На початку VII століття слов’яни значно розширили свої території на Балканському півострові та в Центральній Європі. Вони проникли в регіони, які раніше входили до складу Римської імперії, особливо після того, як військова міць та адміністративний контроль Візантії послабились в результаті воєн та внутрішніх конфліктів.
До основних територій, заселених слов’янами, можна віднести:
- Балканський півострів: Слов’яни проникли на південь через Дунай, поступово заселяючи території сучасної Сербії, Боснії та Герцеговини, Чорногорії, Македонії, Болгарії, частину Греції та інші регіони Фракії, Іллірії та Далмації. Вони заснували численні поселення у цих благодатних для землеробства районах.
- Слов’янська Македонія: Слов’янські племена, зокрема, великі групи склавинів, осіли у районі Фессалонік та поступово розселялися по всій території сучасної Македонії.
- Дунайський регіон: Слов’яни заселили області вздовж нижніх та середніх течій Дунаю, особливо у Валахії та Молдавії.
- Слов’яни в Греції: Після нападів на Фессалонікі та інші балканські міста слов’яни осіли на значних територіях Греції, зокрема на Пелопоннесі.
- Паннонія і Норик: Слов’яни також продвинулися на захід, заселяючи території сучасної Австрії, Угорщини та частини Румунії, особливо після відходу лангобардів до Італії.
- Північна та Центральна Європа: Слов’яни вийшли на береги Ельби та Зале, зайнявши частини сучасної Німеччини та інших регіонів Центральної Європи.
Заселення слов’янських племен не було одномоментним чи однорідним процесом. Багато з цих територій зазнавали поступової колонізації, при цьому слов’яни часто вступали в контакт та змішувалися з місцевим населенням, що призвело до створення нових культурних та етнічних ідентичностей.