Боротьба за владу: від Нерона до Веспасіана. Події 68-70 років

Повстання Віндекса проти Нерона

Повстання Віндекса проти імператора Нерона стало початком ланцюга подій, що врешті-решт призвели до падіння династії Юліїв-Клавдіїв та приходу до влади нового імператора.

Наприкінці 67 – початку 68 років намісник Галлії Гай Юлій Віндекс починає таємно розсилати листи іншим намісникам римських провінцій, у яких містився заклик повалити Нерона та позбавити його влади. Віндекс обґрунтовував необхідність такого кроку жорстокістю та неадекватністю правління Нерона, а також його схильністю до грецької культури, що, на думку Віндекса, підривало традиційні римські цінності.

Для реалізації свого плану Віндекс починає збирати військо з місцевих галльських племен, кількість якого сягала близько 20 тисяч солдатів. Водночас він обіцяє підтримку у 100 тисяч воїнів Гальбі, наміснику Тарраконської Іспанії та потенційному претенденту на імператорську владу.

Коли Нерон, який у той час перебував у Греції, дізнається про повстання у Галлії, він терміново повертається до Італії, щоб зібрати вірні війська та придушити заколот.

У квітні 68 року Гальба офіційно приймає титул імператора, фактично розпочавши громадянську війну проти Нерона за владу над імперією.

У травні цього ж року біля Везонтіона відбувається вирішальна битва між 20-тисячним військом Віндекса та армією під командуванням Вергінія Руфа, яка складалася з більш досвідчених рейнських легіонів Нерона. Заколотники зазнають нищівної поразки, а Віндекс, усвідомлюючи провал свого плану, накладає на себе руки.

Таким чином, спроба Віндекса скинути Нерона виявилася невдалою. Втім, його повстання запустило ланцюг подій громадянської війни за владу в імперії.

Смерть Нерона і визнання Гальби сенатом

Після придушення повстання Віндекса становище Нерона стрімко погіршилося. Хоча Рейнські легіони й перемогли заколотників, сам факт існування змови проти імператора серйозно підірвав його авторитет.

Дізнавшись про перехід Гальби, намісника Іспанії, на бік повсталих, Нерон пригнічено усвідомлює, що вже не контролює ситуацію. Його спроби зібрати вірні війська в Італії виявляються марними.

9 червня 68 року сенат оголошує Нерона ворогом народу та проголошує імператором Гальбу, який на той час володів підтримкою значної частини армії та провінцій.

Усвідомлюючи безвихідь становища та неминучість повалення, Нерон накладає на себе руки. Так завершилося правління останнього представника династії Юліїв-Клавдіїв.

Влада переходить до рук Гальби, якого сенат швидко визнає новим імператором. Однак Гальбі судилося правити зовсім недовго – всього кілька місяців, після чого він також буде усунутий в результаті змови та вбитий.

Повстання Макра в Африці

Повстання Макра в Африці було однією зі спроб скинути нового імператора Гальбу та захопити владу в імперії.

Клодій Макр обіймав посаду легата III Августового легіону в провінції Африка. Скориставшись хаосом після повалення Нерона, він повстав проти Гальби та проголосив себе імператором, спираючись на підтримку свого легіону.

Ймовірно, Макр розраховував скористатися нестабільністю центральної влади та зайняти трон. Він наказав перервати постачання зерна з Африки до Риму, що мало викликати голод у столиці та невдоволення новим імператором.

Однак Гальба швидко зреагував на загрозу. Він наказав наміснику Нижньої Іспанії Клувію Руфу придушити виступ Макра силою. Незабаром флот Руфа розбив макріанців у морській битві біля Карфагену, а сам Макр був страчений за наказом Гальби.

Таким чином, спроба захоплення влади Макром провалилася через рішучі дії Гальби та його прибічників. Але вона ще раз продемонструвала нестабільність нового режиму та наявність значної опозиції новому імператору.

Нестабільність влади Гальби. Повстання Отона і вбивство Гальби. Отон стає імператором

Прихід до влади Гальби виявився зовсім не простим. Новий імператор не мав міцної підтримки ні серед армії, ні серед аристократії та населення. Його режим від самого початку виявився досить хитким.

Гальба припустився низки помилок, які підірвали його авторитет. Він проявив жорстокість у розправі з прибічниками Нерона, відмовив у грошових винагородах преторіанцям, а своєю скупістю настроїв проти себе плебс.

Це призвело до численних змов як у Римі, так і в провінціях. Зрештою Гальба був повалений власним наближеним Отоном за підтримки гвардії та столичного населення. 15 січня 69 року Отон організував заколот, в результаті якого Гальба був вбитий на Форумі разом зі своїм усиновленим спадкоємцем Пізоном.

Так повстання Отона, яке спиралося на невдоволення політикою Гальби, призвело до швидкого та насильницького усунення нового імператора від влади всього через 8 місяців після його приходу до влади.

Отон спирався на підтримку преторіанської гвардії та міського плебсу, роздаючи щедрі грошові винагороди. Він намагався позиціонувати себе як законного спадкоємця Нерона, реабілітувавши при цьому пам’ять про нього.

Проте незабаром Отону довелося зіткнутися зі спротивом іншого претендента на трон – Вітеллія, командувача легіонами Рейнської армії.

Похід Вітеллія на Італію і перемога над Отоном при Бедріаку

Після вбивства імператора Гальби та захоплення влади Отоном у Римі, новий претендент на трон з’явився у Галлії.

Тамтешній намісник Нижньої Германії Авл Вітеллій користувався підтримкою рейнських легіонів. Його становище було досить міцним завдяки зв’язкам його батька при дворі імператора Клавдія.

Таким чином, спираючись на війська у провінціях, Вітеллій кидає виклик Отону та претендує на верховну владу у державі. Це призведе до нового етапу громадянських воєн 69 року та запеклої боротьби між цими двома узурпаторами.

Командувачі рейнських військ Цецина та Фабій Валент повели армію через Альпи взимку 69 року. Це був важкий перехід, але війська Вітеллія зуміли раптово з’явитися в Північній Італії.

Спочатку їм протистояли невеликі сили Отона під командуванням Светонія Пауліна та Марія Цельса. Проте незабаром сам Отон виступив з головним військом назустріч вітелліанцям.

Вирішальна битва відбулася 14 квітня 69 року при Бедріаку біля Кремони. Чисельна перевага та більший бойовий досвід рейнських легіонерів приніс Вітеллію перемогу. Війська Отона зазнали нищівної поразки.

Сам Отон, не бажаючи проливати більше крові, наклав на себе руки. Так Вітеллій здобув контроль над Італією та незабаром увійшов до Риму як новий імператор.

17 квітня сенат визнав Вітеллія як єдиного правителя Римської імперії.

Правління Вітеллія

Правління Вітеллія було нетривалим і хаотичним. Він прийшов до влади у квітні 69 року, скориставшись підтримкою рейнських легіонів, які проголосили його імператором після смерті Нерона. Проте Вітеллій не зумів зміцнити свої позиції та перетворити військову підтримку на міцну політичну базу.

Спочатку Вітеллій розгромив війська Отона, іншого претендента на трон, у битві при Бедріаку. Це дозволило йому захопити контроль над Італією та увійти до Риму. Однак перемога рейнських легіонів викликала невдоволення в інших римських провінціях. Багато хто вважав Вітеллія узурпатором, який незаконно захопив владу.

У самому Римі Вітеллій також не користувався підтримкою. Він здійснив ряд страт своїх політичних опонентів, що лише посилило опір його режиму. Крім того, новий імператор мало переймався державними справами, вів розгульний спосіб життя та влаштовував пишні бенкети для своїх прибічників-солдатів.

Тим часом проти Вітеллія виступив новий претендент – Веспасіан, якого підтримали легіони Сирії та Дунайських провінцій. У грудні 69 року полководець Веспасіана Антоній Прим розбив рейнські легіони у битві під Кремоною та захопив Рим. Сам Вітеллій спробував тікати, але був схоплений й страчений разом зі своїм старшим сином.

Так завершилось коротке, але бурхливе володарювання Вітеллія, яке тривало менш як рік. Він так і не зміг перетворити військову підтримку на міцну політичну базу, не здобув лояльності сенату чи народу. Жорстокі розправи та нехтування державними справами лише посилили опір його режиму та призвели до швидкого повалення Вітеллія.

Прихід до влади Веспасіана

Прихід до влади Веспасіана відбувся в 69 році на тлі боротьби за владу після повалення Нерона. Спочатку Веспасіан не висував власних претензій на трон, але згодом його кандидатура здобула підтримку з боку впливових політичних гравців.

Ключову роль у просуванні Веспасіана зіграв Муціан – намісник Сирії. Саме він переконав Веспасіана виступити проти Вітеллія, який на той час захопив владу в Римі. Разом вони змогли залучити на свій бік східні легіони та союзників.

1 липня 69 року префект Єгипту Тиберій Олександр офіційно проголосив Веспасіана імператором в Александрії. Незабаром його підтримали війська Дунайських провінцій на чолі з Антонієм Примом. У жорстокій боротьбі вони розбили рейнські легіони Вітеллія та захопили Рим.

Не всі одразу визнали Веспасіана імператором після проголошення його таким 1 липня 69 року в Александрії.

Рейнські легіони, які підтримували Вітеллія, не визнавали Веспасіана і навіть після поразки Вітеллія відмовлялися приймати присягу новому імператору.

У самому Римі підтримка Веспасіана теж була неоднозначною. Після захоплення міста військами Антонія Прима деякі сенатори намагалися висунути альтернативних кандидатів, зокрема Ліцинія Красса.

Британські легіони також якийсь час вагалися з визнанням нової влади.

Тому спочатку влада Веспасіана спиралася в основному на східні провінції та Єгипет. Але згодом йому вдалося здобути лояльність усіх армій та зміцнити свої позиції. Офіційне визнання сенатом відбулося 20 грудня 69 року. Згодом Веспасіан заснував династію Флавіїв, яка правила Римом до 96 року.

Хронологія у період 68-70 років

Ось таблиця римських імператорів з наведеної вами інформації: