Походження та розташування
Карфаген було засновано у IX столітті до нашої ери групою фінікійських колоністів з міста Тір, розташованого на узбережжі сучасного Лівану. Згідно з легендою, засновником Карфагену була царівна Елісса, яка втекла з Тіру після конфлікту зі своїм братом Пігмаліоном. Разом із групою прибічників вона припливла на північне узбережжя Африки й заснувала там нове поселення.
Спочатку це було невелике поселення на невеликому пагорбі Бірса, розташованому приблизно за милю від морського узбережжя. Проте з часом Карфаген перетворився на велике і могутнє місто. Воно було розташоване на трикутному півострові, що виступав у Середземне море на схід.
Така позиція була зручною для оборони й дозволяла контролювати морські шляхи.
Крім того, позиція Карфагену підсилювалася наявністю родючих земель та природних ресурсів глибше на африканському материку.
Державний устрій
Державний устрій Карфагена відзначався стабільністю протягом багатьох століть. Це була олігархія, в якій реальна влада зосереджувалася в руках невеликого кола заможних аристократичних родин.
На чолі держави стояли два щорічно обраних суффети. Вони виконували судові функції, могли скликати раду чи народні збори, а також головували на цих зібраннях.
Законодавчу владу здійснював сенат, що складався з кількох сотень довічних членів.
Виконавчу владу фактично тримав у своїх руках так званий “таємний комітет” з близько тридцяти сенаторів.
Вищі посадові особи обиралися народними зборами, однак вибір кандидатів, ймовірно, попередньо узгоджувався всередині олігархічної верхівки. Доступ нових людей до влади був обмеженим.
Економіка
Основою економічного процвітання Карфагену були торгівля та сільське господарство.
Карфагенські купці контролювали торгівлю у західному Середземномор’ї та підтримували тісні торговельні зв’язки з Грецією та Єгиптом. Вони експортували місцеві товари, такі як зерно, оливкова олія, тканини, а також рабів та коней. В обмін карфагеняни імпортували предмети розкоші, кераміку, прикраси.
Карфагенські землевласники активно використовували рабську працю та передові на той час наукові методи ведення сільського господарства. Їхні маєтки славилися своєю плодючістю та високою врожайністю. Вирощували пшеницю, оливки, фрукти, розводили худобу.
Розвиненими були також ремесла та морська торгівля. Карфаген мав великий військовий і торговий флот. Кораблі будували на місцевих верфях.
Релігія
Релігія карфагенян була спадщиною їхніх фінікійських предків. Верховними божествами вважалися Баал-Хаммон та Таніт-Пене-Баал.
Була поширена практика різноманітних жертвопринесень, зокрема приношення в жертву дітей. Культові споруди обслуговували жерці та жриці, які походили з певних родин і успадковували свої посади. Вони користувалися повагою в суспільстві та зберігали давні релігійні традиції.
Попри зростаючий грецький вплив в економічній та культурній сферах, Карфаген вперто зберігав власну мову, писемність та релігійні звичаї. Це консерватизм у культурній сфері поєднувався з економічною відкритістю та прагматизмом.
Відносини з Римом
Карфаген і Рим протягом кількох століть жили у мирі та гармонії, оскільки їхні інтереси майже не перетиналися.
Вони уклали два договори, які чітко розмежовували сфери впливу двох держав. За першим договором 509 року до н.е. Карфаген отримав контроль над торгівлею на заході Середземного моря, в той час, як Риму належали торгові права в Італії.
Другий договір 348 року до н.е. ще більше розширив торговельну монополію Карфагену. Римлянам заборонялося торгувати в Африці та на Сардинії.
Однак з часом інтереси Риму та Карфагену почали зіштовхуватися в Сицилії та Іспанії. Це врешті-решт і призвело до тривалих та кривавих Пунічних воєн, які завершилися повним знищенням Карфагену 146 року до н.е.