2. Українські землі у складі Російської імперії

Зміст

ПОМІРКУЙТЕ

Пригадайте, коли і в який спосіб відбувалося підпорядкування українських земель владі Московії / Російської імперії. Для підказки скористайтеся хронологічною хмаринкою.

Підпорядкування українських земель Московії, а згодом Російській імперії, розпочалося у XVII столітті та здійснювалося через військові конфлікти, укладання міждержавних угод і поступову ліквідацію автономних прав українських територій.
Основні етапи підкорення, згідно з хронологічною хмаринкою, відбувалися в такий спосіб:

• 1654 рік — укладення Переяславського договору між гетьманом Богданом Хмельницьким та московським царем Олексієм Михайловичем («Березневі статті»), що започаткувало процес поглинання українських земель Московією.
• 1667 рік — підписання Андрусівського перемир’я між Московською державою та Річчю Посполитою, яке юридично закріпило поділ України по річці Дніпро на Лівобережну (відійшла під контроль Московії) та Правобережну (залишилася за Польщею).
• 1686 рік — укладення «Вічного миру» між Московією та Річчю Посполитою, який остаточно затвердив завоювання Лівобережжя та Києва, а також підпорядкування Київської митрополії Московському патріархату.
• 1709 рік — поразка гетьмана Івана Мазепи у Полтавській битві, яка призвела до суттєвого обмеження автономії Гетьманщини та посилення репресій з боку царату.
• 1764 рік — остаточна ліквідація інституту гетьманства імператрицею Катериною II.
• 1775 рік — остаточне руйнування Запорозької Січі російськими військами за наказом Катерини II та ліквідація козацького устрою.
• 1783 рік — анексія Кримського ханства Російською імперією.
• 1791, 1793, 1795 роки — поділи Речі Посполитої, внаслідок яких Правобережна Україна (Київщина, Східна Волинь, Поділля) та Західна Волинь увійшли до складу Російської імперії.

ЗАВДАННЯ

Опрацюйте навчальний текст та упорядкуйте інформацію про адміністративно-територіальний устрій українських земель у складі Російської імперії в структурно-логічну схему.

ІСТОРИЧНІ ПОДРОБИЦІ

Дізнайтеся з додаткових джерел інформації, за яких обставин в новітній історії України з’явився проєкт «Новоросія». Про які загрози для України свідчила поява цієї ідеї в урядових колах сучасної Росії?

У новітній історії України проєкт «Новоросія» з’явився у 2014 році під час початку російської збройної агресії проти України. Цей концепт був реанімований керівництвом Російської Федерації для ідеологічного обґрунтування спроби розчленування України, окупації та анексії її південних і східних областей (Харківської, Луганської, Донецької, Дніпропетровської, Запорізької, Миколаївської, Херсонської та Одеської).

Поява цієї ідеї в урядових колах сучасної Росії свідчила про такі загрози для України:

• Прагнення повністю знищити українську державність, суверенітет та територіальну цілісність через створення маріонеткового геополітичного утворення або безпосереднє приєднання українських земель до РФ.
• Заперечення історичного права українського народу на самовизначення та власну державну ідентичність на території Півдня та Сходу України.
• Намагання штучно розколоти українське суспільство за мовною, етнічною та регіональною ознаками, спровокувавши громадянський конфлікт і виправдавши пряме військове вторгнення Росії.

ДУМКИ ІСТОРИКІВ

1. Про які причини створення генерал-губернаторств свідчить науковець?

Згідно з висловлюванням історика Кирила Галушка, головною причиною створення генерал-губернаторств у Російській імперії була наявність та локалізація зовнішніх воєнно-політичних загроз. Зокрема, Новоросійське (Таврійське) генерал-губернаторство охоплювало чорноморське узбережжя для протистояння Османській імперії у боротьбі за панування на Чорному морі, у протоках Босфор і Дарданелли та на Балканах. Водночас Київське генерал-губернаторство було орієнтоване на ймовірний військовий конфлікт із Австрійською імперією.

2. На основі знань про історію підкорення українських земель Російською імперією висловіть припущення, які ймовірні внутрішні загрози могли змусити російських імперців створити в кожному з регіонів України генерал-губернаторства.

До ймовірних внутрішніх загроз, що змусили російський уряд створити генерал-губернаторства як військово-адміністративні округи, належать:

• Необхідність придушення потенційних національно-визвольних повстань українського козацтва та селянства, незадоволених ліквідацією автономії Гетьманщини, Запорозької Січі та запровадженням кріпосного права.
• Загроза польського шляхетського визвольного руху на території Правобережної України, яка увійшла до складу імперії наприкінці XVIII століття і де зберігався потужний вплив польської еліти.
• Потреба у швидкій примусовій інтеграції та русифікації новоприєднаних територій, уніфікації їхнього правового поля та ліквідації традиційних українських і польських органів самоврядування (наприклад, Магдебурзького права чи Литовських статутів).

ДІЄМО: ПРАКТИЧНІ ЗАВДАННЯ

Характеризуйте за картою національний склад населення українських земель на початку ХІХ ст.

Відповідно до карти «Національний склад населення українських земель на початку ХІХ ст.», етнічний склад регіону був неоднорідним із домінуванням українського етносу. Більшість населення в усіх українських губерніях становили українці (у межах Чернігівської та Полтавської губерній їхня частка сягала 90–95 %).

На Правобережжі (Київщина, Волинь, Поділля) значну частину населення становили євреї (переважно міські жителі) та поляки (які належали до поміщицької верстви).

На Півдні України та в Криму етнічний склад був найбільш строкатим: окрім українців, тут проживали кримські татари (які становили більшість населення Кримського півострова), росіяни, німці (колоністи), греки, болгари, вірмени, молдовани та серби.

У Східній Галичині, на Північній Буковині та в Закарпатті поряд з українцями мешкали поляки, румуни, угорці, євреї та німці.

ЧИТАЄМО Й РОЗУМІЄМО

Опрацюйте навчальний текст п. 2 та визначте, як змінювався національний склад населення українських земель під владою російської імперії. Які чинники впливали на ці зміни? Визначте ознаки дискримінаційної політики російського уряду щодо окремих народів.

Протягом ХІХ століття національний склад населення українських земель під владою Російської імперії зазнав суттєвих змін, стаючи дедалі строкатішим, особливо у південних і східних регіонах.

Основними чинниками, які впливали на ці зміни, були:

1. Цілеспрямована міграційна політика російського уряду, спрямована на заселення «порожніх земель» Півдня України іноземними колоністами (німцями, греками, болгарами, сербами) та переселенцями з внутрішніх російських губерній.
2. Адміністративне переселення російських чиновників, військових та поміщиків разом із їхніми кріпаками на новоприєднані правобережні та південні землі з метою зміцнення імперського контролю.
3. Примусове виселення корінних народів, зокрема кримських татар та ногайців, із їхніх історичних земель.

Ознаками дискримінаційної політики російського уряду щодо окремих народів були:

• Упровадження «смуги осілості» для євреїв (згідно з указом 1791 року), яка обмежувала право їхнього вільного проживання та пересування межами визначених західних і південних губерній, а також забороняла їм записуватися в купецтво у внутрішніх російських містах.
• Державна імперська політика русифікації та денаціоналізації, спрямована на асиміляцію українців («малоросів»), заперечення їхньої етнічної самобутності, викорінення української мови з офіційного вжитку та придушення проявів національної ідентичності.
• Примусове витіснення кримських татар та ліквідація їхніх традиційних господарських і соціальних структур.

ІСТОРИЧНІ ПОДРОБИЦІ

Перегляньте відео та визначте, яким був внесок родини Фальц-Фейнів у розвиток Півдня України. https://qr.orioncentr.com.ua/YZq4d

Родина Фальц-Фейнів зробила видатний внесок у господарську, наукову та культурну розбудову Півдня України, що виявилося у таких досягненнях:

1. Екологічна та наукова діяльність: Фрідріх Едуардович Фальц-Фейн у 1898 році заснував унікальний приватний заповідник «Асканія-Нова», де вперше у світі було реалізовано напіввільне утримання диких тварин у цілинному степу. Він врятував від вимирання коней Пржевальського та успішно акліматизував десятки видів тварин і птахів.
2. Розвиток інфраструктури та підприємництва: родина створила зразкове високотехнологічне багатогалузеве господарство, заснувала великі консервні заводи в Одесі та Херсонщині, збудувала приватний глибоководний морський порт Хорли та організувала власне пароплавство.
3. Будівництво комунікацій: за сприяння родини на Півдні України споруджували поштово-телеграфні станції, проводили телефонні лінії, електрику та бурили глибокі свердловини для зрошення посушливих земель.
4. Благодійність та меценатство: Софія Богданівна Фальц-Фейн та інші представники роду фінансували будівництво шкіл, лікарень, ремісничих та жіночих училищ, утримували заклади охорони здоров’я та підтримували розвиток народної освіти для місцевого населення.

ПОМІРКУЙТЕ

Проаналізуйте зміст російської політики щодо українських земель і спрогнозуйте її наслідки для розвитку господарства України та національного розвитку українців.

Російська імперська політика щодо українських земель мала виражений колоніальний характер, що проявлялося в адміністративній уніфікації, економічній експлуатації та жорсткому національно-культурному тиску.

Прогноз наслідків для розвитку господарства України:

• Однобокий аграрно-сировинний розвиток: українські землі перетворювалися на сировинне джерело та ринок збуту для російської промисловості через штучне обмеження торгівлі із Західною Європою.
• Руйнація традиційного устрою: ліквідація залишків козацького самоврядування та запровадження кріпосного права на Лівобережжі та Слобожанщині загальмували формування вільнонайманого ринку праці та модернізацію сільського господарства.
• Економічна інтеграція в імперську систему: фінансова система та шляхи сполучення підпорядковувалися інтересам Санкт-Петербурга, що вимивало капітал з українських земель.

Прогноз наслідків для національного розвитку українців:

• Загроза асиміляції та русифікації: офіційне невизнання українців окремим народом (трактування їх як «малоросів», частини «триєдиного російського народу») та заборона української мови в освіті, релігії та книговиданні суттєво уповільнювали формування модерної української нації.
• Маргіналізація української культури: зведення української ідентичності до рівня провінційного етнографічного фольклору та витіснення національної еліти (інтелігенції, дворянства) в імперське культурне русло через систему освіти й чиновництва.
• Формування національного опору: жорсткий тиск імперії неминуче стимулював виникнення та активізацію українського національного відродження, спрямованого на збереження культурної самобутності та боротьбу за автономію.

ЗНАЮ МИНУЛЕ ➔ ОСМИСЛЮЮ СЬОГОДЕННЯ ➔ ПРОГНОЗУЮ МАЙБУТНЄ

Можу пояснити значення понять «губернія», «смуга осілості» євреїв.

Губернія — це основна адміністративно-територіальна одиниця в Російській імперії, що керувалася губернатором, призначеним імператором, і створювалася без урахування історичних чи етнічних кордонів підкорених народів.

Смуга осілості євреїв — это територія, що охоплювала західні та південно-західні губернії Російської імперії (включаючи українські землі), за межами якої законодавчо заборонялося постійне проживання особам єврейського віросповідання (за винятком окремих привілейованих категорій).

Можу за картою розповісти про адміністративно-територіальний устрій Наддніпрянщини.

За картою адміністративно-територіального устрою Наддніпрянщини в складі Російської імперії можна встановити, що ці території були поділені на дев’ять губерній, які географічно об’єднувалися у три великі регіони:

1. Правобережжя (Київська, Подільська та Волинська губернії), які з 1832 року входили до Київського генерал-губернаторства.
2. Лівобережжя (Чернігівська та Полтавська губернії, які разом із Харківською губернією на Слобожанщині до 1856 року підпорядковувалися Малоросійському генерал-губернаторству).
3. Південна Україна (Катеринославська, Таврійська та Херсонська губернії), які з метою інтеграції до імперії у 1822 році були об’єднані в Новоросійсько-Бессарабське генерал-губернаторство.

Керували цими адміністративними одиницями цивільні губернатори, а генерал-губернаторствами — військові адміністратори (генерал-губернатори), які призначалися безпосередньо імператором і мали надзвичайні повноваження для придушення будь-якого опору та здійснення русифікації.

Можу схарактеризувати етнічний склад та соціальну структуру населення підросійської України.

Етнічний склад населення українських земель у складі Російської імперії наприкінці XVIII — у першій половині XIX століття був строкатим, проте українці становили абсолютну більшість (90–95 % у межах Чернігівської та Полтавської губерній, а на Півдні — близько 65–75 %). Іншими великими етнічними групами були росіяни (чисельність яких зростала через приплив чиновників, військових та поміщиків), поляки (переважали серед поміщиків на Правобережжі), євреї (проживали переважно в містах і містечках Правобережжя та Півдня в межах визначеної імперією «смуги осілості»), а також німці-колоністи, греки, болгари, вірмени та кримські татари на Півдні.

Соціальна структура населення мала чітко виражений становий характер, де більшість становило селянство (державні селяни та кріпаки), яке зазнавало посиленого визиску та запровадження кріпосного права (на Лівобережжі та Слобожанщині з 1783 року). Привілейовану верству становило дворянство, яке на Лівобережжі сформувалося з козацької старшини, на Правобережжі було представлене польською шляхтою, а також поповнювалося російськими чиновниками. У містах провідну роль відігравало міщанство та купці, де стрімко зростала частка єврейського та російського населення.

Можу довести, що політика царського уряду щодо українських земель мала імперський характер.

Політика царського уряду на українських землях мала виражений імперський характер, що підтверджується такими фактами:

1. Адміністративна уніфікація та ліквідація автономного устрою: було скасовано рештки гетьманського самоврядування, поділено територію за загальноросійським зразком на губернії та ліквідовано чинність Литовських статутів і магдебурзького права.
2. Соціальне та економічне підпорядкування: поширення кріпосного права на лівобережні та слобідські землі, перетворення українських селян на безправних кріпаків, а також штучне обмеження зовнішньої торгівлі та викачування фінансових ресурсів на користь імперського центру.
3. Національно-культурна асиміляція та русифікація: насадження концепції про те, що українці («малороси») є частиною «єдиного руського народу», витіснення української мови з ужитку, заборона будівництва храмів у стилі українського бароко та впровадження жорсткої цензури на україномовні видання.

ОБГОВОРЮЄМО В ГРУПІ

2. Обговоріть у групі характер політики Російської імперії на українських землях. Доберіть аргументи на користь тези про те, що російська політика суперечила інтересам місцевого населення.

Політика Російської імперії на українських землях мала колоніальний, уніфікаційний та асиміляторський характер. На користь тези про те, що ця політика суперечила інтересам місцевого населення, свідчать такі аргументи:

• Економічний визиск: українські землі розглядалися як сировинний придаток та джерело фінансових надходжень для імперії; встановлювалися мита й обмеження, які руйнували традиційну торгівлю із Західною Європою.
• Соціальне закріпачення: у 1783 році царський уряд остаточно ліквідував свободу українського селянства на Лівобережжі та Слобожанщині, перетворивши більшість населення на безправну власність поміщиків.
• Військовий тягар: на місцеве населення ліг важкий обов’язок постачання армії харчами, фуражем, а також примусова рекрутська повинність (служба в армії тривала 25 років), що виривало з господарського життя найпрацездатнішу частину чоловічого населення.
• Русифікація та нищення культури: імперська влада послідовно ліквідовувала українські культурні та релігійні традиції, забороняла використання української мови в освіті й офіційній сфері, замінюючи їх російськими стандартами.

3. Доберіть приклади дискримінаційної політики російської влади щодо етнічних спільнот українських земель. Чим була зумовлена така політика?

Прикладами дискримінаційної політики російської влади щодо етнічних спільнот на українських землях є:

• Щодо євреїв: запровадження у 1791 році «смуги осілості», яка суворо обмежувала територію їхнього проживання західними та південними губерніями, забороняла селитися в сільській місцевості та вимагала сплати подвійного податку, штучно усуваючи єврейських купців від конкуренції з російськими.
• Щодо українців: заборона друку книг українською мовою, заперечення існування українців як окремого народу, ліквідація традиційного козацького устрою, самоврядування та примусове переселення козацтва (наприклад, на Кубань).
• Щодо кримських татар та ногайців: цілеспрямоване витіснення корінного населення Криму та Приазов’я шляхом відбирання їхніх земель на користь російських дворян та іноземних колоністів, що змусило тисячі татар емігрувати до Османської імперії.
• Щодо поляків: після польських повстань відбувалося масове позбавлення шляхетських прав (декласування дворянства), конфіскація маєтків та закриття польських навчальних закладів.

Ця політика була зумовлена прагненням царського уряду убезпечити імперію від національно-визвольних рухів, забезпечити повне адміністративне й культурне злиття підкорених окраїн з етнічно російським центром (уніфікація), а також захистити економічні інтереси російського купецтва й дворянства.

ОБГОВОРІТЬ У ГРУПІ

4. Українська історикиня Валентина Шандра так характеризувала російську політику щодо українських теренів: «Аналіз інституту генерал-губернаторської влади на українських територіях дає змогу відмовитися від простих історіографічних стереотипів і кліше, за якими Російська імперія трималася лише на репресіях та насиллі, її можливості були набагато різноманітнішими і складнішими, а форми утримання народів в імперській орбіті — мозаїчнішими: практичними, гнучкими та обережними…». Доберіть в тексті параграфа факти, що підтверджують думку вченої.

Аналіз тексту параграфа дає змогу виділити такі факти, які підтверджують думку вченої про гнучкість, обережність та мозаїчність імперської політики:

• Поступова ліквідація та інтеграція автономій замість миттєвого знищення силою. Російська імперія не ліквідовувала автономні устрої та традиційні права відразу, а робила це етапно (наприклад, Малоросійське генерал-губернаторство було створене для поступової інтеграції колишньої Гетьманщини, а остаточна ліквідація залишків давніх прав і самоврядування розтягнулася на десятиліття до середини XIX ст.).
• Пільги для іноземних колоністів. Російський уряд залучав іноземних переселенців (німців, швейцарців, данців тощо) на південні землі, гарантуючи їм релігійну терпимість, звільнення від податків, військової служби та надання земельних наділів. Це свідчить про прагматичне економічне освоєння регіону, а не лише репресивні методи.
• Залучення та інтеграція місцевих еліт. Замість репресій проти місцевої верхівки, імперія інтегрувала українську козацьку старшину та польську шляхту Правобережжя до російського дворянського стану. Це дозволило перетворити потенційних лідерів спротиву на лояльних державних службовців і землевласників.
• Гнучка релігійна політика щодо колоністів. Задля успішної колонізації та розвитку господарства імперський уряд офіційно дозволяв іноземним релігійним громадам (наприклад, німцям-менонітам) сповідувати власну віру та не брати до рук зброю, що суперечило загальноімперським військовим правилам, проте було вигідним для економічного піднесення регіону.

МИСЛЮ ТВОРЧО

5. У пізніші часи доля нащадків іноземців-мігрантів склалася драматично. Під час Другої світової войны усіх німців совєтський режим у 1941 р. депортував з України у Сибір та Центральну Азію, знищуючи пам’ять про них, називаючи їхні поселення на комуністичний лад. Тоді Україна втратила чимало добрих господарів краю. У наші дні німецькі назви після декомунізації відроджуються на півдні України. Зокрема Люстдорф, розвинуте поселення, що нині має кілька торговельних брендів під відновленою назвою. За допомогою додаткових джерел підготуйте і проведіть віртуальну екскурсію «Спадщина іноземних колоністів на карті України». Під час екскурсії розкажіть про історію заснування населених пунктів України іноземними мігрантами у другій половині XVIII — на початку ХІХ ст.

Віртуальна екскурсія: «Спадщина іноземних колоністів на карті України»

Зупинка 1: Колонія Люстдорф (Одещина) — «Веселе село» на березі моря

• Історія заснування: Колонія Люстдорф (у перекладі з німецької — «Радості село» або «Веселе село») була заснована у 1805 році німецькими переселенцями за указом імператора Олександра І. Одеський градоначальник герцог де Рішельє сприяв облаштуванню колоністів, які прибули переважно з Вюртемберга.
• Спадщина та господарство: Колоністи Люстдорфа створили зразкове господарство, займалися виноробством, садівництвом та молочним тваринництвом. Вони постачали до Одеси найкраще якісне молоко та німецьке масло. Наприкінці XIX століття Люстдорф став престижним приморським курортом, а у 1882 році колоністи власним коштом проклали першу в Російській імперії приміську лінію парового (а згодом електричного) трамвая до Одеси. За радянських часів назву змінили на Черноморку, проте сьогодні історичну назву відновлено, а під цим брендом випускається відома молочна та інша продукція.

Зупинка 2: Селище Хортиця (Запоріжжя) — осередок менонітів

• Історія заснування: У 1789 році на запрошення уряду на острові Хортиця та прилеглих землях оселилися перші 228 родин німців-менонітів — особливої релігійної громади з Пруссії. Вони отримали звільнення від військової служби, оскільки їхнє віровчення забороняє брати до рук зброю.
• Спадщина та господарство: Меноніти перетворили Хортицький округ на потужний промисловий та аграрний центр. Вони відкривали заводи з виробництва сільськогосподарських машин (які згодом стали основою для відомих заводів, наприклад «Комунар» у Запоріжжі), будували млини, школи, лікарні та впроваджували передові методи обробки землі й лісорозведення. До сьогодні у Запоріжжі збереглися унікальні архітектурні пам’ятки менонітської забудови з характерної темної цегли.

Зупинка 3: Шабо (Одещина) — швейцарська виноробна перлина

• Історія заснування: У 1822 році за сприяння франкомовного швейцарця Луї-Венсана Тардана на запрошення Олександра І вихідці з кантону Во (Швейцарія) заснували колонію Шабо.
• Спадщина та господарство: Швейцарці привезли із собою європейську культуру вирощування винограду та класичні французькі технології виноробства. Вони перетворили посушливі піщані терени біля Дністровського лиману на квітучі сади й виноградники. Сьогодні Шабо є одним із головних центрів культури виноробства в Україні, де продовжують традиції європейських колоністів під відомим однойменним брендом.