Тиберій Клавдій Нерон (лат. Tiberius Claudius Nero; 16 листопада 42 до н. е. — 16 березня 37) з династії Юліїв-Клавдіїв.
Правління Тіберія тривало 23 роки – з 14 по 37 рік н.е. Воно було позначене зміцненням імператорської влади, придушенням опозиції та спробами забезпечити стабільну передачу влади спадкоємцю.
Спочатку Тіберій користувався підтримкою сенату і населення, продовжуючи політику Августа. Проте з часом він став проявляти самовладність, усуваючи реальних і потенційних супротивників.
Як Тіберій став наступником Августа, особливості передачі влади
Передача влади від імператора Августа до Тіберія відбулась досить спокійно та безконфліктно. Це стало можливим завдяки заздалегідь проведеній підготовці з боку Августа.
Август підтримував Тіберія як свого спадкоємця та поступово надавав йому все більшу владу. У 4 році н.е. Тіберій був усиновлений Августом і отримав трибунські повноваження. У 13 році Август надав Тіберію статус співправителя. Август також позбувся потенційних конкурентів Тіберія, заславши їх у вигнання.
Коли Август раптово помер у 14 році н.е. у віці 76 років, Тіберій вже був єдиним можливим претендентом на владу. Він негайно вжив заходів щодо зміцнення свого становища: розіслав листи до всіх легіонів з повідомленням про смерть Августа, наказав стратити онука Августа Агріппу Постума, який міг претендувати на спадщину.
Після цього Тіберій прибув до Риму, де сенат швидко затвердив його як нового принцепса та голову дому Цезарів. Передача влади пройшла безкровно завдяки чіткому визначенню спадкоємця Августом раніше та рішучим діям самого Тіберія після смерті попередника. Це стало зразком мирної передачі влади для наступних імператорів.
Основні риси внутрішньої та зовнішньої політики Тіберія
Основними рисами внутрішньої політики Тіберія були:
- Зміцнення імператорської влади. Тіберій концентрував реальну владу у своїх руках, обмежуючи повноваження сенату формальними функціями.
- Посилення податкового тиску. Для поповнення скарбниці проводилося посилене оподаткування провінцій.
- Обмеження громадських витрат. Тіберій скоротив витрати на громадські розваги, будівництво тощо.
- Жорсткий контроль опозиції. Імператор придушував будь-які прояви невдоволення жорсткими репресіями.
Основою зовнішньої політики Тіберія був принцип не розширювати кордони імперії. Він відмовився від активних завойовницьких походів свого попередника Августа. Головними рисами були:
- Згортання експансії, зосередження на обороні кордонів.
- Врегулювання відносин з Парфією відповідно до договору 20 року до н.е.
- Зміцнення союзницьких відносин з деякими племенами вздовж кордонів.
- Розширення римського впливу в деяких сусідніх державах (Вірменія, держава Гарамантів в Африці) без прямої анексії.
Отже, Тіберій утримував імперію у наявних кордонах, не прагнучи до подальших територіальних надбань.
Стосунки Тіберія з сенатом та впливовими родинами
Тіберій намагався обмежити вплив сенату, звівши його роль переважно до церемоніальних функцій та формального схвалення рішень, ініційованих самим імператором. Проте він дозволяв сенаторам висловлювати власну думку та критикувати його пропозиції під час обговорень у сенаті.
Щодо знатних родин, то спочатку Тіберій намагався залучити їх до управління державою, розподіливши між ними різні посади й обов’язки. Проте з часом він почав підозрювати представників знаті у прагненні обмежити його владу та усувати їх від впливу, зокрема через судові процеси за образу величності.
Однією з найвпливовіших родин за Тіберія були Юлії-Клавдії, до якої належав і сам імператор. Він спирався на цю родину у питаннях спадкування влади, зокрема розглядав як спадкоємців свого сина Друза та онука Тіберія Гемелла. Проте їх передчасна смерть змусила Тіберія шукати інші варіанти забезпечення спадкоємності влади.
Кінець життя Тіберія
Кінець життя Тіберія був доволі самітним та похмурим. Останні 10 років свого правління він провів переважно у віддаленні від Риму, на віллі на острові Капрі.
Причинами цього були кілька чинників. По-перше, Тіберій втомився від боротьби з сенатом та інтриг знатних родин, які прагнули обмежити його владу.
По-друге, смерть його сина Друза та онука Тіберія Гемелла, яких він розглядав спадкоємцями, сильно пригнітила Тіберія. Він розчарувався у можливості забезпечити мирну передачу влади.
По-третє, значний вплив на імператора мав префект преторіанців Луцій Елій Сеян, який фактично керував усіма справами у Римі. Тіберій все більше підозрював Сеяна у прагненні зайняти його місце.
Останні роки Тіберій провів у повній ізоляції та підозрілості, втративши інтерес до державних справ. У 73-річному віці він помер від хвороби або був задушений за наказом Калігули у березні 37 року н.е. Тіберій помер самотнім та розчарованим у людях, не залишивши гідного спадкоємця влади.