Перша Пунічна війна

Причини першої пунічної війни

Перша Пунічна війна між Римом та Карфагеном спалахнула через конфлікт за контроль над Сицилією.

Карфаген, як велика торговельна держава, бажала зберегти свій вплив на острів, тоді як Рим прагнув розширити свою територію та вплив. Крім того, конфлікт виник через суперництво за морську перевагу в Середземномор’ї.

Обидві сторони прагнули контролювати морські шляхи та торговельні маршрути, що призвело до напружених відносин та військових зіткнень.

Основні моменти Першої Пунічної війни

  1. Війна тривала з 264 до 241 року до н.е. між Римом та Карфагеном за контроль над Сицилією та західним Середземномор’ям.
  2. Спочатку Карфаген мав перевагу на морі завдяки своєму потужному флоту, але римляни зуміли швидко побудувати власний флот і перемогти карфагенян у кількох морських битвах.
  3. Війна велася переважно на території Сицилії. Римляни поступово захоплювали міста на сході й півночі острова.
  4. Римляни здійснили невдалу спробу висадки в Африці у 256-255 роках до н.е., але зазнали поразки біля Тунета.
  5. Переломним моментом стала морська битва біля Егатських островів у 241 році до н.е., де римляни остаточно розгромили карфагенський флот.
  6. За умовами мирної угоди 241 року Карфаген поступився Сицилією і виплатив контрибуцію. Рим отримав контроль над всією Сицилією.

Мамертинці та початок Першої Пунічної війни

У 272 році до н.е. поява пунійського флоту біля Тарента трохи напружила стосунки між Римом та Карфагеном, але серйозної кризи не сталося. Проте ситуація на Сицилії дала підстави для пророцтва Пірра про майбутнє зіткнення Риму та Карфагену за цей острів.

Справжній конфлікт розпочався, коли Рим надав військову допомогу мамертинцям – колишнім найманцям Агафокла, які захопили Мессану. Це обурило Карфаген, який тримав там свій гарнізон, та сиракузького царя Гієрона.

У Римі сенат спершу вагався, чи варто допомагати загарбникам Мессани, але консул Аппій Клавдій переконав народне зібрання проголосувати за надання військової підтримки. Після цього Клавдій висадився в Мессані, а його родич Гай Клавдій фактично вигнав пунійський гарнізон.

Розгнівані Карфаген та Гієрон об’єдналися і взяли Мессану в облогу. Перемовини Аппія Клавдія з ними не дали результату, і фактично розпочалася війна.

Це був важливий крок для Риму, адже він вперше вступив у війну за межами Італії. Хоча Сицилія була поруч, римляни мали переправляти війська через протоку та постачати їх усім необхідним, в той час, як флоти супротивників були набагато потужнішими. Спочатку Римляни розраховували на обмежені дії, а не на війну майже на покоління. Вони не ставили за мету кинути виклик Карфагенові, але низка подій підштовхнула дві найбільші держави західного Середземномор’я до тривалої ворожнечі.

Війна на суші та на морі

Після початку війни у 264 році до н.е. спочатку римляни здобули деякі успіхи на Сицилії, але не мали флоту, щоб протистояти Карфагену на морі. У 261 році вони вирішили побудувати 100 квінквірем за зразком захопленого пунійського корабля. Для навчання екіпажів було споруджено сухопутні тренувальні помости. Римляни винайшли пристосування “ворон”, щоб зачіпляти ворожі кораблі та брати їх на абордаж.

Перша морська битва 260 року склалася невдало для римлян: консул Сципіон потрапив у полон до Ганнібала. Але незабаром інший консул Дуілій розбив пунійців біля Міл. Це була перша перемога римлян на морі.

У 259 році римляни відправили експедицію на Сардинію і Корсику під командуванням Сципіона, який захопив місто Алерія на Корсиці. У 258 році консул Сульпіцій Патеркул розбив пунійський флот біля Сульці на Сардинії. Проте острів залишився під контролем Карфагену.

На Сицилії римляни також досягли небагато успіхів, окрім набігу Атілія Регула на Мальту у 257 році, де він потопив 18 пунійських кораблів. Ці успіхи стали прелюдією до більш масштабного наступу римлян.

Вторгнення до Африки

Римське вторгнення в Африку під час Першої Пунічної війни було сміливим та безпрецедентним кроком, здійсненим після невдачі дипломатичних спроб врегулювання конфлікту. Римляни вирішили завдати удару прямо по серцю ворога, щоб примусити Карфаген послабити тиск на Сицилії. Для цього було зібрано величезний флот з метою транспортування військ, кінноти та запасів, необхідних для військової кампанії в Африці.

Влітку 256 року до н.е. римська армада на чолі з консулами Л. Манлієм Вульсоном і М. Атілієм Регулом вирушила вздовж східного узбережжя Сицилії. Біля мису Екном вони прийняли на борт сухопутні війська і дали бій карфагенському флоту. Завдяки винахідливій тактиці та пристосуванню “корвус” (або “ворон”) римляни перемогли, попри спроби карфагенян обійти їхній флот.

Після висадки в Африці римляни захопили місто Аспід, розграбували його околиці та взяли в полон понад 20 тисяч рабів. Консул Регул лишився там на зимівлю з частиною війська, а решта флоту повернулася до Риму. У відповідь карфагеняни призначили нових командувачів і залучили допомогу спартанця Ксантіппа, який переформував їхню армію. Це принесло перемогу над римлянами в битві на рівнинній місцевості, де карфагеняни змогли повною мірою використати кінноту і слонів.

Римське військо під проводом Регула зазнало нищівної поразки. Більшість загинула або потрапила в полон, лише невеликій групі вдалося врятуватися втечею до Клупеї. Це був крах африканської експедиції римлян. Пізніше з’явилася легенда про мужній вчинок Регула, який нібито повернувся до Карфагену заради мирних перемовин, однак насправді він помер у полоні.

Попри провал в Африці, римляни готувалися до блокади Карфагену з моря. Проте під час повернення флот був розбитий штормом біля Сицилії.

Пат та мат

Після тривалих боїв на Сицилії римляни були змушені збільшити зусилля та знову побудувати флот, щоб відновити домінування на морі та продовжити боротьбу проти Карфагена. Навесні 254 року до н.е. під командуванням консула Гнея Корнелія Сципіона Азіни на Сицилію були відправлені 4 легіони. Римляни захопили Кефаледій, але зазнали поразки під Дрепаною.

Після цього вони взяли штурмом Панорм, а його мешканці або сплатили великий викуп, або були продані в рабство. Карфагенський полководець Карталон здійснив контратаку та знищив Акрагант, але не зміг утримати його.

Рим контролював північ Сицилії, а Карфаген, зайнятий справами в Африці, не мав достатньо військ для вирішального бою. Римський флот зазнав великих втрат через невдачі та шторми.

Карфагеняни відправили підкріплення на чолі з Гасдрубалом, зокрема 140 слонів. Це нагадало римлянам про хаос, вчинений слонами під час вторгнення Регула. Проте римляни змогли захопити Ферми та Ліпарські острови.

Рим вирішив відновити флот і продовжити облогу карфагенських форпостів на Сицилії. Карфаген також нарощував військово-морську міць, але зазнав поразки біля Егатських островів у 241 до н. е і вимушений був шукати миру.

Рим отримав контроль над Сицилією та заклав підвалини своєї світової держави. Угода встановила дружні стосунки, передбачала вивід карфагенських військ з Сицилії, повернення полонених без викупу та виплату контрибуції. Під тиском римської комісії умови були посилені.

Після 24 років війни Рим отримав владу над Сицилією та вступив на шлях побудови світової імперії.

Повстання в Африці та на Сардинії

Наприкінці Першої Пунічної війни спалахнуло повстання 20 тисяч найманців у Карфагені через затримку виплати платні. Повстання очолили лівієць Матон та втікач-раб Спендій. Вони захопили міста Утіку та Гіппон Діарріт і відрізали Карфаген від Лівії. До повстанців приєдналися лівійці та нумідійці.

Карфаген відправив проти повсталих військо на чолі з Гамількаром Баркою. Він розбив повстанців у битві біля річки Баград, але потім зазнав поразки біля Тунета. Повстання поширилося і на Сардинію. Карфагену вдалося придушити повстання в Африці лише через кілька років жорстокої війни. Після цього Карфаген спробував повернути під свій контроль Сардинію, але Рим раптово заявив претензії на острів і змусив Карфаген поступитися Сардинією.

Основні причини поразки Карфагену у Першій Пунічній війні:

  1. Нестача людських ресурсів. На відміну від Риму, який спирався на власних громадян і союзників, Карфаген покладався переважно на найманців. Це позначалося на бойовому дусі війська.
  2. Фінансове виснаження Карфагену в ході затяжної війни, особливо після втрати прибутків з торгівлі та податків з Сицилії
  3. Втрата контролю на морі. Попри початкову морську перевагу, Карфаген не зміг протистояти будівництву римських флотів. Ключова поразка біля Егатських островів позбавила Карфаген можливості перевезення підкріплень на Сицилію.
  4. Невдале керівництво війною з боку карфагенського командування на відміну від чіткого стратегічного бачення в римському сенаті.

Саме поєднання цих чинників і призвело до капітуляції Карфагену у 241 р. до н.е.

Наслідки Першої Пунічної війни

Перша Пунічна війна (264-241 рр. до н.е.) між Римом і Карфагеном мала такі основні наслідки:

  1. Встановлення панування Риму над Сицилією. Після перемоги Риму в цій війні весь острів Сицилія, за винятком Сиракузського царства, перейшов під контроль римлян. Це було перше заморське завоювання Риму.
  2. Захоплення Римом Сардинії та Корсики. У 238 р. до н.е. Рим, скориставшись послабленням Карфагену, захопив ці острови в Тірренському морі.
  3. Посилення могутності Риму та ослаблення Карфагену. Рим перетворився на велику морську державу, здобув нові території та ресурси. Карфаген зазнав значних людських та матеріальних втрат, втратив панування на морі.
  4. Наростання суперечностей між Римом і Карфагеном, що призвело до Другої Пунічної війни. Попри укладення мирного договору, ці держави залишились суперниками за панування у Західному Середземномор’ї.
  5. Розвиток римської провінційної системи управління завойованими землями. Сицилія і Сардинія з Корсикою стали першими римськими провінціями.

Отже, Перша Пунічна війна мала доленосне значення для подальшої історії Риму, започаткувавши його перетворення на світову державу.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *