Після руйнування Риму галлами у 390 році до н. е. місто досить швидко відновило свою могутність, попри зазнані втрати. Це підтверджується низкою успішних військових кампаній наступних років. До середини IV століття територія Римської республіки значно збільшилася після завоювань сусідніх земель, зокрема була приєднана територія міста Веї.
Розширення території Риму та зміцнення його позицій після галльського вторгнення
Найважливішим фактором, що сприяв посиленню могутності Риму було приєднання території Веїв у 396 р. до н.е. В результаті площа римських володінь збільшилася приблизно на 562 км2. Разом з іншими територіальними надбаннями V ст. до н.е. це призвело майже до подвоєння площі до близько 1582 км2 у 396 р. до н.е. Пропорційно, імовірно, зросли й людські ресурси Риму.
У роки після галльського вторгнення римляни займалися зміцненням своєї влади на нових територіях. Напади етрусків з півночі були відбиті Каміллом у 389 і 386 рр. до н.е., після чого згадки про загрозу північним кордонам Риму зникають з джерел приблизно на тридцять років.
Загальною метою римської політики було встановлення міцного кордону вздовж гір Монті-Чиміні. Важливим етапом цього процесу стало заснування латинських колоній Сутрія та Непета у 383 р. до н.е.
Одночасно Римська держава організовувала заселення веєнтської території. До 387 р. до н.е. були створені чотири нові територіальні триби на цих землях.
Також римляни розпочали будівництво нової міської стіни з тесаного каменю довжиною понад 11 км, яка оточила територію площею близько 426 га. До початку IV ст. Рим став найбільшим містом Центральної Італії.
Союз з Цере та початок активності Риму в Середземномор’ї
Ще одним важливим чинником, що сприяв посиленню Риму, був його союз з містом Цере. Які підтримували Рим у боротьбі з Веями та надали притулок весталкам під час галльського вторгнення. Це було результатом багаторічної угоди про дружбу, яка збереглася і після вторгнення.
Згідно з Лівієм, відносини Риму та Цере ґрунтувалися на угоді про гостинність (hospitium publicum). Це означало надання громадянам кожного міста приватних прав та привілеїв громадян іншого міста.
Одним з наслідків цього союзу став початок активності римлян у ширшому світі Західного Середземномор’я. За свідченням Юстина, у 389 році до н.е. Рим уклав офіційний союз з Масалією. Згідно з Діодором, незабаром римляни відправили 500 колоністів на Сардинію. Також в цей період почалося будівництво укріпленого поселення в Остії. Мета цієї морської активності римлян (торгівля, піратство чи стратегічні цілі) залишається неясною.
Війни
Війни з вольсками та еквами
Важливим чинником, що сприяв посиленню Риму, була відносна слабкість його південних сусідів – вольсків та еквів. До 400 р. до н.е. римляни практично повністю розгромили їх, здобувши перевагу.
У роки після галльського вторгнення Рим вів майже безперервні війни з вольсками в Помптинській області, яка понад століття перебувала в їхніх руках. Метою римлян було не відбиття нападів, а розширення свого впливу в цьому регіоні. Успіхи римлян це підтверджують.
Вже у 388 р. до н.е військові трибуни вели військо в країну еквів не для війни, а для спустошення їхніх земель. Після цього згадки про еквів зникають з джерел майже на століття.
Таким чином, зовнішня політика Риму в цей період мала агресивний характер. Найяскравіше це продемонструвало приєднання міста Тускул у 381 р до н.е., що означало політичне знищення незалежної громади.
Війни з Тібуром та Пренесте
Серед латинських міст, що чинили опір Риму, були найбільші та сильні – Тібур і Пренесте. Ймовірно, вони не входили до складу Латинського союзу і почали відігравати певну роль в регіоні лише після відходу еквів.
У IV ст. до н.е. ці міста стали загрозливими супротивниками римлян. Вперше римляни зіткнулися з Тібуром у 361 р до н.е., а пренестінці приєдналися до вольсків ще у 382 р. до н.е. У 380 р. до н.е. римляни здобули перемогу над Пренесте, захопивши дев’ять міст. А у 354 р. до н.е. як Тібур, так і Пренесте здалися й уклали окремі угоди з Римом.
Війни з етрусками
У 358 р. до н.е. також почалася війна римлян з етрусками, до яких у 357 р. до н.е. приєдналися Фалерії, а в 353 р. – Цере.
Причини цієї війни незрозумілі, але одним з найбільш примітних епізодів було вбивство 300 римських полонених на форумі Тарквіній після перемоги етрусків у 358 р. до н.е. У відповідь у 354 р. до н.е. 358 знатних тарквінійців були страчені на римському Форумі.
Результатом цієї війни стало укладення перемир’я на 100 років з Цере (353 р. до н.е.) та перемир’я з Тарквініями й Фалеріями на 40 років (351 р. до н.е.).
Відновлення союзу з латинами та герніками
Після галльського вторгнення федерації латинів та герніків перестали надавати підтримку Риму, а виконання Кассієвого договору залишилося в стані невизначеності.
З одного боку, деякі латинські міста, такі як Тускул та Ланувій, залишилися вірними Риму та продовжували відправляти воїнів до римської армії й брати участь в заснуванні латинських колоній. З іншого боку, деякі латинські міста приєдналися до вольсків у опорі римлянам, зокрема Велітри та Цирцеї.
Союз з латинами та герніками був відновлений у 358 р. до н.е., коли знову постала загроза нападів зовні. Можливо, нові угоди укладалися на набагато вигідніших для римлян умовах. Латини мали погодитися з приєднанням Помптинської області та частини земель герніків до володінь Риму.
Напади галлів
Згідно з Лівієм, у 50-340-х роках до н.е. відбулося декілька нападів галлів на Рим та його союзників – у 367, 361, 360, 358 та 357 роках до н.е. Натомість Полібій згадує лише про одне вторгнення через 30 років після першого.
Можливо, деякі повідомлення Лівія є помилками чи дублюваннями. Але немає підстав відкидати їх повністю. Скоріше за все, Полібій мав на увазі вторгнення з півночі, а Лівій – набіги невеликих загонів з півдня Італії.
Незалежно від масштабу, ці напади мали величезний вплив на свідомість римлян, викликаючи панічний жах. Проте в ширшій перспективі вони мало позначилися на ході подій в Центральній Італії й не порушили систему міжнародних відносин.
Загальні результати Риму у IV ст. до н.е.
Попри плутанину та можливі помилки в джерелах, очевидним є зростання військової могутності Риму. Його зовнішня політика стає все амбіційнішою, а військові операції набувають все більшого розмаху.
Це підтверджується низкою перемог в 361-354 роках до н.е., а також укладенням договорів з самнітами (354 р. до н.е.) та Карфагеном (348 р. до н.е.). Останній, зокрема, демонструє визнання панування Риму в Лації та наявність офіційних зв’язків з деякими містами за його межами.
Таким чином, до середини IV ст. до н.е. масштаби діяльності Риму значно розширилися, а його влада та вплив вперше поширилися далеко за межі Лацію.