Готи – це давньогерманські племена, які жили на території України в 3 – 4 століттях, локально до 18 ст. (в Криму), витіснені гунами в 375 році на околиці Римської імперії, де відіграли важливу роль у падінні Західної Римської імперії та формуванні середньовічної Європи. На руїнах Західної Римської імперії в 5 ст. виникло кілька «варварських королівств», влада в яких, як правило, належала колишнім германським ватажкам.
Походження готів
Готи прибули морем, ймовірно до берегів Гданської затоки, з міфічних островів Скандія чи Ґотіскандія на межі нашої ери. Точне розташування цих островів досі залишається предметом гіпотез. Серед можливих кандидатів на роль Скандії розглядаються шведські острови Ґотланд та Еланд, узбережжя Данії й Німеччини, а також весь Скандинавський півострів. Про це можна прочитати у праці Йордана “Гетика”.
Походження готів залишається дискусійним питанням. Перші згадки про них як про готонів зустрічаються у працях римських істориків Тацита, Страбона, Плінія Старшого та Птоломея.
Відповідно до тверджень Йордана у 6 столітті, які ґрунтувалися на більш ранній, але втраченій праці Кассіодора, готи походили зі Скандинавії. Проте багато істориків вважають це вигадкою, оскільки немає переконливих археологічних свідчень значної міграції зі Скандинавії.
Згідно з генетичним дослідженням 2019 року, населення Вельбарської культури залізного віку, яке асоціюють з готами (проживало на території: Схід Польщі, захід Білорусі, північний захід України) мало змішане походження. Чоловіча складова цього населення значною мірою пов’язана з населенням Скандинавії залізного віку, зокрема Ютландії (Данія, Німеччина). Водночас жіноча складова простежується від місцевих землеробських поселень Східної Європи, які, ймовірно, належали до Пшеворської культури.
Вважається, що всі германські племена почали розселятися приблизно з 6 століття до н.е. з географічного осередку навколо Данії, включаючи південь Швеції та північ Німеччини.
Отже, готи утворилися в результаті змішування скандинавських мігрантів з місцевим населенням у Східній Європі. Й з часом в I столітті виникла Вельбарська культура яку ідентифікують з готами.
Поява готів на українських теренах
Можна виділити такі основні причини міграції готів на південь:
- Зростання населення готів у Скандинавії та нестача земель для проживання. Пошук кращих, родючіших земель, придатних для ведення землеробства. Готи прагнули поліпшити свої життєві умови, переселившись на більш сприятливі для господарювання території.
- Бажання встановити торговельні зв’язки та контролювати торговельні шляхи в регіоні Причорномор’я. Міграція дозволяла готам отримати доступ до вигідних торговельних маршрутів.
Наприкінці II століття готи починають мігрувати далі на південь у пошуках кращих земель. В Україну готи прийшли з території сучасної Польщі, зокрема з межиріччя Одер та Вісли, де простежуються їхні сліди у Вельбарській археологічній культурі.
Спочатку готам довелося повернутися з Полісся до моря, куди вони пішли уздовж Південного Бугу.
Стосунки готів з місцевим населенням під час їхньої міграції на територію сучасної України, судячи з усього, не можна назвати дружніми.
Під тиском готів племена Зубрицької культури відійшли з Волині на Подністров’я.
Своє просування у «скіфській землі» готи, розпочали з переможної війни проти племені спалів. Існує кілька думок щодо того, хто такі ці спали. Одні вважають, що йдеться про сарматів. Про те, що готи на своєму шляху таки перетнулися з останніми, свідчать знахідки у некрополях масломєжської групи поселень поховань жінок-сарматок.
Хоча вторгнення готів по долині Південного Буга і розкололо навпіл сарматські землі, прибульцям довелося якось домовлятися з місцевими. Завдяки політичному компромісу із частиною сарматської еліти (припускають укладання шлюбів) готи навіть посилили свої позиції. Їх королі належним чином оцінили переваги важкої кінноти нових союзників. Підрозділи із сарматських племен воювали з того часу у складі готського війська. Згодом готи навіть перейняли у кочовиків мистецтво ведення кінного бою.
Поступово володіння готів розширюються до берегів моря на півдні. На сході вони переходять за Дніпро, досягаючи Сіверського Дінця. На заході перетинають Дністер, потім — Прут, і йдуть далі за Карпати. На півдні досягають Дунаю, виходячи вже на кордони Римської імперії, де ще існувала провінція Дакія з кордонами, які римлянам вдалося тоді утримати.
Частина готів прийшла в Крим і там вже розвинулась окрема історія.
Поступово кількість поселень у північній зоні розселення готів скорочується — всі поспішають зайняти більш теплі і вигідні землі на півдні.
Формування черняхівської культури під впливом готів
До середини III століття н.е. Вельбарська культура сприяла формуванню Черняхівської культури. Ця культура простягалася від Дунаю до Сіверського Дінця.
Проте не всі дослідники з цим погоджуються, і співвідношення германців та місцевого населення в черняхівській культурі залишається предметом дискусій.
Готи ще до переселення в Причорномор’я вже не були генетично єдиним народом, на відміну від початкового етапу свого розселення. Адже на шляху міграції вони змішувалися з іншими германськими племенами Помор’я та місцевим населенням Польщі.
Той факт, що готи, розширюючи свою територію, зберегли готську мову, свідчить про те, що їхнє переселення охоплювало досить велику кількість людей.
Готи, які захопили у своєму русі й інші германські племена, зайняли величезну територію, заповнену ірано-сарматськими та дако-фракійськими племенами, а також праслов’янами, які рухалися на південь з басейну Прип’яті. Під впливом готів значна частина племен розпочала міграцію в різні сторони, але багато з них залишилися або зупинилися на території готського впливу. Все це породило розмаїття черняхівської культури.
Готські королівства на території України
Отже, готи не одразу створили в Причорномор’ї власну державу, а поступово підкорювали і асимілювали місцеве населення, розширюючи підконтрольні території. Це дозволило їм з часом сформувати тут потужне королівство.
У III ст. германські племена готів панували в Північному Причорномор’ї.
За легендами, столиця найбільшого готського короля Ерманаріха розташовувалась на берегах Дніпра, в землях Архейм (перекладається як річкова місцевість). Точне місце розташування досі невідоме, висувались версії про Київ, Хортицю, Кам’янське городище, с. Башмачка Запорозької області. Але переконливих доказів немає.
За останніми даними, столиця могла бути в Ольвії, значному античному місті на контрольованих готами землях. Знайдені там артефакти черняхівської культури та скарби 4 століття. Місто зруйноване гуннами в кінці 4 століття. Є версія, що назва Данпрастадір пов’язана з давньою назвою Ольвії – місто борисфенітів.
Їхні поселення часто тягнулися на кілька кілометрів уздовж південних схилів балок, де було тепло та сховано від вітрів і сторонніх очей. Будинки зводили з місцевих матеріалів – дерева та глини. Каркасно-стовпові конструкції з глиняною обмазкою накривали очеретом, соломою чи дерном.
Серед типових жител були “довгі будинки”, де могло мешкати одразу кілька сімей, а також землянки з пічками-кам’янками, схожі на слов’янські. Опалення здійснювали відкритими вогнищами.
Великих міст готське королівство не знало. Відомо лише три невеликі фортеці власне готської забудови – в Олександрівці, Башмачці та Городку. Вони відносно невеликі — від 40 х 60 м (Башмачка) до 190 х 190 м (Олександрівка), а Городок — 500 х 150 м.
Місце для Городка було обране настільки вдало на перетині шляхів, що тут будували укріплення і в середньовіччі.
Крім того, готи оселилися на деяких скіфських городищах у пониззі Дніпра. Навіть якийсь час мешкали в Ольвії та Тірі після відходу римлян, прибудувавши власні споруди до міських стін.
Фортеця в Олександрівці біля переправи контролювала шлях з Дунаю до Криму. Вона розташовувалася на мисі, оточеному водою з трьох боків. Територію обнесли валом, кам’яними стінами з вежами та ровом на перешийку.
Городище в Башмачці очолювало велике поселення завдовжки майже 1 км. Фортеця розміщувалась на 11-метровому мисі. З боку вирили 5-метровий рів, укріплений камінням. Спочатку тут стояв дерев’яний частокіл, потім його замінили кам’яно-саманною стіною.
Така конструкція нагадує фортифікації пізніх скіфських городищ, але виглядає менш міцною. Можливо, готські будівничі скористалися місцевим досвідом, оглянувши сусідні руїни. Найбільша будівля 5х8 м всередині була напівземлянкою – для володаря замала. Отож Башмачка швидше була племінним центром, ніж королівською резиденцією. Її призначення – захист від раптових нападів, а не тривала оборона.
Отже, нова батьківщина готів у Північному Причорномор’ї відрізнялася від їхньої попередньої північної прабатьківщини. Тут вони звикли до нового клімату, місцевих будівельних матеріалів та традицій фортифікації. Проте основні риси готської матеріальної культури лишалися північними за походженням. З часом вони активно взаємодіяли з місцевим населенням, запозичуючи досвід. Але готи принесли в степи і свої традиції, що вплинули на подальший розвиток регіону.
Готська держава проіснувала з середини III століття до 375 року. Вона контролювала значні території Північного Причорномор’я. Розпалася під тиском кочових племен гунів.
Значення готської міграції для історії України
Готи зіграли важливу роль в історії України. Основні моменти значення готської міграції для історії України:
- Готи створили на українських землях перше готське королівство Оюм
- До XV століття в Криму існувало готське князівство Феодоро
- Готи зіграли важливу роль у державотворенні східних і південноєвропейських країн.
- Готська міграція була частиною Великого переселення народів, яке стало однією з причин падіння Західної Римської імперії.
Отже, готи залишили помітний слід в історії України, створивши перші державні утворення на її території. Їх міграція також мала важливі наслідки для всієї Європи.
Суспільний устрій готів
Готи зберігали родоплемінний устрій, але він поступово еволюціонував і наближався до державних форм організації. Це підтверджується тим, що з’являється система вождівства, професійне військо, поділ населення на класи тощо.
Отже, готи перебували на етапі переходу від родоплемінного ладу до ранньодержавних утворень з авторитарною владою вождів. Але повністю племінні традиції ще не були подолані.
Можна виділити такі основні класи в суспільстві готів:
- Вільні общинники-землероби. Це була основна маса населення. Вони жили родовими громадами, володіли землею та засобами виробництва.
- Заможна верхівка – вожді, старійшини, жерці, військова знать. Вони володіли землею, рабами, худобою. Мали певні привілеї і владу.
- Раби. Це полонені та нащадки полонених. Вони були позбавлені прав і належали заможним верствам. Використовувалися як робоча сила.
Отже, суспільство готів вже мало соціальне розшарування та ієрархію. Спостерігається майнова і соціальна нерівність між основними класами.
Землеробство, скотарство, ремесла
Оселившись у Північному Причорномор’ї, готи отримали доступ до величезних площ родючих земель, зокрема чорноземів. Щоб обробляти їх, знадобилися залізні наконечники для плугів та іншого знаряддя. На відміну від сусідніх слов’ян, готи віддавали перевагу селитися не в заплавах, а на рівнині чи в балках – ближче до ріллі. Для збирання врожаю з великих площ потрібні були залізні серпи й коси.
Готи вирощували зернові, зокрема просо, пшеницю, ячмінь, жито. Просо невибагливе до ґрунтів – гарна культура на нових землях. Вперше на північ поширилися жорна для розмелювання зерна. Для крупи використовували ступи, деякі з ножним приводом.
Тваринництво було типовим для Європи – корови, свині, вівці. Стійлове утримання давало молоко і м’ясо цілий рік. Розводили навіть курей – про це свідчать кістки птахів у похованнях. Готи настільки розвинули тваринництво, що згодом експортували худобу та продукти до римських провінцій.
Полювання для готів відійшло на другий план – кістки диких тварин становлять лише 3-7% знахідок. Можливо, це було привілеєм знаті. Але справжніх воїнів не могло задовольнити полювання. На півдні лежала багата Римська імперія з містами. І туди готи одного дня вирушили за славою і здобиччю.
Отже, освоївши нові землі, готи розвинули тут землеробство і скотарство. Вони запровадили нові технології обробки зерна, пристосувавши господарство до місцевих умов. З часом налагодили навіть експорт худоби та продуктів у Римську імперію. Але спокійне життя хліборобів не задовольняло войовничий дух готів. Їхні погляди були спрямовані на південь – у бік багатих римських провінцій.
Серед ремесел були поширені ковальство, гончарство, ткацтво, обробка дерева, кістки, рогу. Ремісники виготовляли знаряддя праці, посуд, одяг, прикраси.
Центри з виробництва заліза
На території сучасної України в давнину існували великі центри з видобутку заліза. Один з таких центрів було досліджено в районі Умані. Він складався з відкритих майданчиків з печами-домницями, розташованими компактно одна біля одної. Така технологія дозволяла ефективно використовувати тепло та підтримувати високу температуру. З кожної “площадки” можна було отримати за один цикл по кілька тонн заліза.
Така величезна кількість заліза була потрібна готам для виготовлення зброї та спорядження своєї армії. Готи готувалися до війни з Римом і потребували багато металу для виробництва мечів, списів, щитів, дротиків та іншого озброєння. Готські ковалі добре володіли технологіями виготовлення різних видів зброї.
Військова організація
Основу готського війська становили вільні готи-чоловіки. Також у ньому служили професійні війскові, найманці та союзники з інших племен.
Формувалося професійне військо та зростав вплив військових вождів. Археологічні знахідки свідчать про існування професійних воїнів вже наприкінці II – на початку III ст.
Вищі посади в армії та адміністрації належали вершникам. Вони могли отримати право на земельний наділ від герцога. Формувалася військова земельна аристократія, до рук якої переходила влада над селянами.
Кавалерія відігравала значну роль в готській армії. Вершники позиціонували себе як еліту суспільства.
Конфлікти між племенами наприкінці III ст.
Наприкінці III століття в германському суспільстві посилюються міжплемінні суперечності. Задля успіху грабіжницьких походів на територію Римської імперії варварські племена об’єднуються у союзи племен, які досить часто зберігаються й після закінчення походу.
Однак згодом у середовищі германців починають виникати чвари, між союзами племен — конфлікти. Це було спричинено значною концентрацією населення (яке до того ж сподівалося на переселення) на порівняно невеликій території у сусідстві з Імперією. Імовірно, влада Риму спеціально підігрівала такі настрої серед германців, щоб дестабілізувати ворога і зменшити рівень загрози для себе. Найбільше конфліктів між племенами відбувається наприкінці III століття.
Війни з Римською імперією
У скіфських війнах брали участь не лише готи, а й інші племена, що населяли степи та прилеглі території того часу – карпи, герули, представники сарматських племен. Проте найчастіше цими походами керували саме готські вожді.
Після того як готи осіли на південних землях сучасної України, вони почали досить войовничо ставитися не тільки до місцевого населення, а й до мешканців сусідніх територій. У середині III ст. вони вже активно тероризували римські володіння на південь від Дунаю.
Вторгнення готів у римські провінції у 238 році, коли вони перетнули Дунай і разом з карпами розграбували римські міста на південь від гирла Дунаю. але після отримання викупу покинули Імперію.
У 250 році відбувся ще один великий похід готів на чолі з Кнівою проти Римської імперії. У цьому поході брали участь 300 тисяч готських воїнів та представники інших варварських племен. Готи вторглися на територію провінцій Дакія, Фракія, Мезія та Іллірія, і римські війська були розбиті в декількох боях.
У 251 році, коли імператор Децій намагався зупинити готів, але зазнав поразки і загинув у битві біля міста Абрітта.
З 255 року готи почали морські походи, пограбувавши міста Пітиус і Трапезунд, а також перше перетинання Босфору і захоплення міст в Малій Азії.
У 263 році, з підтримкою герулів, вони перетнули Дарданелли і грабували Пелопоннес та Візантію
У 269 (чи 268) році готи спробували вторгнутися до Італії, але були розбиті римською армією під проводом імператора Клавдія II біля Наїссуса. За різними оцінками 50 000 готів загинуло чи потрапило у полон.
Поширення християнства серед готів
Першими християнами серед готів стали причорноморські готи. У 264 році вони здійснили морський похід до Малої Азії, захопивши багато полонених, серед яких були і християни. Єпископ Каппадокії Євтихій почав проповідувати серед готів і до початку 4 століття серед них вже було багато християн.
На Першому Вселенському Соборі 325 року готська церква мала свого представника – єпископа Теофіла, що свідчить про значне поширення християнства.
У середині 4 століття місіонерську діяльність серед готів розпочав Ульфіла. Він створив готську абетку, переклав Біблію готською мовою. Ульфіла сповідував аріанство, тому серед західних готів поширилося аріанство.