Пірр відомий своїми військовими кампаніями проти Риму і спробами розширити свій вплив в регіоні, використовуючи як дипломатичні, так і військові методи.
Пірр був видатним військовим тактиком і стратегом, який нічого не боявся і мав фанатичну відданість своїх солдатів. Однак через відсутність стійкої стратегії та підтримки місцевого населення його військові успіхи в Італії були непостійними, і він зазнав серйозних втрат. Його зусилля зазнали невдачі в основному через сильний опір Риму і його союзників, а також через його власні помилки в управлінні та відносинах з союзниками.
Пірр зрештою повернувся в Епір, де продовжував воювати за контроль над Македонією, але його військові кампанії в Італії та на Сицилії мали довготривале значення для регіону, оскільки вони сприяли подальшому розширенню Римської Республіки.
Конфлікт між Римом та Тарентом
Конфлікт між Римом та грецьким містом-державою Тарентом бере свій початок ще у 303 році до н.е., коли було укладено договір, який забороняв римлянам заходити у Тарентську затоку та порушувати кордони Тарента. Цей договір підтримував статус-кво та рівновагу сил у регіоні.
Однак у 282 році до н.е. римська ескадра з десяти кораблів раптово з’явилася у порту Тарента, порушивши умови угоди. Це викликало паніку та гнів серед тарентинців, які побоювалися, що Рим має намір повалити демократичний лад у їхньому місті та відновити владу проримськи налаштованих аристократів. Розлючений натовп, підбурюваний демагогом Філохарідом, напав на римські кораблі – чотири з них було потоплено, а п’ятий захоплено.
Після цього тарентинці здійснили напад на союзне Риму місто Фурії, вигнавши звідти проримську верхівку та римський гарнізон. Ці дії остаточно зруйнували мир між Римом та Тарентом. Рим відрядив посольство, але послів було принижено і відіслано ні з чим.
У відповідь римська армія під командуванням консула Луція Емілія Барбули вдерлася на територію Тарента й швидко поставила місто на межу поразки. Не маючи іншого вибору, тарентинці звернулися по допомогу до царя Епіру Пірра, відомого своїми військовими талантами. Так розпочався конфлікт між Римом та союзним Тарентом царством Епіру, який приніс багато кровопролитних битв та років війни для обох сторін.
Пірр – цар молосів. Його політика у Греції до 281 р. до н. е.
Пірр народився у 319 році до н.е. у царській родині молосів – одного з племен Епіру. Його батько, цар Еакід, був повалений у 317 році, і юний Пірр вимушений був тікати до Іллірії. За підтримки іллірійського царя Главкія Пірр повернув собі владу у Молосії у 306 році, проте вже у 302 році його знову повалив македонський цар Кассандр.
Пірр втік до Антигона Одноокого, царя Македонії, де служив полководцем. У 297 році, після смерті Кассандра, Пірр за підтримки Птолемея I Єгипетського повернув собі трон Молосії. Він одружився з донькою Птолемея та з донькою Агафокла, тирана Сіракуз, отримавши як придане острів Керкіру. Це дозволило Пірру зміцнити свою владу.
У 294 році Пірр допоміг Олександру, синові Кассандра, у боротьбі за македонський трон і отримав у нагороду міста Амбракія, Акарнанія, Амфілохія. Це дозволило йому поширити свій вплив на південь Греції. У 289 році Пірр переміг полководця Деметрія і зайняв Керкіру. У 287 році він спробував захопити македонський трон, але був розбитий Лісімахом і змушений був повернутися до Епіру.
Отже, до 281 року Пірр укріпив свою владу у Молосії, розширив кордони царства, неодноразово намагався підкорити Македонію. Він прагнув стати гегемоном у Греції та був амбітним і енергійним правителем. Саме тоді до нього надійшов заклик про допомогу від міста Тарента в Італії, що відкрило нову сторінку в історії Пірра.
Пірр у Таренті. Битва за Гераклія (280 р. до н. е.)
У 280 році до н.е. Пірр відгукнувся на прохання про допомогу від міста Тарента, яке воювало з Римом. Він переправився до Італії з армією у 22,5 тисячі піхотинців, 3 тисячі вершників та 20 бойових слонів. Спочатку Пірр залишив частину війська захищати Тарент, а решту повів на північ назустріч римським легіонам.
Консул Валерій Левін виступив проти Пірра із 30-тисячним військом. Пірр запропонував вирішити конфлікт мирним шляхом за посередництвом нейтрального арбітражу, але римляни відкинули цю пропозицію. Тоді Пірр, щоб виграти час для підходу підкріплень від союзників, став чекати біля річки Сіріс. Однак невдовзі Левін форсував річку й атакував греків.
У запеклій битві при Гераклії Пірр використав нову тактику – він поставив слонів не в центрі, а на флангах бойового порядку. Коли слони атакували римську кінноту, легіонери в паніці кинулись тікати. Пірр переміг, захопивши табір римлян, але сам зазнав великих втрат. За переказами, він сказав: “Ще одна така перемога, і я залишусь без війська!”.
Отже, у своїй першій битві в Італії Пірр здобув перемогу над римлянами завдяки несподіваному тактичному маневру зі слонами. Але попри це, великі втрати не дозволили йому повністю скористатися плодами цієї перемоги.
Нові переговори із Римом. Битва при Аускулі (279 р. до н. е.)
Після перемоги при Гераклії Пірр запропонував Риму мир на певних умовах: визнання свободи Тарента та інших грецьких міст Італії, повернення земель самнітам, луканам та бруттіям, а також укладення союзу з самим Пірром. Римський сенат схилявся до прийняття цих вимог, але під впливом промови Аппія Клавдія відхилив мирні пропозиції.
Однак Пірр знову відпустив полонених римлян без викупу, сподіваючись на мир. Тим часом римляни у 279 році уклали союз з Карфагеном проти Пірра. Це змусило епірського царя шукати нових союзників серед племен Італії.
Навесні 279 року Пірр із 40-тисячним військом виступив проти римських консулів Публія Деція Муса та Публія Сульпіція, які мали приблизно рівні сили. У запеклій битві при Аускулі Пірр ледь не переміг, проте римляни зуміли відступити в гори, завдавши Пірру втрат у 3,5 тисячі вояків.
Отже, попри нові дипломатичні зусилля, Пірр зазнав невдачі у другій великій битві в Італії. Проте його армія лишалася сильною, а союз Риму з Карфагеном ускладнив становище епірського царя.
Сиракузи просять про допомогу. Римсько-карфагенський договір проти Пірра (279-278 рр. до н. е.)
У 279 році до н.е. до Пірра прибули посланці від міста Сиракузи на Сицилії з проханням про допомогу у війні проти Карфагену. Сиракузи перебували у скрутному становищі: їх роздирали внутрішні чвари, а карфагеняни використовували це, щоб захопити контроль над усією Сицилією.
Пірр погодився допомогти, сподіваючись здобути славу визволителя греків та стати володарем багатого острова. Водночас Рим і Карфаген уклали союз проти царя Епіру, оскільки не бажали посилення його могутності. Римляни сподівались позбутися загрози з боку Пірра в Італії, а карфагеняни – не допустити захоплення ним Сицилії.
За умовами договору Карфаген мав надати Риму військово-морську допомогу проти Пірра. Натомість римляни не брали на себе чітких зобов’язань щодо підтримки Карфагену у боротьбі проти греків на Сицилії. Таким чином, угода була вигіднішою для Риму.
Для Пірра ж вона означала суттєву зміну розстановки сил в Італії не на його користь та ускладнення планів щодо Сицилії. Проте цар вирішив все одно прийти на допомогу Сиракузам.
Пір на Сицилії
Влітку 278 року до н.е. Пірр висадився на Сицилії з армією чисельністю 8 тисяч піхотинців, невеликою кількістю вершників та бойових слонів. Спочатку він заручився підтримкою тирана Тавроменія Тіндаріона, а потім увійшов до Катани, жителі якої зустріли його з ентузіазмом. До Пірра приєдналися загони з Акраганта та інших міст.
Коли цар рушив на Сіракузи, карфагенський флот поспіхом зняв облогу міста. Пірр увійшов до Сіракуз на чолі 30-тисячного війська і був проголошений верховним головнокомандувачем. Він об’єднав під своєю владою усі грецькі міста Сицилії та розпочав військову кампанію проти Карфагену.
До весни 277 року Пірр контролював майже весь острів, окрім пунійських володінь на заході та фортеці Лілібея. Карфагеняни запропонували мир та гроші за повернення Пірра до Італії. Але цар вирішив продовжити війну за повне вигнання пунійців. Це викликало невдоволення греків. Коли спроба взяти Лілібей провалилася, Пірр почав готуватися до походу в Африку, що остаточно розлютило союзників. У результаті цар втратив підтримку сицилійців, і карфагеняни перейшли в контрнаступ.
Пірр повертається до Італії. Битва при Беневенті (275 р. до н. е.)
Після невдач на Сицилії у 276 році до н.е. Пірр змушений був повернутися до Італії з 20-тисячною армією, щоб протистояти наступу римлян які ****захопили кілька міст і підкорили собі союзні Пірру племена самнітів і луканів. Він залишив на Сицилії свого сина Олександра з гарнізоном, але втратив підтримку місцевого населення.
У 275 році Пірр рушив назустріч двом римським консульським арміям під командуванням Манія Курія Дентата та Луція Корнелія Лентула. У битві при Беневенте Пірр спробував вдарити римлян з гір, але його вояки заблукали під час нічного маршу. Наступного дня відбулася вирішальна битва на рівнині.
Римляни розгромили слонів Пірра за допомогою палаючих стріл та кинулися навздогін за греками. Пірр зазнав нищівної поразки, втративши майже всю армію. Він з невеликим загоном відступив до Тарента, а звідти у 275 році повернувся до Епіру, втративши усі завоювання в Італії. Битва при Беневенте стала вирішальною та завершила італійську кампанію Пірра.
Повернення в Епір. Смерть Пірра (272 р. е.)
Після поразки в Італії Пірр повернувся в Епір у 275 році до н.е., маючи при собі лише 8 тисяч піхотинців та 500 вершників. Він залишив сина Гелона з гарнізоном у Таренті, сподіваючись зберегти хоча б частину своїх завоювань.
Однак у 274 році Пірр знову спробував захопити македонський трон і навіть здобув перемогу над царем Антігоном II Гонатом. Це дозволило Пірру на деякий час стати володарем Македонії. Проте його популярність швидко впала через грабежі македонських гробниць його гальськими найманцями.
Навесні 272 року Пірр раптово вдерся до Пелопоннесу, сподіваючись скинути Антігона та підкорити всю Грецію. Проте спартанці та інші греки чинили рішучий опір. Пірр зазнав невдачі під Спартою та втратив сина Птолемея. Наприкінці 272 року він спробував захопити Аргос, але був убитий місцевою жінкою під час вуличних боїв.
Так загинув цар Епіру Пірр – один з найвидатніших полководців стародавнього світу, так і не здійснивши своїх численних амбітних планів щодо завоювання Італії, Сицилії чи Македонії. Його смерть ознаменувала кінець епірської загрози для Риму.
Епілог
Після загибелі Пірра в 272 році до н.е. Тарент невдовзі капітулював перед римлянами та увійшов до числа їхніх союзників. Хоча Пірр і залишив там свого сина Гелона з гарнізоном, вони не змогли довго протистояти римлянам.
Війни з Пірром виснажила Рим, тому протягом тривалого часу римська політика щодо елліністичних держав була обережною. Особливо це стосувалося Македонії та її царя Філіппа V. Римляни усвідомлювали небезпеку нового вторгнення з боку греків.
Водночас постать Пірра як талановитого полководця та яскравої особистості надихала римських письменників і митців протягом століть після його смерті. Його порівнювали з Александром Македонським, вбачаючи в ньому його спадкоємця.
Отже, хоча похід Пірра в Італію скінчився поразкою, його постать назавжди увійшла в історію як одного з найвидатніших воєначальників античності. А його вплив позначився на подальшому розвитку як Римської республіки, так і грецької культури.