У 338-264 роках до н.е. Рим поступово розширював свої володіння і підкоряв сусідні народи. Була створена система союзів та залежних територій. Також відбувалися внутрішні зміни в самому Римі – зміцнення влади сенату, економічне зростання, розвиток рабства, поява монетної системи. Посилювався вплив грецької культури. До 264 року до н.е. Рим контролював майже всю Італію.
Перше зіткнення Риму з самнітами, розгром латинів та утворення Римської співдружності
Самнітські племена були об’єднані у могутню федерацію, яка займала величезну територію на півдні центральної частини Апеннінського півострова. Загальна чисельність населення Самнію в 343 р. до н.е. становила близько 450 тисяч осіб. Політична організація самнітів була простою і безхитрісною – основною територіальною одиницею був паг (округ), яким керував виборний магістрат. Декілька пагів утворювали більшу племінну одиницю – туто. Про організацію Самнітського союзу відомо дуже мало.
У 343 р до н.е. самніти напали на сидицинів, а потім і на кампанців, які раніше зверталися до них по допомогу. Коли самніти взяли в облогу Капую, кампанці звернулися до Риму. Попри союз із самнітами, римляни відгукнулися, оскільки не могли дозволити самнітам отримати владу над Кампанією. Влітку 343 р. до н.е. римляни направили в Кампанію дві консульські армії. Здобувши перемогу у декількох битвах, вони змогли відкинути самнітів від Капуї й зайняти місто.
У 342 р. до н.е. римлян відволікли від війни заколот в армії та політична криза, але коли у 341 р. до н.е. воєнні дії відновилися, самніти, очевидно, запросили мир. Було відновлено римсько-самнітький союз, в результаті чого сидицини й кампанці вступили до коаліції з латинами й вольсками, які ще раніше повстали проти Риму. Таким чином, склалася ситуація, прямо протилежна тій, що спостерігалася два роки тому.
Повстання 341 р. до н.е. було придушене після чотирьох років важких військових кампаній. У цей період римляни повністю реорганізували свої відносини з підкореними містами. Результатом стало утворення Римського «співдружності», до складу якого увійшли всі рівнинні райони вздовж тирренського узбережжя від Тібру до Неаполітанської затоки. Це співдружність мало унікальну структуру і надавало Риму максимальні можливості для розширення.
Друга Самнітська війна
У 334 р. до н.е. римляни заснували колонію Кали (Калатія) на основній дорозі з Риму до Капуї, що мала велике стратегічне значення. Це спровокувало ворожість з боку самнітів, які захопили цей регіон за декілька років до цього. Відносини між Римом і Самнієм різко погіршилися, і вже через два роки вони офіційно перебували у стані війни.
За даними письмових джерел, самніти готували напад на римських колоністів у Фрегеллах, підбурювали греків з Неаполя атакувати римські володіння в Кампанії та підбурювали до повстання мешканців Пріверна, Фунда і Формій. Зіткнення з Неаполем було вирішальним. Коли римляни оголосили війну Неаполю, самніти негайно прийшли йому на допомогу і розмістили там свій гарнізон (327 р. до н.е.).
У 326 р. до н.е. проримська група змогла позбутися самнітів і здати місто римському полководцю Квінту Публілію Філону. Після цього був укладений союз з Неаполем – перша перемога римлян у Другій Самнітській війні.
Древні автори дуже невизначено розповідають про перші роки війни. Як наслідок, дуже мало відомо про характер відповідних кампаній, за винятком того, що римляни, очевидно, дотримувалися в основному наступальної стратегії.
У 321 р. до н.е. римлян спіткала катастрофа в Кавдинській ущелині – один з найганебніших епізодів римської історії. Ймовірно, консули завели римське військо в віддалену гірську долину, звідки не було виходу, і воно було примушене здатися. Римлян відпустили на волю за умови, що вони беззбройними й напівголими пройдуть під «ярмом», зробленим зі списів. Інформація про події після Кавдинської капітуляції викликає великі сумніви. Із розповідей давніх авторів ми дізнаємося, що після повернення війська до Риму сенат і народ відкинули укладене консулами перемир’я і висловилися за продовження війни. У наступні два роки римляни нібито помстилися за катастрофу, здобувши низку перемог. Але цей занадто гарний результат, швидше за все, є вигадкою. Найімовірніше, до 318 р. до н.е. воєнні дії між Римом і самнітами припинилися – або на підставі початкового договору, або на основі перемир’я, укладеного трохи пізніше.
Це дозволило римлянам зміцнити свої позиції в Кампанії й створити дві нові триби – Уфентинську і Фалернську. Водночас вони провели декілька військових кампаній в Апулії та Авканії й змусили до укладення союзних договорів низку місцевих міст. До 312 р. до н.е. Самній був оточений військовими союзниками Риму, а на кордоні розташовувалася низка латинських колоній. Одночасно римляни зміцнили свій вплив на всій рівнинній території уздовж тирренського узбережжя. Яскравим символом їх постійної влади над цією областю стало будівництво Аппієвої дороги, яке розпочалося в 312 р. до н.е.
Завоювання Римом центральної Італії
Після зміцнення позицій Риму в 313-312 рр. до н.е. результат Другої Самнітської війни вже не викликав сумнівів. У наступні роки римляни змогли поширити воєнні дії на інші частини центральної Італії й здійснити декілька енергійних наступальних операцій. До 299 р. до н.е. Римська держава перевершила всіх своїх суперників і контролювала більшу частину Апеннінського півострова.
Римські кампанії в Етрурії та Умбрії зафіксовані у джерелах для кожного року починаючи з 302 р. до н.е.
У 311 р. до н.е. римляни відбили напад етрусків на Сутрій, після чого вторглися на територію Етрурії, де воєнні дії не велися з 50-х років IV ст. до н.е. У битвах біля Вадимонського озера та поблизу Перузії в 310 р. до н.е. римляни розбили етрусків. Перузія, Кортона та Аррецій були змушені укласти з Римом перемир’я на 30 років.
У 306 р. до н.е. деякі громади конфедерації герніків, що зберігали вірність Риму з 358 р. до н.е., були звинувачені у заколоті. Після недовгого опору вони здалися консульській армії. Бунтівні громади, найважливішою з яких була Анань, були включені до складу Римської держави з наданням статусу громадян без права голосу. Міста герніків, які залишилися вірними Риму, зберегли свою незалежність і всі привілеї за чинним договором.
У 304 р. до н.е. римляни звернули свої погляди на еквів і розгромили їх протягом п’ятдесяти днів. Еквські міста, розташовані на пагорбах, піддалися систематичному знищенню, а населення було практично поголовно вирізане. Народи центральних Апеннін поспішили укласти з Римом вічні союзні договори: марси, пелігни, марруцини та френтани зробили це у 304 р. до н.е.
Римське завоювання центральної Італії закріплювалося шляхом заснування колоній в Сорі (303 р. до н.е.), Альбі Фуцинській (303 р. до н.е.) та Карсеолах (298 р. до н.е.). У 299 р. до н.е. була захоплена фортеця Неквін в Умбрії та заснована колонія Нарнія (сучасна Нарні). До 303 р. до н.е. до складу Римської держави на правах громадян без права голосу були приєднані такі міста, як Требула Суффенська (сучасне Чичиліано) та Арпін (сучасне Арпіно).
Третя Самнітська війна та завершення завоювання Апеннінського півострова
До 298 р до н.е. римляни знову воювали відразу на декількох фронтах. Згідно з письмовими джерелами, починаючи з 302 р. до н.е. римські армії щороку вели військові кампанії в Етрурії та Умбрії. Втім, до великого зіткнення у 295 р. до н.е. бойові дії, схоже, були досить незначними і безладними.
Консулами на 297 р. до н.е. римляни вибрали двох найдосвідченіших воєначальників – Квінта Фабія Максима Рулліана і Публія Деція Муса.
Вирішальний момент настав у 295 році до н.е. під час битви при Сентині в Умбрії римляни виставили чотири легіони за підтримки союзних частин. Перемога римлян була повною, але, здається, дуже нелегкою. Після битви римляни, не гаючи часу, розправилися з етрусками та умбрами. У наступному році самніти зробили останню спробу покликати під свої прапори всіх здатних до служби чоловіків. Але навіть ця потужна армія зазнала поразки у битві при Аквілонії у 293 р. до н.е.
Перемога римського війська при Аквілонії стала найбільш примітною подією цього року, протягом якого римляни, судячи з повідомлень давніх авторів, досягли безліч інших успіхів. Захоплення Дуронії, Комінія, Аквілонії та інших міст ознаменувало кінець Самнітської війни.
Припинення Самнітської війни не призвело до негайного чи різкого зниження кількості та масштабів військових операцій Риму. Причиною цього було те, що починаючи приблизно з 312 р. до н.е. Самнітська війна як така перестала бути головною турботою римлян. Натомість вони зосередили зусилля на інших театрах воєнних дій: спочатку – на Етрурії та Умбрії, а потім – на гористих районах центральної Італії.
У 292-290 роках до н.е. Самній був спустошений римлянами, які захопили значну частину його південно-східних земель. Наступного року самніти здалися і були змушені стати союзниками Риму на нерівних умовах. Тим часом римська експансія тривала. У 290 році до н.е. сабіни і претутії були приєднані до римських володінь.
На півдні римляни зіткнулися з новими проблемами, коли у 280 році до н.е. туди вдерся епірський цар Пірр. Його висадка в Італії збіглася з повстанням самнітів, луканів і бруттіїв, яке тривало понад десять років. Хоча про цю війну відомо небагато, вона, судячи з усього, була досить серйозною.
Після розгрому Пірра у 275 році до н.е. римляни вдерлися до Великої Греції і у 271 році до н.е. захопили головне грецьке місто цього регіону – Тарент. Остаточна перемога над Самнієм і Луканією була ознаменована заснуванням колоній у Песті (273 рік до н.е.), Беневенті (268 рік до н.е.) та Езернії (263 рік до н.е.). До 264 року процес римського завоювання Апеннінського півострова фактично завершився.
Галли після розгрому у битві при Сентині деякий час, здається, не виявляли активних дій, але приблизно через десять років знову проникли в Етрурію. Події війни з галлами у 284/283 рр. до н.е. досить складно реконструювати в деталях, проте найімовірніше у 284 р. до н.е. римська армія під командуванням Луція Цецилія Метелла була знищена в битві при Арреції, але вже наступного року римляни завдали удару у відповідь і здобули вирішальну перемогу біля Вадімонського озера.
Незабаром після цього вони приєднали до своїх володінь території вздовж північного узбережжя Адріатики, на яких мешкали сенони. Ймовірно, галлам було дозволено залишитися в цьому регіоні до їх виселення після аграрного закону 232 р. до н.е. Свою владу над цим районом римляни закріпили, заснувавши латинську колонію в Аріміні (сучасний Ріміні) у 268 р. до н.е.
Одночасно тривала війна в Етрурії та Умбрії, хоча докладною інформацією про це ми практично не володіємо. У 280 р до н.е. римляни розгромили Вульчі та Вольсінії, а у 273 р. до н.е. – Цере. Процес завоювання однозначно завершився до 264 р. до н.е. – руйнуванням Вольсіній після перевороту, що стався в місті. Громади етрусків та умбрів при цьому залишилися номінально незалежними, але були пов’язані з Римом союзними договорами. Виняток становив лише Цере, який після розгрому у 273 р до н.е. був включений до складу Римської держави з наданням статусу громадян без права голосу.
Таким чином, до 264 р до н.е. римське завоювання Апеннінського півострова завершилося. Цей остаточний результат був досягнутий протягом неймовірно короткого проміжку часу – всього за сімдесят п’ять років до цього влада Риму не поширювалася за межі досить невеликої території Старого Лацію. З іншого боку, римляни встановлювали свою владу настільки ґрунтовно, що (за винятком особливих обставин Ганнібалової війни) протягом 200 років взагалі не стикалися з серйозними повстаннями в Італії.
Основні етапи завоювання Римом Італії
- Рання експансія (509-341 рр. до н.е.). Після повалення етруських царів та встановлення Римської республіки у 509 р. до н.е., Рим спочатку зосередився на завоюванні та зміцненні своєї влади в Лації. Це включало конфлікти з сусідніми латинськими племенами та етруським містом Вейї, яке Рим переміг у 396 р. до н.е.
- Перше зіткнення Риму з самнітами та утворення Римської співдружності (340-338 рр. до н.е.) – Рим втручається у конфлікт між самнітами та кампанцями, розгромлює латинів та вольсків і створює Римську співдружність.
- Друга Самнітська війна (327-304 рр. до н.е.) – тривала боротьба Риму проти самнітів, яка завершилася перемогою римлян. Вони зміцнили свої позиції в Кампанії та Апулії.
- Завоювання центральної Італії (302-264 рр. до н.е.) – римляни послідовно підкоряють етрусків, умбрів, еквів та інші народи центральних Апеннін. Завоювання грецьких міст у Великій Греції на півдні Італії (272 р. до н.е.)
- Третя Самнітська війна (298-290 рр. до н.е.) – остаточний розгром самнітів.
- Боротьба з галлами, війна з епірським царем Пірром (280-272 рр. до н.е.) та підкорення Великої Греції (284-264 рр. до н.е.) – римляни відбивають напади галлів, перемагають епірського царя Пірра і захоплюють грецькі міста на півдні Італії. До 264 року до н.е. весь Апеннінський півострів опинився під владою Риму.
- Пунічні війни (264-146 до н.е.) – під час цих воєн Рим захопив Сицилію, Сардинію, Корсику та північ Італії (Цизальпійську Галлію).
