноцінну націю. Без формування цієї верстви було б неможливо вивести українську культуру з суто побутового, «недорікуватого» стану на рівень високорозвиненої європейської культури.

Чому початок українського національного відродження і водночас початок нового часу в історії України датують виходом «Енеїди» І. Котляревського – першого твору сучасною українською мовою?

Вихід «Енеїди» Івана Котляревського у 1798 році вважається початком нового часу та національного відродження, тому що цей твір започаткував нову українську літературу, написану живою народною мовою розмовного типу. Після втрати державності й русифікації старої еліти українська мова перебувала під загрозою зникнення і вважалася «діалектом для простолюду». Поява високохудожнього твору Котляревського довела спроможність народної мови виконувати складні літературні й культурні функції, що стало потужним поштовхом для пробудження національної самосвідомості, започаткувало перший (етнографічний) етап відродження та заявило про існування самобутнього українського народу на культурній карті Європи.

2. Хто розпочав наукове вивчення історії нового часу на теренах України?

Наукове вивчення історії нового часу на теренах України розпочали історики першої половини та середини XIX століття, серед яких особливе місце посідає Михайло Максимович, який у 1843 році ініціював створення Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (Київської археографічної комісії). Також фундаментальні основи майбутніх історичних досліджень заклали Микола Костомаров, Володимир Антонович, Дмитро Яворницький, Олександра Єфименко, Дмитро Багалій, Дмитро Дорошенко та Наталія Полонська-Василенко. Особливу роль у запровадженні наукового терміна «українське XIX століття» та обґрунтуванні хронологічних меж українського нового часу відіграв історик Іван Лисяк-Рудницький.

Чим знаменне ХІХ ст. для української історичної науки?

У ХІХ столітті було започатковано становлення української історичної науки як професійної дисципліни [7]. Цей період знаменний формуванням фундаментальних основ для майбутніх історичних досліджень, відкриттям перших наукових установ та товариств, а також переходом від аматорського збирання фольклору й етнографії до систематичного наукового вивчення та обґрунтування історичного розвитку України.

Які основні здобутки українських учених того часу?

До основних здобутків українських учених належать:

• Заснування перших наукових осередків і товариств, зокрема Тимчасової комісії для розгляду давніх актів (Київської археографічної комісії) в 1843 році та Історичного товариства Нестора-Літописця в 1873 році у Києві.
• Створення Наукового товариства імені Шевченка (НТШ) у Львові (1892 р.), яке стало першою всеукраїнською академічною установою.
• Налагодження класифікації та збереження документальних джерел, що сформували основу фондів сучасного Центрального державного історичного архіву України в Києві.
• Запровадження у науковий обіг поняття «українське ХІХ століття» та наукове обґрунтування хронологічних меж і періодизації українського національного відродження.
• Видання перших фахових історичних журналів, збірників документів та наукових розвідок.

Хто досліджував історію України ХІХ ст.?

Історію України досліджували такі видатні вчені, як Михайло Максимович, Микола Костомаров, Володимир Антонович, Михайло Грушевський, Дмитро Яворницький, Олександр Кониський, Олександра Єфименко, Дмитро Багалій, Дмитро Дорошенко, Сергій Єфремов, Наталія Полонська-Василенко та Віталій Сарбей [7, 8]. Також вагомий внесок у дослідження суспільно-політичної історії цього періоду зробив історик Іван Лисяк-Рудницький.

Спираючись на визначення поняття «нація» у тексті параграфа, прокоментуйте думку вченого. Підтвердіть слушність міркувань І. Лисяка-Рудницького відомими вам історичними фактами.

Згідно з текстом параграфа, нація — це спільнота людей, об’єднана спільною назвою, символами, географічним та етнічним походженням, історичною пам’яттю, а також спільністю духовно-культурних і політичних цінностей.

Іван Лисяк-Рудницький стверджував, що ліквідація козацької державності та русифікація козацької старшини (еліти) наприкінці XVIII століття понизили українців до рівня політично аморфної етнографічної маси, проте у ХІХ столітті на основі цієї маси почала формуватися модерна українська нація. Ця думка є абсолютно слушною, оскільки за відсутності власної держави та власної провідної політичної верстви (еліти) головним чинником націотворення стає спільна історична пам’ять, мова та культура.

Справедливість міркувань ученого підтверджують такі історичні факти:

• Початок українського відродження відбувся «знизу» завдяки збереженню народних традицій, усної творчості та етнографічної спадщини селянства.
• Публікація «Енеїди» Івана Котляревського у 1798 році живою народною мовою започаткувала формування нової української літературної мови.
• Діяльність Кирило-Мефодіївського братства (1845–1847 рр.), члени якого вперше сформулювали політичну програму українського руху, поєднавши етнографічну самобутність народу з ідеєю відновлення державної самостійності у формі федерації слов’янських республік.
• Поступова поява нової української інтелігенції (зокрема Тараса Шевченка, Миколи Костомарова та інших), яка перейняла на себе функцію провідної еліти і трансформувала етнографічну масу в свідому політичну націю.

У чому полягає ідея І. Лисяка-Рудницького про історичні та неісторичні нації?

Ідея Івана Лисяка-Рудницького полягає в соціологічному розрізненні народів за критерієм наявності або збереження власної репрезентативної провідної еліти (шляхти, дворянства) після втрати державної незалежності:

1. Історичні нації — це спільноти, які попри втрату політичної незалежності зуміли зберегти свій репрезентативний провідний клас (еліту) як носія державної традиції, політичної свідомості та високої культури (наприклад, поляки або угорці). Процес їхнього модерного розвитку відбувався «згори донизу» — від існуючої еліти до простого народу.
2. Неісторичні (плебейські) нації — це народи, які внаслідок іноземного завоювання або асиміляції втратили власну національну еліту і були зведені до безмовної селянської маси з низьким рівнем самосвідомості та суто народною культурою (наприклад, українці, словаки, чехи).

Сутність ідеї стосовно українського відродження полягає в тому, що втрата еліти не означає смерть нації назавжди. «Неісторична» українська нація зуміла здійснити процес відродження у зворотній спосіб — «знизу догори». Через збирання фольклору та мови народна маса виділила нову інтелігенцію, яка взяла на себе роль нової еліти, сформувала високу культуру та відновила політичні прагнення до самостійності.

Як ця ідея пояснює сутність поняття «українське національне відродження»?

Ідея Івана Лисяка-Рудницького про поділ націй на «історичні» та «неісторичні» пояснює сутність українського національного відродження як складний процес перетворення бездержавної, «неісторичної» селянської спільноти на модерну, політичну «історичну» націю. Оскільки внаслідок русифікації та інтеграції козацької старшини до російського дворянства українці втратили свою провідну еліту й державність, національне відродження ХІХ століття стало процесом відновлення цієї еліти у вигляді нової української інтелігенції. Ця нова інтелігенція пробудила національну самосвідомість етносу, повернула йому історичну пам’ять, спільні культурні орієнтири та врешті-решт політизувала рух, висунувши вимогу створення власної держави.

Яку тезу в міркуваннях дослідника обґрунтовує візуальний ряд відео?

Візуальний ряд відеофрагменту обґрунтовує тезу дослідника про те, що занепад козацької державності та русифікація колишньої української еліти перетворили українців на бездержавну етнографічну масу селянського типу, яка, проте, через діяльність новоствореної інтелігенції змогла пройти шлях самоусвідомлення й відродитися як модерна нація. Візуальні образи демонструють контраст між руйнацією старих козацьких державних інституцій, занепадом традиційного устрою та поступовим зародженням нової культури й політичної думки силами діячів ХІХ століття.

Узагальніть матеріали параграфа міркуваннями про те, чи слушним є визначення «довгого» українського ХІХ ст. як віку ідей.

Визначення «довгого» українського ХІХ століття як віку ідей є цілком слушним. У цей період, не маючи власних державних інституцій, армії та політичних важелів впливу, українці вели боротьбу насамперед у культурно-інтелектуальній площині. Саме протягом цього століття зародилися, розвинулися та оформилися фундаментальні ідеї: від збирання фольклорної спадщини й доведення самобутності української мови (етнографічна ідея) до концепцій федералізму, автономізму та зрештою ідеї повної державної незалежності України (політична ідея). Ці ідеї трансформували пасивну етнічну спільноту в активну політичну силу, яка змогла гучно заявити про себе під час революційних подій початку ХХ століття.

ПЕРЕВІР СЕБЕ

1. Витлумачте поняття: модернізація, нація, українське національне відродження.

• Модернізація — це історичний процес переходу від традиційного аграрного суспільства до модерного індустріального, що супроводжується розвитком ринкових відносин, урбанізацією, застосуванням машинних технологій та зміною соціальної структури суспільства.
• Нація — це історична спільнота людей, об’єднана спільною назвою, символами, географічним та етнічним походженням, історичною пам’яттю, єдиною мовою, а також спільними культурно-духовними та політичними цінностями й прагненнями.
• Українське національне відродження — це культурно-політичний процес кінця XVIII — початку XX століття, під час якого відбулося усвідомлення українським етносом своєї національної самобутності, відтворення еліти, розвиток мови й культури та перетворення українців на політичну націю, що прагне здобути власну державну самостійність.

2. Поясніть назви періодів в історії України «довгого» ХІХ ст.

Назви етапів (періодів) українського національного відродження відображають зміст, характер та основну мету діяльності його учасників на кожному проміжку часу:

• Перший етап — етнографічний, або романтичний (кінець XVIII — середина XIX ст.) дістав таку назву тому, що його суттю було «збирання творчої спадщини народу» — етнографічного, фольклорного та історичного матеріалу, за допомогою якого діячі прагнули довести самобутність української культури.
• Другий етап — академічний, або українофільський (60-ті — початок 90-х років XIX ст.) називається так, оскільки на цьому етапі провідні інтелектуали науково обґрунтовували історичне право української нації на існування, створювали мережу перших наукових та культурно-освітніх установ, формулювали теоретичне підґрунтя національної ідеї та поширювали її серед широких верств суспільства.
• Третій етап — політичний (90-ті роки XIX ст. — 1917 р.) дістав назву через те, що національна еліта перейшла від виключно культурно-просвітницької діяльності до політичної боротьби, створення перших політичних партій, громадських союзів та висунення вимог щодо відновлення незалежності чи здобуття автономії Української держави.

3. Доведіть, що початок політичної боротьби за національну та державну самостійність України був неможливим без здобутків попередніх етапів.

Початок політичної боротьби за державну самостійність вимагав чіткого усвідомлення суспільством своєї національної окремішності та єдності. Без здобутків етнографічного етапу, який відкрив та зберіг мову, історію та фольклор українців, не виникло б розуміння унікальності культури та її відмінності від сусідніх народів. Без академічного етапу, де інтелігенція науково довела право українців на власну ідентичність і створила інтелектуальну базу, не сформувалися б політичні програми та ідеї суверенітету. Політичний етап став закономірним наслідком культурного та наукового визрівання нації, оскільки політичні партії потребували вже сформованої національної самосвідомості та еліти, готової висувати державницькі гасла.