Кімерійці – це іраномовні кочові племена, які у IX-VII століттях до н.е. населяли північне Причорномор’я на території сучасної України.
У VII столітті до н.е., під тиском кочових племен скіфів, значна частина кімерійців мігрувала через Кавказ до Малої Азії. Решта частково змінили кочовий спосіб життя й осіли в Північному Причорномор’ї.
Назва
Назва “кімерійці” (грец. Κιμμέριοι, Kimmyrioi) походить від античних джерел, зокрема від грецьких авторів, таких як Гомер та Геродот.
На сьогодні цей етнонім є найдавнішою з тих, що дійшли до наших днів, назвою східноєвропейського народу або групи племен.
Згадки про кімерійців
Найбільш рання згадка про кіммерійців міститься в «Одіссеї» Гомера, де вони описуються як плем’я, що живе у міфічній землі туману та темряви на околицях життєздатного світу. Інші грецькі джерела також згадують кіммерійців, як і деякі близькосхідні джерела. Обидва зосереджуються на тих аспектах кіммерійської історії, що безпосередньо стосуються інших відомих народів і цивілізацій, таких як Ассирія і Фригія. Загалом, про кіммерійців відомо небагато, і для сучасних вчених вони досі огорнуті туманом і темрявою.
Однак корисно підсумувати письмові згадки. Перші ассирійські посилання на кіммерійців датуються періодом між 722 і 713 роками до н.е. Під час правління ассирійського царя Сінаххеріба (705-681 до н.е.) кіммерійці атакували Малу Азію і знищили Фригійську імперію: цар Фригії Мідас наклав на себе руки. Ймовірно, це сталося у 696-695 роках до н.е., хоча можлива й дата на 20 років пізніше.
Група кіммерійців, можливо, на деякий час осіла поблизу Сінопа (сучасний Сіноп). Військового лідера кіммерійців під час їхньої кампанії 679-678 років до н.е. в ассирійських записах називають Туспа.
Ще одна група кіммерійців, ймовірно, увійшла в Анатолію з Фракії. Про це свідчить давньогрецький географ Страбон, який писав наприкінці I століття до н.е. – на початку I століття н.е. Він говорить про союз кіммерійців з фракійськими племенами, які пізніше жили у центральній Болгарії та Халкідікі відповідно.
Навіть лідійський цар Ґіґ шукав проти них допомоги від ассирійського царя Ашшурбанапала. Атака на Лідію у 652 році до н.е. була успішною. Лідійську столицю Сарди було розграбовано, а Ґіґа вбито.
Відступ кіммерійців з чорноморських степів
Більшість кіммерійців покинули свої землі в степах Причорномор’я через прибуття зі сходу скіфів, які, своєю чергою, зазнавали тиску з боку масагетів (збірне ім’я, яке використовували античні автори для позначення середньоазійських кочових і напівкочових племен споріднених зі скіфами). Це сталося до 713 року до н.е.
Геродот, грецький географ 5 століття до н.е., прямо згадує річку Тірас (Дністер) як місце, де царі кіммерійців вели братовбивчу битву і були поховані, а простолюд покинув свої домівки.
Братовбивча битва лідерів кіммерійців на Дністрі, схоже, позначила останній етап відступу кіммерійців.
Він також описує подальшу втечу кіммерійців уздовж узбережжя Чорного моря на захід від Кавказу до району Сінопа. Однак деякі кіммерійці залишилися на берегах Меотійського озера (Азовське море). Кіммерійський Боспор (також відомий як Керченська протока), Кіммерійські стіни – все це в тому ж районі (Крим та його околиці).
Ці пересування на Близькому Сході – все, що ми знаємо про кіммерійців з письмових джерел. Найімовірніше, що кіммерійці не були єдиним плем’ям, а це була збірна назва для великої кількості племен, які жили в степах України.
Археологія
Археологічні матеріали не дозволяють виділити одну культуру, до якої можна було б твердо застосувати ярлик “кіммерійська”. Кілька поколінь археологів намагалися надати археологічні докази кіммерійців та їхньої культури, але без будь-яких позитивних результатів.
Пошук кіммерійців базується на твердженні, що оскільки кіммерійців вигнали скіфи, то будь-яка доcкіфська культура на всій величезній території, згаданій вище, повинна бути кіммерійською.
Інша складність полягає в тому, що всі ці так звані кіммерійські культури мають скіфські риси, а їхні вироби у звіриному стилі надзвичайно близькі до скіфських та близькосхідних варіантів цього типу. За нинішніх знань практично неможливо розрізнити кіммерійську культуру в археологічному сенсі. Вона настільки близька до скіфської, що сучасні вчені вдалися до ярликів “доскіфська” або “ранньоскіфська” для опису культур IX і VIII століть до н. е.
Пам’ятки матеріальної культури кіммерійців
На сьогодні в Північному Причорномор’ї та прилеглих територіях виявлено сліди певної кочово-скотарської археологічної культури, що охоплює період з IX по початок VII століття до н. е., яка з певною часткою ймовірності може ототожнюватися з кіммерійцями.
Оскільки стан та кількість археологічних свідчень, пов’язаних з кіммерійцями, такі, що не дозволяють точно ідентифікувати їх археологічну належність, археологи виділяють умовний кіммерійський період (інша назва – передскіфський), охоплюючи цією назвою низку культур і пам’яток пізньої бронзи та початку раннього залізного віку на півдні Східної Європи.
Одними з перших яскравих археологічних свідчень кіммерійського періоду є знахідки Комишувасько-Чорногірського та Новочеркаського скарбів. На їх основі було виділено два типи пам’яток – чорногірські та новочеркаські, що іноді виділяються в окремі археологічні культури, пов’язувані з кіммерійцями.
Джерела:
- Б. М. Мозолевський “Етнічна географія Скіфії” 2005 рік
- Ancient Europe 8000 B.C.–A.D. 1000: Encyclopedia of the Barbarian World, Peter Bogucki and Pam J. Crabtree
- Археологія СРСР, 1989, с. 10