Приєднання Єгипту та походи до Ефіопії та Аравії
Приєднання Єгипту
Після перемоги над Марком Антонієм і Клеопатрою в 31 році до н.е. Єгипет опинився під контролем Октавіана. В 30 році до н.е. він офіційно зробив Єгипет римською провінцією та призначив туди префекта зі стану вершників, заборонивши сенаторам і вершникам відвідувати країну без дозволу. Метою було забезпечити контроль над важливими економічними ресурсами Єгипту та уникнути загроз з боку політичних суперників.
Похід до Ефіопії
Префект Єгипту Гай Корнелій Галл близько 29 року до н.е. здійснив успішний похід на південь до кордонів Ефіопії, підкорив частину цієї країни та посадив на трон місцевого правителя-клієнта, щоб створити буферну зону між Єгиптом та Ефіопією.
Похід до Аравії
Приблизно у 26-25 роках до н.е префект Елій Галл повів римське військо в невдалий похід до Аравії, до царства сабеїв, метою якого було підкорити арабів і встановити контроль над торгівлею східними спеціями. Проте військо зазнало значних втрат через хвороби та нестачу води, а облога міста Маріб завершилась невдачею.
Розширення впливу у Малій Азії
Після перемоги над Марком Антонієм при Акції у 31 році до н.е. Октавіан опинився перед необхідністю встановити контроль та вплив Риму у грецьких державах Малої Азії, які раніше підтримували Антонія. Він усвідомлював, що не можна повністю повалити старий порядок, оскільки досвідчені правителі були потрібні для збереження стабільності.
Так, Октавіан підтвердив право царя Понту Полемона, колишнього союзника Антонія, на трон. Згодом Полемон довів свою вірність, допомігши придушити повстання у Боспорському царстві. Архелай Каппадокійський також зберіг владу завдяки підтримці Октавіана та розширив свої володіння.
Октавіан іноді усував династії в Коммагені, Ієраполі та Ольбі, але пізніше їх відновлював. Його рішення мали ситуативний характер, спрямований на зміцнення римського впливу в Малій Азії за допомогою лояльних місцевих правителів.
Підкорення Юдеї та політика щодо Сирії
Після перемоги над Антонієм та Клеопатрою, цар Ірод Великий, який був наполовину ідумеєць, а наполовину іудей, і раніше спирався на підтримку Антонія, перейшов на бік Октавіана. Він заслужив милість нового правителя Риму, значно розширивши свої володіння у Палестині. Надалі Ірод залишався вірним та корисним союзником Октавіана й Агріппи, регулярно доводячи це численними послугами зі свого боку. Однак поступово він все більше залежав від Риму та змушений був просити Октавіана вирішувати внутрішні конфлікти та чвари в його царстві.
Після смерті Ірода у 4 році до н.е. Октавіан розділив його царство між синами, позбавивши їх царських титулів. А вже у 6 році н.е. частину Юдеї, Самарію та Ідумею було остаточно перетворено на римську провінцію з прямим правлінням.
Що стосується Сирії, то після Акція Октавіан зміцнив там римську владу, спираючись на лояльних місцевих правителів. На відміну від Юдеї, головною метою в Сирії було не територіальне розширення, а зміцнення наявних позицій Риму та стримування амбіцій Парфії. Потужні військові сили розташовувались в Сирії не для підготовки наступальних дій, а для демонстрації римської міці та стабілізації ситуації.
Війни з Парфією та втручання у справи Вірменії
Після поразки Марка Антонія у війнах з Парфією, Октавіан усвідомлював необхідність відновити престиж Риму на Сході. Однак спочатку він діяв обережно, утримуючись від прямої конфронтації з парфянами.
Коли у Парфії розгорілася боротьба за владу між царем Фраатом IV та претендентом Тірідатом, Октавіан не підтримав жодну зі сторін. Він надав притулок Тірідату, але відмовив у військовій допомозі проти Фраата. Так само обережно Октавіан діяв і щодо Вірменії, залишаючи там при владі ставленика Антонія Артавазда II.
Ситуація змінилася у 20 році до н.е., коли Октавіан особисто прибув на Схід. Він домігся повернення від парфян полонених стягів римських легіонів та уклав угоду про розмежування сфер впливу по річці Євфрат. У Вірменії римляни посадили на трон свого ставленика Тіграна III.
Згодом Октавіан підтримував мир з Парфією та невеликий римський гарнізон у Вірменії. Лише у 1 році до н.е. відбулася демонстрація сили, коли Гай Цезар очолив похід на Схід. Проте це була радше дипломатія, ніж справжня війна.
Завоювання північно-західної Іспанії
У 26 році до н.е. Октавіан особисто очолив військову кампанію з підкорення північно-західних районів Іспанії, населених племенами кантабрів та астурів. Ці землі протягом двох століть чинили запеклий опір римському пануванню.
Октавіан оголосив цю війну священною, розраховуючи прославитись новими завоюваннями. Римські війська зазнали важких втрат при облозі міст кантабрів та астурів, які чинили шалений опір. Проте до 25 року Октавіану вдалось примусити їх до капітуляції.
Однак справжнє підкорення північного заходу півострова затягнулось ще на десятиліття через численні повстання місцевих племен. Лише після жорстокої кампанії Агріппи у 19 році до н.е. римляни зламали опір кантабрів та встановили тут свою владу.
Військові кампанії в Африці та Мавританії
У 33 році до н.е. після смерті царя Бокха Октавіан особисто взяв під контроль його царство Мавританію, не передавши владу жодному з місцевих претендентів. У наступні роки Рим безпосередньо керував Мавританією, поки у 25 році до н.е. Октавіан не передав її синові нумідійського царя Юбі II.
Також у 20-х роках до н.е. римські війська здійснили низку успішних кампаній проти кочових племен на південних кордонах провінції Африка. Зокрема, проконсул Луцій Корнелій Бальб у 19 році отримав тріумф за розгром племені гарамантів.
Метою цих кампаній було убезпечити постачання зерна з Африки до Риму, а також розширити сферу римського впливу на узбережжі. Водночас Октавіан активно засновував нові римські колонії в Африці та Мавританії для зміцнення позицій.
Підкорення Альп та розширення кордонів до Дунаю
Октавіан рано усвідомив важливість контролю над стратегічними гірськими перевалами Альп, що вели до Галлії та до верхів’їв Рейну. У 35 році до н.е. його підлеглий Антістій Вет здійснив невдалі спроби підкорити плем’я салассів, які мешкали у Центральних Альпах біля перевалу Великий Сен-Бернар.
Лише у 25 році до н.е. Октавіану вдалося остаточно скорити салассів та заснувати у цих місцях військову колонію Августа Преторія (сучасна Аоста). Це мало забезпечити римський контроль над важливим шляхом to Галлії.
У 16-15 роках до н.е. пасинки Октавіана Друз та Тіберій очолили велику кампанію з підкорення Реції та Норіка у Центральних та Східних Альпах. Були розгромлені місцеві племена ретіїв та вінделіків. На цих землях Октавіан створив окрему адміністративну одиницю на чолі з префектом та розмістив два легіони.
Таким чином було встановлено контроль над усіма основними гірськими проходами та прокладено шлях для подальшої експансії до Дунаю. У 15-9 роках до н.е. під проводом Агріппи та Тіберія римляни підкорили племена Паннонії та розширили кордони провінції Іллірик до Дунаю.
Германські війни Друза та Тіберія
Після поразки римських військ під проводом Марка Лоллія у битві з германськими племенами сугамбрів і узіпетів у 17 або 16 році до н.е., Октавіан особисто поспішив до Галлії, аби відновити римський престиж. Невдовзі вздовж Рейну були зведені укріплені фортеці для контролю над річкою.
А вже у 14-9 роках до н.е. пасинок Октавіана Друз здійснив чотири масштабні вторгнення у Германію. Його легіони спустошили землі племен хаттів, херусків та сугамбрів, дійшли до річки Везер, а у 9 році до н.е. навіть досягли Ельби. Ці успіхи принесли Друзу тріумф у Римі.
Після загибелі Друза, інший пасинок Октавіана Тіберій у 8-5 роках до н.е. знову здійснив ряд рейдів у Германію. Але справжнього підкорення цих земель досягнуто не було. Після катастрофи Публія Квінтілія Вара в Битві в Тевтобурзькому лісі у 9 році н.е. римляни відійшли за Рейн.
Імперська ідеологія
Імперська ідеологія та пропаганда відігравали важливу роль за правління Октавіана Августа. Після перемоги над Антонієм він отримав безпрецедентну владу і вжив заходів, аби увічнити славу своїх досягнень.
Були засновані міста Нікополь в Епірі та Єгипті на честь перемог при Акції та Олександрії. У 29 році до н.е. Октавіан влаштував потрійний тріумф на знак своїх перемог. Це заклало основи для пропагандистської системи, в рамках якої він поставав як великий завойовник.
У своїх “Діяннях” Октавіан перелічує численні воєнні перемоги та територіальні надбання свого правління. Поети тієї епохи, зокрема Вергілій та Горацій, також змальовували його правління як нову еру римської військової слави та світового панування.
Побудовані Октавіаном споруди, зокрема форум його імені та Вівтар Миру, теж прославляли могутність римської зброї. Нумізматика, написи та зображення на монетах постійно підкреслювали військові чесноти імператора та його перемоги.
Тобто імперська ідеологія Августа цілеспрямовано формувала його образ як великого завойовника та гаранта могутності Риму. Його режим ґрунтувався на прославленні власних військових звитяг.
Висновок
Узагальнюючи територіальну експансію Риму за Октавіана Августа, можна зробити такі висновки:
- Його зовнішня політика відзначалася гнучкістю та різноманітністю підходів у різних регіонах. Не було єдиного стратегічного плану чи усталеної мети.
- В одних областях Рим анексував нові землі, в інших – зміцнював владу або вів перемовини. Агресія поєднувалася з обережністю.
- Однак Октавіан послідовно формував свій імідж войовничого правителя. Навіть там, де досягнення були скромними, вони подавалися як великі перемоги.
- “Августів мир” (Pax Augusta) ґрунтувався на військовій могутності. Мир був плодом численних війн та підкорень. Август змальовував себе гідним спадкоємцем республіканських героїв.
- Тож зовнішня політика Августа поєднувала гнучкість рішень та незмінність пропагандистського образу Риму як великої військової держави, що продовжує експансію.