Перша китайська імперія виникла тут у 3 столітті до нашої ери. Царський трон у державі Цінь тоді дістався молодому царевичу Ін Чжену, який зумів у кривавих війнах підкорити решту китайських царств. Після цього він проголосив себе першим імператором новоутвореної держави Цінь, або Цінь Ши Хуан-ді. Ця імперія проіснувала з 221 до 206 року до нашої ери.
Характерні риси правління Цінь Ши Хуан-ді (221—210 рр. до н. е.)
Цін Ші Хуанді встановив жорстку централізовану систему управління. Він ліквідував кордони колишніх царств та поділив імперію на 36 провінцій, якими керували призначені ним намісники.
Для нагляду за діями державного апарату в провінціях (судочинство, збирання податків тощо) було призначено спеціальних чиновників, які підкорялися безпосередньо імператору.
На всій території імперії запроваджено єдину систему мір і ваг, грошової одиниці та писемності. Також було проведено перепис населення.
Будь-який опір центральній владі жорстоко придушувався, часто із застосуванням найжахливіших видів страти.
Для запобігання змовам, імператор наказав переселити знать з підкорених царств до столиці під нагляд своїх чиновників.
Попередні аристократичні титули було скасовано, а статус людини відтепер визначався її багатством, посадою та особистими заслугами.
Цін Ші Хуанді наказав перебудувати свою столицю Сяньян. Поруч було влаштовано величезний імператорський парк-заповідник і палацовий комплекс.
Також було побудовано нові дороги по всій країні, що з’єднали столицю з усіма провінціями держави.
Зведено чимало нових дамб і зрошувальних каналів. Завдяки створенню розвиненої іригаційної системи вдалося забезпечити населення продовольством.
У китайській армії бойові колісниці замінили кіннотою, почала використовуватися залізна зброя.
Імператору довелося розпочати боротьбу з кочовими племенами хунну, що нападали на північні кордони його держави. Зібравши велике військо, він завдав їм поразки та розширив межі імперії далі на північ.
Для захисту північних кордонів від нападів кочовиків було створено Велику китайську стіну. Деякі прикордонні області вже мали оборонні стіни ще з 3 століття до н.е. Імператор наказав об’єднати їх в єдиний ланцюг укріплень.
Цін Ші Хуанді відкинув ідеї мислителя Конфуція про обов’язок правителя дотримуватися традиційних обрядів і ритуалів. Він наказав спалити всі конфуціанські книжки, заборонив вчення Конфуція та стратив багатьох учених.
Смерть Ши Хуан-ді
У 210 році до н.е. помер імператор Цинь Шихуан під час чергової подорожі Китаєм. Він створив ефективну державну систему, яка забезпечила процвітання країни. Після його смерті Китай опинився на межі хаосу.
Наближені імператора приховали звістку про його смерть і оголосили спадкоємцем молодшого сина Ерші Хуана. Новий правитель виявився слабким і нездатним керувати країною. Владу захопив його радник Чжао Гао. Цей амбітний чиновник почав правити країною як сірий кардинал, що викликало хвилю обурення.
Спалахнуло кілька повстань. Приводом для одного з них стало покарання 900 робітників, які через погані дороги запізнилися на будівництво Великої Китайської стіни. Згідно із законом вони повинні були бути страчені. Робочі, не бажаючи розлучатися з життям, організувалися в повстанський загін. Скоро до них приєдналися численні незадоволені новим режимом. Протест з соціального перетворився на політичний. Незабаром їх армія налічувала 300 тисяч осіб на чолі з колишнім селянином Лю Баном.
У 207 році Ерші Хуан наклав на себе руки. Це призвело до ще більшого хаосу – з’явилося багато претендентів на трон. У 206 році війська Лю Бана скинули останнього імператора династії Цинь Цзиіна, який був страчений.
Прихід до влади династії Хань
Лю Бан заснував нову династію Хань, яка в результаті правила Китаєм до 220 р. н.е. (з невеликою перервою). Це була найтриваліша китайська імперія в історії. Такий успіх став можливий завдяки створенню ефективної бюрократичної системи управління державою, багато рис якої були запозичені в Цинь.
Династії Цинь і Хань – політичні родичі. Відмінність лише в тому, що одна правила країною 15 років, а інша – 4 століття.
Історики поділяють період Хань на дві частини. Перша – з 206 р. до н.е. по 9 р. н.е. Це рання Хань або Західна Хань зі столицею в Чан’ані. Потім був короткий період імперії Сінь, коли при владі перебувала інша династія. З 25 по 220 р. н.е. Хань знову правила Китаєм. Столиця була перенесена до Лояна. Цей період також називають пізньою Хань або Східною Хань.
Правління Лю Бана
З приходом до влади династія Хань запровадила значні зміни в житті країни, що дозволило суспільству консолідуватися. Колишня ідеологія легізму була залишена в минулому, натомість проголошено провідну роль конфуціанства, яке було популярним серед народу.
Також було прийнято новий адміністративний поділ країни. Лю Бан замінив бунтівних намісників у провінціях на відданих прихильників, що зміцнило владу.
Водночас Хань зіткнулася з небезпекою з боку кочових племен хунну на півночі. У 200 році до н.е. вони захопили велике місто Шаньсі. Лю Бан особисто очолив похід проти хунну, але зазнав поразки. У 198 році було укладено мирний договір, за яким Лю Бан визнав зобов’язався платити данину.
Лю Бан помер у 195 році до н.е. Велика Китайська стіна, розпочата за Цинь, була завершена саме за Хань для захисту від кочовиків.
Імперія Сінь
У наступні роки Китай втратив стабільність часів ранньої Хань. Імператори витрачали кошти на боротьбу з кочівниками, війни та палацові інтриги, занедбуючи економіку та потреби народу. У 9 році н.е. після смерті імператора Пін-ді влада через відсутність спадкоємця перейшла до його тестя Ван Мана. Він заснував нову династію Сінь, яка проіснувала недовго.
Ван Ман намагався реформувати країну, обмеживши вплив аристократії та допомагаючи бідним. Проте це викликало невдоволення знаті й хаос у провінціях. Спалахнули повстання, які підтримали навіть кочівники.
У підсумку Ван Ман зазнав поразки й був усунутий та страчений у 23 році.
Східна Хань
У 25 році, після закінчення громадянської війни, почалась друга епоха династії Хань, відома як Східна Хань. Владу отримав далекий родич колишніх імператорів Гуан У-ді. Він переніс столицю до Лояна, оскільки старе місто було зруйноване під час війни.
Новий період відзначався політичною стабільністю. Імператорам вдалося приборкати кочовиків-гунів і посилити централізовану владу. Китай досяг економічного процвітання завдяки приватним підприємцям у гірничій справі та солеварінні. Проте держава зазнавала збитків через втрату податків, тому імператор У-ді націоналізував металургію та солеваріння (у 117 році).
Зовнішні контакти
Саме у I-II століттях кожен імператор династії Хань був відомий далеко за межами Китаю. У цей час на іншому кінці античного світу був розквіт Римської імперії. Між двома державами розташовувалися Кушанське царство та Парфія.
Римляни цікавилися Китаєм насамперед як батьківщиною шовку. Завдяки торгівлі цією дорогою тканиною китайські імператори заробляли величезні статки. Саме за Хань активізувався Великий шовковий шлях на захід. У 97 році військо на чолі з Бань Чао здійснило похід у Середню Азію, аби захистити купців від грабунків.
Після цього посли Хань залишили описи Римської імперії, яку в Китаї називали “Дацін”. У 161 році в Лоян прибуло морським шляхом посольство римського імператора Антоніна Пія.
За Хань також було відкрито зручний шлях до Індії через Бактрію (сучасний Узбекистан). Звідти до Китаю потрапляли екзотичні товари, а також поширювався буддизм, який значно вплинув на місцеву культуру.
Повстання жовтих пов’язок
У пізній період династії Хань майже всі імператори сідали на трон ще дітьми. Через це реальну владу отримували регенти, радники та родичі. Придворні інтригани призначали та усували правителів на свій розсуд. Таким чином, на початку II століття династія Хань увійшла в період занепаду.
Відсутність сильного дорослого імператора не віщувало державі нічого доброго. У 184 році по всьому Китаю спалахнуло повстання Жовтих пов’язок. Його організували члени популярної секти Тайпіндао, яка проповідувала серед бідних селян. Вчення секти стверджувало, що династію Хань треба скинути, після чого настане ера процвітання. Селяни вірили, що прийде месія Лао-цзи та допоможе побудувати ідеальне суспільство.
Коли в секті вже було кілька мільйонів послідовників, а її армія налічувала десятки тисяч, спалахнуло відкрите збройне повстання. Багато в чому саме через цей народний бунт династія Хань занепала.
Кінець династії Хань
Селянська війна тривала два десятиліття. Імператорський уряд не зміг організувати та профінансувати власне військо для придушення повстання. Адже династія Хань була послаблена придворними інтригами. На допомогу прийшли багаті аристократи та магнати, які дали гроші на армію.
Командувачі цих військ швидко перетворилися на самостійних політиків. Серед них виділялися Цао Цао та Дун Чжо. Вони допомогли перемогти селян, але після війни перестали слухатися уряд та не захотіли роззброюватися. Так династія Хань втратила вплив на армії, які стали самостійними силами. Воєначальники почали війни між собою за ресурси та владу.
На півночі Китаю утвердився воєначальник Цао Цао. До 200 року він здолав усіх своїх суперників у цьому регіоні. На півдні з’явилося ще два сильних правителі – Лю Бей та Сунь Цюань. Протистояння між цими трьома генералами призвело до розпаду колись єдиної держави на три частини.
Останній імператор династії Хань офіційно зрікся влади у 220 році. Так було юридично оформлено розкол країни, який фактично відбувся ще наприкінці II століття.
Закінчилося правління Хань, розпочалося 60-річне Троєцарствіє. Цей період приніс економічний занепад і тривалі криваві війни.