Боспорська держава

Інші назви: Боспорське царство, Боспор Кімерійський

Грецькі міста-держави, або поліси, з’явилися на території Керченського та Таманського півостровів у 6 столітті до н.е. Поліси Боспору Кіммерійського розташовувалися досить щільно один біля одного на відміну від інших грецьких поселень у Північному Причорномор’ї. Це пояснюється прагненням еллінів об’єднатися перед загрозою нападів кочових скіфських племен. Згодом ці міста близько 480 року до нашої ери утворили потужну Боспорську державу – одну з найбільших в античному світі.

Основні етапи існування Боспорської держави:

1. Незалежне царство (приблизно 480 – 107 рр. до н.е.)
2. Царство Понту (107 – 63 рр. до н.е.) – у складі Понтійського царства
3. Клієнтське царство Римської республіки та Римської імперії (63 р. до н.е. – друга половина III ст.) – підпорядковане Риму
4. З другої половини III ст. н.е. Боспор пережив завоювання готами й близько 375 року гунами, але ймовірно зберіг автономію під різними варварами та степовиками.
5. У 527 році приєднано до Візантії.

Заснування грецьких колоній на Боспорі (VI ст. до н.е.)

Назва “Боспор” грецькою мовою означає “коров’ячий брід”. У назвах на Боспорі часто згадуються кіммерійці – давнє населення, яке за переказами було витіснене звідси скіфами ще до приходу греків. Проте останні все одно використовували топоніми, пов’язані з кіммерійцями.

На захід від Боспору жили войовничі племена таврів. Їхня назва походить від однойменних гір.

Раніше вважалося, що грецькі колоністи на Боспорі Кіммерійському оселялися на землях місцевих племен – кіммерійців, скіфів, синдів чи меотів. Проте останні археологічні дослідження це спростували. Є значний часовий розрив між появою перших грецьких поселень та пам’ятками попередніх мешканців цих територій.

Отже, переселенці засновували свої колонії на незаселених ділянках узбережжя. Це свідчить, що процес грецької колонізації Боспору відбувався в мирних умовах.

Причини грецької колонізації Північного Причорномор’я

Існувало кілька причин, чому греки засновували нові поселення-поліси. Серед них – перенаселеність, нестача землі та води на батьківщині, а також прагнення уникнути політичних конфліктів чи особистих негараздів. Комерційні мотиви згадуються рідко. Наприклад, писемні джерела розповідають, що жителі Фокеї та Теоса втекли на Боспор Кіммерійський, аби уникнути рабства. Раніше виділені причини колонізації — експорт металу із Західного і Південного Причорномор’я і зерна — з Півночі, з лісостепу — спростовуються зараз.

Отже, головною метою греків було не стільки економічне збагачення, скільки порятунок та повернення до звичного для них способу життя в рамках полісної цивілізації.

Перші колонії – Пантікапей, Мірмекій, Тірітака та інші

Першим грецьким поселенням на Боспорі Кіммерійському став Пантікапей, заснований вихідцями з міста Клазомени на території сучасної Керчі. Греки вибрали це місце за сприятливі умови – гавань, близькість до переправи, джерела прісної води, родючі землі та доступність будівельних матеріалів.

З часом навколо Пантікапею виросли менші поліси – Мірмекій, Тірітака, Порфмій, Партеній та Німфей.

Більшість міст Таврики були засновані греками з Мілета – Пантікапей, Феодосія, Тірітака, Мірмекій. Попри спільне походження, кожне з цих міст мало свою історію та особливості. Проте населення лишалося переважно грецьким протягом багатьох століть. У документах та написах місцеві племена часто згадуються як “варвари” та вороги.

Північне Причорномор’я було відоме стародавнім грекам за численними міфами – про подвиги Геракла, про золото аримаспів, про варварські жертвоприношення в храмі Іфігенії тощо. Отже, колоністи прибували в уже освоєну в уявленнях територію.

Після заснування нового полісу головним божеством тривалий час лишався Аполлон – покровитель колонізації та Дельфійського оракулу. А засновники міст шанувалися як напівбоги і герої навіть після смерті.

Господарська діяльність греків-колоністів

Забудова грецьких міст на Боспорі відбувалась за єдиною системою. Одразу після заснування поліса колоністи освоювали навколишні сільські території та закладали поселення-сателіти.

Починаючи з 5 століття до н.е. території грецьких полісів значно розширилися внаслідок заснування нових сільських поселень. Так само планувалась і міська забудова.

Основою економіки грецьких полісів на Боспорі було землеробство. Втім великого значення набуло також рибальство та торгівля рибною продукцією. Тут водилися цінні породи – осетрові, коропові, окуневі. Їх солили, в’ялили та експортували по всьому античному світу.

Давньогрецькі автори оспівували славетну боспорську солону рибу. Зокрема Страбон згадує, що в Керченській протоці водяться осетри розміром з дельфінів. Отже, торгівля морепродуктами була важливою галуззю економіки грецьких колоній Північного Причорномор’я.

Утворення Боспорської держави

Об’єднання полісів у союз у 480 р. до н.е.

Отже, першим грецьким полісом на Боспорі був заснований близько 580 року до н.е. Пантікапей. Спочатку він займав найвищу точку в Керчі – гору Мітрідат. Приблизно в той самий час виникли й інші міста – Німфей, Мірмекій, Тірітака. А вже за півстоліття нараховувалося понад 10 грецьких поселень, зокрема Феодосія, Порфмій, Кімерік.

Спершу ці поліси існували як незалежні міста-держави. Деякі з них мали власне монетне карбування. Зокрема Пантікапей одним з перших розпочав випуск срібної монети у 6 столітті до н.е.

Близько 480 року до н.е. грецькі міста на Боспорі Кіммерійському об’єдналися в єдину Боспорську державу. Цей процес відбувався поступово шляхом приєднання сусідніх полісів.

Причини об’єднання були як економічними, так і військовими. Насамперед грекам потрібно було захиститися від нападів кочових племен скіфів. У зимовий час ті переправлялись через Керченську протоку і вимагали данину за мирне співіснування. З часом ця данина ставала непосильною для окремих міст.

Отже, створення єдиної Боспорської держави було вимушеним кроком грецьких колоністів задля виживання в складних умовах Північного Причорномор’я.

Об’єднання грецьких полісів у єдину Боспорську державу виявилося ефективним рішенням. Це був унікальний для тогочасного еллінського світу крок. Спочатку релігійною основою став союз навколо святилища Аполлона в Пантікапеї. За небезпеки подібні релігійні об’єднання перетворювалися на військові союзи для самооборони.

Лише деякі міста, зокрема Німфей та Феодосія, спочатку залишалися осторонь цього процесу. Проте згодом майже всі грецькі поселення Північного Причорномор’я увійшли до складу Боспорської держави під орудою династії Археанактидів.

Перші правителі

Першим правителем об’єднаного Боспору був обраний стратег Археанакт з Пантікапея. Згодом він почав правити одноосібно, що було типовим явищем для тогочасних грецьких полісів. Так з’явилася династія Археанактидів.

Античні автори по-різному називали правителів Боспору – архонтами, басилевсами, династами чи тиранами. Для греків вони були архонтами, що відповідало устрою полісної демократії. А для підкорених племен – басилевсами, тобто царями чи князями.

Поліси азійської частини Боспору в якийсь момент об’єдналися в Синдський союз та почали карбувати власну монету з зображенням Геракла – свого покровителя. Тоді як боспорські Спартокіди шанували Діоніса.

Розквіт Боспорської держави

Окремо стояв союзний Афінам поліс Німфей, що славився своїм виноробством. Архонт Сатир I прагнув приєднати Німфей до своїх володінь. І врешті місто мирно увійшло до складу Боспору.

Незалежний поліс Феодосія чинив запеклий опір спробам підкорення з боку Боспору. Місто мало власний флот, потужні укріплення та єдиний незамерзаючий порт в регіоні. Феодосія конкурувала з Боспором в експорті зерна, карбувала власну монету.

Архонт Сатир I (вже спартокіди) взяв Феодосію в тривалу облогу, але помер так і не дочекавшись її падіння.

Остаточно підкорити Феодосію вдалося архонту Левкону I (правив 390–349 рр. до н. е.) після тривалих війн. Феодосія чинила запеклий опір, їй допомагали війська з Гераклеї Понтійської. Проте перевагу Левкону забезпечили союзні скіфи-кіннотники, Їм було наказано розстрілювати своїх боспорців, якщо ті відступатимуть у боях. Відмова боспорців воювати проти феодосійців може свідчити про їхню небажаність вступати в конфлікт зі своїми сусідами.

Навіть підкоривши Феодосію, Боспор надав їй особливі права, що закріплювалось у титулі правителів. Після цього Левкон приєднав усі землі навколо Боспору, заселені синдами, меотами та іншими племенами.

За правління Левкона I та Перісада I Боспорська держава досягла найбільшої могутності. Її кордони сягали Кавказу та Таврських гір. Перісада після смерті навіть почали шанувати як бога, що було поширеним явищем того часу.

Державі вдалося об’єднати еллінські землі та території навколишніх племен в єдине ціле. Збудовані укріплення захищали сільську територію Боспору, яка забезпечувала населення всім необхідним. Натомість з інших античних міст надходили різноманітні товари.

Особливо тісними були зв’язки з Афінами, для яких Боспор був важливим постачальником зерна. Афіняни неодноразово вшановували боспорських правителів за це.

Боспорська держава була важливим постачальником зерна для Афін. Щорічно Спартокіди продавали до 400 тисяч медимнів (близько 16 тисяч тонн) хліба. Крім того, вони безплатно надавали Афінам ще 540 тонн зерна.

За даними Страбона, лише з Феодосії за Левкона I було вивезено 86 тисяч тонн зерна. Відомий оратор Демосфен теж отримував 41 тонну хліба на рік за підтримку інтересів Боспору в Афінах. Отже, Боспор був винятково важливим союзником Афін у Північному Причорномор’ї.

Боспор у складі Понтійського царства

Причини втрати незалежності Боспором

Після смерті Перісада I в Боспорі спалахнула міжусобна війна за владу. Переміг Евмел, який стратив суперників. За його правління держава ще більше зміцнилася, розширила торгівлю з іншими грецькими полісами.

Проте за наступників почався занепад через вторгнення кочових племен сарматів. Скоротилася сільська територія, зменшилося виробництво зерна. Але життя тривало – розвивалися рибальство, виноробство та ремесла.

Починаючи приблизно з 3 століття до н.е. античні автори припиняють детально описувати історію Боспору. Відомості про правителів стають уривчастими. З написів відомо, що Камасарій та Перісад III зверталися по поради та підтримку до оракулів у Дельфах та Дідімах.

Останнім представником династії Спартокідів був Перісад V. Після нього Боспор остаточно втратив незалежність. Причиною втрати Боспором незалежності називають виснаження від боротьби з кочовими племенами. У 109-107 роках до н.е. держава мирно увійшла до складу Понтійського царства на чолі з Мітрідатом VI.

Понт на той час контролював величезні території навколо Чорного моря. До нього добровільно приєдналась і Вірменія. Однак частина боспорської знаті на чолі зі скіфом Скілуром вчинила заколот і вбила останнього правителя Перісада V, не бажаючи підкорятися. Отже, входження Боспору до складу Понту розглядалося як порятунок грецьких міст від різних загроз як внутрішніх, так і зовнішніх.

Правління Мітрідата VI Євпатора

Спочатку Понт надав певну автономію грецьким містам Боспору та союзницькі угоди місцевим скіфським вождям. Скіфи надалі допомагали Євпатору в усіх його війнах із Римом. Проте незабаром населення відчуло тягар данини новим володарям.

Коли Мітрідат VI зазнав поразки у війні з Римом, Боспор на деякий час здобув незалежність. Однак понтійський правитель швидко повернув ці землі, спираючись на союз зі скіфами та іншими племенами. Після чергових воєнних невдач Мітрідат помер у палаці Пантікапея у 63 році до н.е.

Отже, грецькі поліси Боспору опинилися у складній залежності від зовнішніх сил, що боролися за контроль над регіоном

Римський протекторат над Боспором

Син Мітрідата Фарнак отримав від Риму право керувати Боспором. Він намагався стабілізувати ситуацію після воєн батька, але таємно планував повернути всі понтійські землі.

Скориставшись громадянською війною в Римі, Фарнак здійснив похід в Малу Азію. Залишив на Боспорі замість себе Асандра, давши йому титул архонта.

Спочатку його кампанія в Малій Азії була досить успішною – до кінця 48 року до н.е. він контролював більшу частину регіону. Це свідчило про серйозність намірів Фарнака.

Проте рішуча перемога військ Цезаря під Зелою перекреслила ці здобутки. Битва завершилася повною катастрофою для Фарнака, якому ледь вдалося врятуватися втечею з невеликим загоном.

Втікши до Боспору, він зібрав союзні війська скіфів і сарматів та захопив Пантікапей і Феодосію. Проте вже у 47 році його розбив залишений ним раніше правитель Асандр.

Після перемоги над Фарнаком, Асандр захопив владу на Боспорі. Однак спочатку його правління не визнавав Рим. Для легітимізації своєї влади Асандр одружився з Динамією – дочкою Фарнака та онукою Мітрідата Євпатора. Цей шлюб дозволив йому посісти місце понтійської династії та правити Боспором з 50 до 21 року до н.е.За цей час Асандр зміцнив свою державу та намагався підкорити незалежний Херсонес. Про героїчний опір херсонесців на чолі з жрицею Гікією розповідає окрема легенда.

За правління Аспурга (14-37 рр. н.е.) Боспорська держава розширила свої кордони на захід внаслідок війн з таврами та скіфами.

Натомість Мітрідат VIII (39-45 рр. н.е.) орієнтувався на союз з місцевими племенами, про що свідчить його титул “друг вітчизни і союзників”.

Він намагався позбутися залежності від Римської імперії, проте його плани викрив брат Котіс. Останній отримав від імператора Клавдія титул боспорського царя і придушив заколот за підтримки римських військ.

Згодом боспорські правителі прийняли родове ім’я Тіберій Юлій та прагнули отримати визнання своєї влади від кожного нового римського імператора. Адже Рим був потрібен для захисту Боспору від навколишніх племен.

Зокрема, Савромату II вдалося перемогти у Великій Боспорській війні та розширити кордони держави. З 240 року на боспорських монетах з’являється портрет правлячого імператора.

Також Боспор надсилав військові підрозділи на допомогу Риму у війнах з даками, аланами та для охорони Ольвії. Отже, зміцнювалась військово-політична інтеграція Боспору з Римською імперією.

Боспорська держава у IV-VI ст.: готи і гуни

Поступовий занепад Боспорської держави розпочався у 3-4 століттях н.е. під тиском варварських племен готів та гунів. Економіка занепала, припинилось карбування монет. Деякі правителі навіть надавали гавані та кораблі готам.

Наприкінці 3 століття цар Тейран зумів позбутися піратів та відновити союз з Римом. Проте остаточний удар завдали гуни у 4 столітті – міста були пограбовані частково зруйновані, а територія потрапила під контроль кочовиків.

Хоча традиційно вважається, що царство було знищене наприкінці його правління готами та гунами, конкретних доказів цього немає.

Існує напис боспорського правителя, на ім’я Дуптун, датований приблизно 483 роком, майже півтора століття після Рескупоріда VI, що робить малоймовірним припинення існування царства та його династії в середині IV століття. Крім того, археологічні дані того часу вказують на період зростаючої економіки, а не на колапс суспільства.

Відомо, що з 380 року владу в Криму тримали готи, про що свідчить лист 404 року Іоанну Златоусту, константинопольському архієпископу, де місцевого правителя названо rex Gothiorum (“король готів”). Боспорське царство готів ймовірно стало васалом Гунської імперії, відновивши незалежність після її падіння у 450-460-х роках.

Візантійський історик Прокопій описує боротьбу готів Криму проти утигурів, а потім їхній союз, що вказує на тривале готське панування в регіоні після відходу гунів. Попри хвилі варварських завоювань, пізній Боспор залишався елліністичною державою за мовою, культурою та традиціями. Місцева матеріальна культура з 3 по 6 століття відзначалася великою складністю та синкретизмом, поєднуючи як давні, так і нові варварські елементи

Джерела:

1. Вікіпедія
2. Історія цивілізації. Україна. Том І. Від кіммерійців до Русі (X ст. до н. е. — IX сг.). Упорядник Михайло Відейко
3. New world encyclopedia