Стародавня Греція (Еллада) – загальна назва територій міст-держав, населення яких складали переважно стародавні грецькі племена: еолійці, ахейці, іонійці та дорійці.
Етнічна карта Греції залишалася однорідною і практично не змінювалась протягом усієї античної епохи. Це були невеликі за розміром держави-поліси, що утворилися навколо міст. Вони мали свої політичні інститути, закони, громадянство, армію.
Найвідомішими полісами були Афіни та Спарта, які відігравали провідну роль у греко-перських війнах та інших важливих подіях стародавньої історії.
Саме в полісах Стародавньої Греції виникли перші риси демократії, з’явилися видатні мислителі, філософи, митці. Грецька культура справила величезний вплив на подальший розвиток європейської цивілізації.
Далі розглянемо ключові моменти історії Стародавньої Греції.
Крито-Мікенський період (Егейська цивілізація), III-II тисячоліття до н.е.
Спочатку сформувалася на острові Крит (Мінойська цивілізація – за іменем напівлегендарного царя Міноса). Писемність не розшифрована. Знаменита легенда про Лабіринт (спогад про гігантські палаци на Криті) та Мінотавра (напівбик, спогад про ігри з биками та залежність материкової Греції від Крита, що знайшло відображення у міфі про героя Тесея, який убив Мінотавра). Цивілізація занепала після катастрофічного виверження вулкана на острові Санторіні в середині II тисячоліття до н.е.
У материковій Греції оселилися ахейці (греки), які запозичили багато досягнень мінойців та створили невеликі царства (найбільше з центром у місті Мікени).
Троянська війна, XIII–XII ст. до н. е.
Троянська війна – це легендарний конфлікт між ахейцями (стародавніми греками) та жителями міста Троя (Іліон) в Малій Азії (сучасна Туреччина). Про неї в основному відомо з поем Гомера «Іліада» та «Одіссея» (друга розповідає про повернення героя Одіссея додому). Гомер жив пізніше, тому незрозуміло, наскільки події поем історично достовірні (особливо з огляду на активну участь в них олімпійських богів – Зевса, Афіни, Аполлона, Афродіти, Ареса та інших).
Війна розпочалася через викрадення Парісом, сином троянського царя Пріама, красуні Єлени, дружини одного з грецьких володарів. Серед героїв війни з грецького боку були Агамемнон (керівник походу) та Ахілл, з троянського – Гектор.
Греки перемогли після 10-річної облоги за допомогою хитрощів – вони підсунули ворогові дерев’яного коня з воїнами всередині.
Після війни та вторгнення дорійців (диких греків) настали “Темні століття” – занепад культури (XI–IX ст. до н.е.).
Зародження та розвиток демократії у Стародавній Греції
Після “Темних століть” настав Архаїчний період (8-6 ст. до н.е.), важливою особливістю якого була Велика грецька колонізація узбережжя Середземного моря.
Розпочалися Олімпійські ігри (греки вели відлік часу від перших ігор 776 р. до н.е.).
У Елладі (Стародавній Греції) та колоніях сформувався особливий тип держави – поліс. Спочатку влада належала аристократії (знаті), яка керувала демосом (народом). Між знаттю та демосом у багатьох полісах точилася боротьба, цим часто користувалися тирани, що на деякий час захоплювали владу.
Поступово роль демосу в управлінні зростала (цьому сприяло винайдення грецької фаланги – ефективного бойового шикування піхоти, в якій служив демос).
В Афінах важливу роль відіграв законодавець Солон (6 ст. до н.е.), який частково скасував дуже жорстокі закони Драконта та боргове рабство, а також розширив участь народу в управлінні.
Соціально-економічний та політичний розвиток Стародавньої Спарти
У Спарті закони встановив Лікург (напівлегендарний правитель). Населення чітко поділялося на спартіатів (повноправні громадяни), періеків (неповноправні) та ілотів (безправні раби у колективній власності спартіатів).
Спартіати вели суворий спосіб життя. Правила аристократія, але було два царі. Царі мали право одноосібно приймати будь-які рішення, що впливали на долю держави, не узгоджуючи їх з другим царем, що дозволяло уникнути концентрації влади в одних руках
Спартіати присвячували все життя військовій справі. Вони вели суворий спосіб життя.
Спарта контролювала значні території, але економіка базувалася на рабській праці ілотів. Це призвело до численних повстань ілотів, які Спарта жорстоко придушувала.
Греко-перські війни (500-449 рр. до н.е.)
Греко-перські війни були викликані прагненням Персії (царі Дарій I, потім Ксеркс I) захопити Елладу (Стародавню Грецію). Афіни та Спарта спільно організували опір, а потім перейшли у наступ.
Місця найважливіших битв:
- Марафон (розгром перського десанту, легенда про марафонського гінця)
- Фермопіли (спроба затримати перську армію в гірському проході, цар Леонід та 300 спартанців)
- Саламін (морська битва, греки під керівництвом Фемістокла здобули перемогу, перелом у війні)
- Платеї (розгром персів).
Еллада відстояла незалежність і повернула раніше захоплені персами поліси в Малій Азії. Війни описані «батьком історії» Геродотом.
Піднесення Афін у 5 столітті до н.е.
Класичний період. Розквіт демократії, головну роль відігравали народні збори. Найвидатніший обраний правитель – Перікл. Домінування в Елладі на чолі Афінського морського союзу. Розквіт ремесел і торгівлі, помітна роль рабства.
Будівництво Довгих стін (мур) в Афінах та храмів на Акрополі, найвідоміший – Парфенон зі статуєю Афіни (скульптор Фідій). Театр (трагіки Есхіл, Софокл, Евріпід, комедії Аристофана). Великі філософи Сократ, пізніше Платон і Аристотель.
Це був період найвищого розквіту афінської культури та мистецтва, що значно вплинули на подальший розвиток європейської цивілізації.
Пелопоннеська війна (кінець 5 століття до н.е.)
Пелопоннеська війна – це боротьба між Афінами та Спартою (та їхніми союзниками) за вплив у Стародавній Греції. Вона закінчилася перемогою Спарти, але сильно послабила обидві сторони.
Її детально описав історик Фукідід – сучасник тих подій.
Внаслідок війни демократія занепала, а у багатьох полісах владу захопили тирани. Це призвело до політичної нестабільності та економічного занепаду в усій Стародавній Греції.
Завоювання Олександра Македонського та утворення його держави (IV ст. до н.е.)
Піднесення Македонії (на північ від Стародавньої Греції, македонці споріднені з греками).
Македонська фаланга (особливе бойове шикування з довгими списами). Підкорення Фракії та Еллади македонським царем Філіппом II.
Його син Олександр організував грандіозний греко-македонський похід на Схід, розгромив Перську державу царя Дарія III (перемоги при Граніку, Іссі та найбільша битва при Ґавґамелах), дійшов до Індії, але повернув на вимогу війська.
Після його раптової смерті держава розпалася, утворилися елліністичні царства, в яких правили нащадки полководців Олександра. Наступні три століття – синтез грецької та східної культур (період еллінізму).