Після укладення мирної угоди у 205 року до н.е, яка мала на меті дозволити Риму зосередитися на війні з Карфагеном, ситуація на Сході залишалася напруженою. Хоча деякі грецькі держави приєдналися до цієї угоди, традиційні конфлікти між ними тривали.

Зокрема, Ахейський союз, який був союзником Філіппа, і Спарта, союзниця Риму, продовжували прикордонні сутички у Пелопоннесі. Філіпп також скористався можливістю посилити свій вплив в егейському басейні, який формально не був згаданий в угоді. Він підтримував піратську діяльність своїх союзників етолійців та критян, що завдавало шкоди торгівлі Родосу. Це призвело до спалаху війни між Родосом та деякими містами Криту.

Тим часом цар Селевкідів Антіох III розпочав кампанію з повернення західних володінь Малої Азії, які Селевкіди втратили кілька десятиліть тому. Це становило загрозу для інтересів Пергаму, Родосу та Єгипту в цьому регіоні. Приблизно у 204/203 році до н.е. Антіох захопив місто Амізон, яке раніше належало Птолемеям. Він також оголосив священним храм Артеміди в Амізоні та заборонив своїм військам його порушувати, намагаючись здобути прихильність грецьких міст.

У 202 році до н.е. Антіох переніс свою увагу на боротьбу з Птолемеями за Келесирію та Фінікію, скориставшись послабленням Єгипту після раптової смерті Птолемея IV. Тим часом Філіпп активізував свою експансію в Егейському регіоні. Він захопив низку незалежних грецьких міст, зокрема Халкедон, Кіос, а пізніше Самос та Мілет. Жорстокість Філіппа різко посилила ворожість Родосу, який розпочав проти нього війну.

У 201 році до н.е. Родос та Пергам звернулися по допомогу до Риму, який щойно переміг Карфаген. Римський сенат спрямував посольство до Філіппа з вимогою припинити війни проти греків, проте македонський цар проігнорував ці вимоги. Навесні 200 року до н.е. Рим офіційно оголосив Філіппу війну й розпочав підготовку до вторгнення в Грецію.