4 Як налагоджувати порозуміння та підтримку у складні часи

Зміст

ОБГОВОРІМО

У яких місцях ви найчастіше зустрічаєте військових, ветеранів або людей, які переїхали через війну?

Військових, ветеранів та внутрішньо переміщених осіб найчастіше можна зустріти у громадському транспорті, закладах освіти, волонтерських центрах, магазинах або на вулицях міст і сіл.

Чи траплялося вам спілкуватися з такими людьми?

Спілкування з людьми, які мають досвід війни, відбувається під час навчання у школі з новими однокласниками, спільної участі у волонтерських ініціативах або у повсякденному побуті громади.

Що робить таке спілкування природнішим та простішим?

Природнішим спілкування робить звичайна, рівноправна взаємодія через спільні справи, як-от шкільні проєкти, спорт чи хобі, а також вияв поваги до особистих кордонів і надання практичної допомоги без зайвих розпитувань.

Які слова або запитання можуть створити напругу чи незручність?

Напругу створюють запитання про деталі пережитих трагічних подій, фрази «звідки ти?», «чому ви переїхали?», «що з вами сталося?», а також прояви надмірної жалості, героїзація або знецінення досвіду порівняннями.

Що, на вашу думку, важливіше у спілкуванні: схожість чи повага до відмінностей?

У спілкуванні важливішою є повага до відмінностей, оскільки вона дозволяє кожній людині почуватися цінною частиною спільноти, незалежно від її життєвого досвіду чи обставин.

ОБГОВОРІМО

Як можна зробити комунікацію у класі або громаді дружнішою для людей з різним досвідом?

Для створення дружньої комунікації необхідно дотримуватися принципів інклюзивного спілкування: поважати особисті кордони та не випитувати болючі подробиці досвіду без згоди людини. Важливо уникати стереотипів, не використовувати жалість або надмірну героїзацію, а натомість пропонувати практичну допомогу в адаптації та залучати людей до спільної діяльності на рівних умовах.

ДІЙМО РАЗОМ

У парах або малих групах оберіть одну із ситуацій. Визначте, що в цій ситуації полегшує спілкування, а що може створювати незручність або напругу. Підготуйте коротку усну презентацію своїх висновків. Після виступів обговоріть, яких знань і правил бракує для впевненішої комунікації з людьми з різним досвідом війни.

Обрана ситуація: Ветеран допомагає в реалізації шкільного проєкту.

У цій ситуації спілкування полегшує зосередженість на спільній справі, визнання компетенцій ветерана та ставлення до нього як до рівноправного партнера. Незручність або напругу можуть створити надмірна цікавість до його воєнного минулого, недоречні запитання про поранення чи використання фрази «ми вас туди не посилали». Для впевненішої комунікації бракує навичок дотримання мовного етикету та розуміння права людини на мовчання про свій травматичний досвід.

ПОМІРКУЙМО

Прочитайте текст. Запропонуйте заголовок до нього та дайте відповіді на запитання.

Заголовок: Основи інклюзивного спілкування та підтримки у суспільстві.

Як інклюзія та інклюзивне спілкування допомагають спільнотам приймати людей з різним досвідом війни?

Інклюзія забезпечує кожній людині рівні можливості для участі в житті громади незалежно від її минулого досвіду чи фізичного стану. Інклюзивне спілкування допомагає уникати відчуження та знецінення, створюючи середовище, де людина з досвідом війни почувається почутою, прийнятою та цінною частиною колективу без зайвого фокусу на її травмах.

З якими труднощами можуть стикатися внутрішньо переміщені особи під час переїзду та адаптації? Які дії спільноти можуть полегшувати цей процес?

Внутрішньо переміщені особи стикаються з втратою дому, звичного оточення, друзів та відчуття стабільності, а також часто переживають приховану тривогу або біль. Спільнота може полегшити адаптацію через прості практичні кроки: ознайомлення з інфраструктурою, залучення до спільних груп у соціальних мережах, виявлення тактовності та готовність вислухати без примусу до розповіді про пережите.

ПОМІРКУЙМО

Які принципи інклюзивного спілкування, наведені в тексті, допомагають уникати незручних або напружених ситуацій у повсякденній комунікації з ветеранами / ветеранками та людьми з досвідом війни? Наведіть приклади.

Уникати напружених ситуацій допомагають такі принципи: повага до досвіду і кордонів (невимагання пояснень), право людини на мовчання і участь (самостійне рішення, чи говорити про свій досвід), уникнення ярликів і припущень, використання звичайної і поважної мови без жалю чи героїзації, запрошення до діяльності без тиску та визнання природності різних емоційних реакцій. Наприклад, замість розпитувань про причини переїзду або деталі бойових дій, варто просто запропонувати людині долучитися до спільного проєкту, обговорити хобі або спорт, визнаючи її рівною частиною спільноти.

Чому інклюзивне спілкування важливе для єдності й стійкості українського суспільства після війни?

Інклюзивне спілкування допомагає кожній людині, незалежно від її досвіду, відчути себе цінною та залученою до життя спільноти, що запобігає поділу на «своїх» і «чужих». Це робить суспільство зрілішим та згуртованішим, оскільки здатність залишатися єдиними попри відмінності є основою суспільної стійкості та успішного відновлення країни.

ДІЙМО РАЗОМ

1. У парах або малих групах проаналізуйте наведені фрази. Визначте, які з них можуть викликати незручність, напругу чи тиск у спілкуванні з людьми, яких торкнулася війна. Запропонуйте альтернативні формулювання, що демонструватимуть повагу, тактовність і підтримку.

Що змінилося після переформулювання?

Після переформулювання комунікація змістилася з розпитувань про минуле і травми на підтримку в теперішньому моменті. Замість тиску та цікавості з’явився простір для довіри, де людина відчуває повагу до свого досвіду та особистих кордонів.

Що зробило комунікацію більш тактовною?

Комунікацію зробило тактовнішою надання співрозмовнику права вибору — говорити чи мовчати, — а також відмова від оціночних суджень, стереотипів і надмірної емоційності у вигляді жалю чи героїзації.

Чому важливо давати людині вибір: говорити чи не говорити?

Надання людині вибору допомагає поважати її особисті кордони та емоційний стан у конкретний момент. Це запобігає повторній травматизації та створює безпечне середовище, де особа відчуває контроль над власною історією та готовністю нею ділитися.

2. Розгляньте наведені ситуації. Як би ви вчинили в кожній із них, спираючись на поради з тексту параграфа?

• Ситуація 1: Я привітаюся з хлопцем і запропоную показати йому цікаві місця у дворі або розповім про місцеві спортивні майданчики, уникаючи запитань про причини переїзду чи пережите в іншому місті.
• Ситуація 2: Я тактовно зауважу, що не варто робити поспішних висновків про людей за їхнім виглядом, і переведу розмову на тему закладу чи замовлення, щоб зняти напругу.
• Ситуація 3: Я напишу в чаті прості практичні поради для нового однокласника, наприклад, про розклад чи посилання на корисні ресурси, і закликаю інших не тиснути на людину розпитуваннями.
• Ситуація 4: Я запрошу знайомого ветерана як учасника або порадника, акцентуючи увагу на його професійних здібностях чи вмінні щось робити, і обов’язково залишу за ним право відмовитися без пояснень.

3. У групах підготуйте коротку відповідь на запитання: «Що допоможе нашому суспільству залишатися стійким і згуртованим після війни?». Наведіть щонайменше один приклад, пов’язаний з повагою до різного досвіду людей (переселення, участь у бойових діях на фронті, втрати, повернення до цивільного життя). Презентуйте свої міркування за 1 хвилину.

Для стійкості суспільства необхідно впроваджувати принципи інклюзивного спілкування та визнавати цінність кожного громадянина незалежно від його воєнного досвіду. Згуртованість забезпечується відсутністю поділу на «своїх» і «чужих» та готовністю спільноти приймати людей з їхніми емоційними реакціями. Наприклад, повага до ветерана, який повертається до цивільної роботи, проявляється у створенні для нього рівних умов та залученні до спільних справ без надмірної жалісливості чи недоречної героїзації.

4. Запропонуйте ідею, як учнівство вашого освітнього закладу може долучатися до корисних ініціатив щодо підтримки внутрішньо переміщених осіб, військовослужбовців, ветеранів та їхніх родин у школі чи громаді. Підготуйте коротку презентацію своєї ідеї і представте її класу.

Ідея ініціативи — створення шкільного «Хабу адаптації та підтримки». У межах цього проєкту учні можуть організувати систему менторства для нових учнів-ВПО, допомагаючи їм швидше знайти друзів через спільні хобі та спорт. Для ветеранів та їхніх родин можна проводити тематичні майстер-класи або культурні заходи, де головною метою буде звичайна людська взаємодія та спільна творчість. Це дозволить людям з різним досвідом відчути себе важливою частиною шкільної родини без тиску на їхнє минуле.

5. Перегляньте відео «Взаємодія з ветеранами війни та їхніми близькими» (е-додаток, 4.3). Які корисні поради пропонує лекторка? Занотуйте кілька слів, що «лікують» та «об’єднують».

Лекторка радить дотримуватися тактовності, уникати оціночних суджень і не ставити запитань, що стосуються деталей бойових дій. Важливо виявляти щирий інтерес до особистості людини в теперішньому часі, а не лише до її статусу ветерана.

Слова, що «лікують» та «об’єднують»:

• «Дякую за твою службу».
• «Я радий/рада тебе бачити».
• «Чим я можу бути корисним/корисною для тебе?».
• «Я поруч, якщо захочеш поспілкуватися».
• «Твій досвід важливий для нас».

ПІДСУМУЙМО

Що робить спілкування інклюзивним у складні часи? Чи може це бути корисним і в мирний час?

Інклюзивним спілкування робить дотримання принципів рівності, поваги до особистих кордонів та відмова від поділу людей на «своїх» і «чужих». Це спосіб взаємодії, за якого людину не відокремлюють від групи, не жаліють надмірно і не знецінюють її досвід, а дають можливість бути почутою і впливати на рішення. Такі практики корисні і в мирний час, оскільки вони створюють середовище, де кожен почувається цінним незалежно від індивідуальних рис чи життєвих обставин.

Чому різний досвід війни вимагає різних способів комунікації? Наведіть приклади з тексту або з власних спостережень.

Різний досвід війни формує специфічні потреби в підтримці та спілкуванні, оскільки кожна людина переживає втрати або зміни по-своєму. Наприклад, для внутрішньо переміщених осіб на етапі адаптації важливіша практична допомога та делікатність у запитаннях про минуле, тоді як спілкування з ветеранами вимагає уникнення героїзації та надмірної цікавості до деталей бойових дій. Розуміння цієї різниці допомагає уникати стереотипів і добирати доречний спосіб взаємодії, як-от запрошення до спільного проєкту замість розпитувань про травматичні події.

Як інклюзивна комунікація змінює спільноту: клас, школу, місто або країну?

Інклюзивна комунікація перетворює спільноту на згуртоване середовище, де відмінності сприймаються як ресурс для збагачення спільним досвідом, а не як перешкода. Вона дозволяє кожному члену колективу відчути себе «на своєму місці» та частиною цілого, що підвищує рівень довіри та психологічного комфорту. У масштабах країни це зміцнює суспільну стійкість і здатність залишатися єдиними попри будь-які виклики.

Які слова або мовні практики будують довіру, а які — руйнують її? Як це пов’язано з правом людини на вибір?

Довіру будують фрази, що виражають вдячність за щирість («дякую, що поділився/поділилася») та визнання автономії людини («якщо захочеш — я готовий слухати»). Руйнують довіру знецінювальні порівняння («іншим було гірше»), ярлики, примус до розмови та надмірна жалість. Це безпосередньо пов’язано з правом на вибір, оскільки інклюзивне спілкування базується на повазі до права людини самостійно вирішувати: говорити чи мовчати, брати участь у діяльності чи триматися осторонь.

Що спільного між підтримкою окремої людини й підтримкою суспільства загалом?

Спільним є фундамент, на якому базується підтримка: визнання людської гідності, рівність та повага до різного життєвого досвіду. Підтримка окремої людини через тактовну комунікацію є базовим елементом, з якого будується стійкість усього суспільства. Здатність країни залишатися згуртованою після війни залежить від того, наскільки кожен громадянин і громадянка відчувають підтримку та визнання своєї важливості на рівні повсякденної взаємодії.

Які навички спілкування здобули українці / українки під час війни? Чому вони важливі для майбутнього?

Під час війни українці здобули навички інклюзивного спілкування, що базуються на повазі до особистих кордонів, тактовності та емпатії. Громадяни навчилися надавати практичну підтримку без надмірного жалю, уникати стереотипів та поважати право іншої людини на мовчання про пережите. Ці навички є критично важливими для майбутнього, оскільки вони забезпечують єдність, стійкість та успішну інтеграцію людей із різним травматичним досвідом у згуртоване суспільство.

ПОВПРАВЛЯЙСЯ

1. Напиши лист із пропозицією підтримки та співпраці представнику / представниці однієї з груп людей, про яких ішлося на занятті.

Шановний пане ветеране! Звертаюся до Вас від імені учнівського самоврядування нашої школи з пропозицією співпраці у межах шкільного проєкту «Жива історія». Ми знаємо про Ваш досвід і були б дуже вдячні, якби Ви погодилися стати ментором нашої ініціативи з облаштування шкільного скверу пам’яті. Нам важливо почути Вашу думку щодо планування простору, але ми поважаємо Ваші межі та не вимагатимемо розповідей про події, якими Ви не готові ділитися. Ваша участь допоможе нам зробити проєкт змістовнішим, а школярам — краще зрозуміти цінність мирної праці. Будемо раді зустрітися у зручний для Вас час, щоб обговорити технічні деталі нашої спільної роботи.

2. Уяви, що до твоєї школи завітала людина, чий досвід пов’язаний з війною: можливо, це ветеран або ветеранка, які повернулися з фронту, дитина-ВПО з іншого регіону, яка шукає нових друзів, або волонтерка чи волонтер, які активно допомагають постраждалим. Вибери представника / представницю однієї із цих груп. Напиши коротке (8–10 речень) звернення або повідомлення до цієї людини.

Привіт! Радий вітати тебе в нашому класі та сподіваюся, що ти швидко відчуєш себе тут як удома. Я розумію, що переїзд до нового міста — це велика зміна, тому хочу запропонувати тобі свою підтримку та допомогу в адаптації. Якщо забажаєш, я можу показати тобі нашу школу, розповісти про цікаві гуртки або познайомити з іншими однокласниками. Ми з друзями поважаємо твій особистий простір і не будемо ставити незручних запитань про твій минулий дім, якщо ти сам не захочеш щось розповісти. Нам було б дуже приємно, якби ти долучився до нашої команди в підготовці до шкільного квесту наступного тижня. Ти маєш повне право просто спостерігати або одразу брати активну участь у наших справах. У нашому колективі ми цінуємо кожного, незалежно від того, як давно людина навчається в цій школі. Звертайся до мене з будь-якими побутовими питаннями — я завжди поруч і готовий допомогти. Давай разом зробимо твоє навчання тут комфортним та цікавим.

Робочий аркуш

1. СКЛАДИ МІНІСЛОВНИК ДО ТЕМИ (ЗА ПОТРЕБИ ВИКОРИСТАЙ ІНТЕРНЕТ).

Військовослужбовець — особа, яка проходить службу у складі збройних сил або інших військових формувань держави.

Внутрішньо переміщена особа — людина, яка була змушена залишити свій дім, але проживає у межах своєї країни; переїзд таких осіб майже завжди пов’язаний із втратою житла, друзів та звичного способу життя.

Ветеран війни — особа, яка має офіційно встановлений статус учасника / учасниці бойових дій або інвалідність унаслідок війни.

2. УЯВИ, ЩО ТИ СТАВ / СТАЛА СВІДКОМ СИТУАЦІЇ, КОЛИ ХТОСЬ НЕКОРЕКТНО ВИСЛОВИВСЯ ЩОДО ВЕТЕРАНА АБО ЛЮДИНИ З ДОСВІДОМ ВІЙНИ (НАПРИКЛАД, ВИКОРИСТАВ СТЕРЕОТИПНЕ СУДЖЕННЯ АБО ОБРАЗИВ). ЯК БИ ТИ ВІДРЕАГУВАВ / ВІДРЕАГУВАЛА НА ЦЮ СИТУАЦІЮ, ДОТРИМУЮЧИСЬ ПРИНЦИПІВ ІНКЛЮЗИВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ? ОПИШИ СВОЇ СЛОВА ТА ДІЇ.

Я б втрутився спокійно та ввічливо, використовуючи принципи рівності та поваги до гідності. Моєю дією було б припинення некоректного висловлювання через пояснення, що кожна людина має унікальний досвід війни, який заслуговує на повагу без жодних ярликів чи стереотипів. Я б наголосив на важливості «звичайної і поважної мови» без героїзації чи жалю.

3. ВИЗНАЧ ТРИ ОСОБИСТІ ЯКОСТІ, ЯКІ, НА ТВОЮ ДУМКУ, Є НАЙВАЖЛИВІШИМИ ДЛЯ ЕФЕКТИВНОЇ КОМУНІКАЦІЇ ТА ПІДТРИМКИ ЛЮДЕЙ З ДОСВІДОМ ВІЙНИ. ПОЯСНИ СВІЙ ВИБІР.

1. Уважність — щоб помітити стан людини та не зачепити болючих переживань недоречними запитаннями.
2. Делікатність — необхідна для дотримання кордонів людини, яка може бути не готова говорити про свій досвід.
3. Терплячість — щоб дати людині право на власний темп: право говорити або мовчати, брати участь у житті спільноти або триматися осторонь.

4. СКЛАДИ ПЕРЕЛІК СЛІВ / СЛОВОСПОЛУК, ЯКІ МОЖНА ВИКОРИСТАТИ ДЛЯ ПІДТРИМКИ ЛЮДЕЙ (ВІЙСЬКОВИХ І ЦИВІЛЬНИХ ОСІБ), ЯКІ ПОВЕРНУЛИСЯ З ПОЛОНУ АБО ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНИХ ОСІБ (НА ВИБІР).

Для підтримки ВПО: «Радий / рада, що ви зараз тут», «Я готовий / готова вислухати, якщо захочете щось розповісти», «Дякую, що поділилися досвідом», «Як я можу допомогти вам адаптуватися?», «Тут ви серед своїх».

5. ЯКА ОСНОВНА ІДЕЯ ЗОБРАЖЕННЯ? УЯВИ, ЩО ТИ МОЖЕШ СТВОРИТИ ВЛАСНИЙ СИМВОЛ АБО МАЛЮНОК, ЯКИЙ ПЕРЕДАВАТИМЕ ІДЕЮ ПІДТРИМКИ ТА ПОВАГИ ДО ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ ЧИ ЛЮДЕЙ З ДОСВІДОМ ВІЙНИ. ОПИШИ АБО НАМАЛЮЙ ЦЕЙ СИМВОЛ ТА ПОЯСНИ ЙОГО ЗНАЧЕННЯ.

Основна ідея зображення принципів інклюзивного спілкування — це створення середовища, де людину не відокремлюють, не жаліють надмірно, а сприймають як рівну, поважаючи її досвід, кордони та право на мовчання.
Мій символ: розкрита долоня, на якій лежить зернятко. Долоня символізує безпеку та підтримку, а зернятко — нове життя та відновлення людини у громаді після важких випробувань.

6. ЯКУ РОЛЬ, НА ТВОЮ ДУМКУ, ВІДІГРАЮТЬ ЦІ МЕМОРІАЛИ ДЛЯ СУСПІЛЬСТВА ЗАГАЛОМ ТА ДЛЯ РОДИН ЗАГИБЛИХ ЗОКРЕМА? ЯК ТИ ВВАЖАЄШ, ЧИ ІСНУЮТЬ РІЗНІ ПОГЛЯДИ НА ТАКІ МІСЦЯ В СУСПІЛЬСТВІ? ПОДІЛИСЯ СВОЇМИ РОЗДУМАМИ.

Для суспільства меморіали є частиною історичної пам’яті та «живим діалогом між поколіннями», що формує громадянську ідентичність. Для родин це місце вшанування та відчуття спільності у горі. Різні погляди можуть існувати через болючість спогадів, але ушанування героїв є сутністю громадянськості.

7. ЧОМУ, НА ТВОЮ ДУМКУ, ЛЮДИ ІНОДІ УНИКАЮТЬ ПРЯМОГО ПОГЛЯДУ НА ВІЙСЬКОВИХ, ОСОБЛИВО НА ТИХ, ХТО МАЄ ТРАВМИ? ЯКІ НЕВЕРБАЛЬНІ СИГНАЛИ ПРОПОНУЄ АВТОР УРИВКА ДЛЯ ВИСЛОВЛЕННЯ ПОВАГИ? ЯК ЦІ ПОРАДИ ПЕРЕГУКУЮТЬСЯ З ПРИНЦИПАМИ ЕМПАТІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ?

Люди уникають погляду через страх зачепити болючі спогади або через власну незручність перед травмами іншого. Автор пропонує: покласти руку на серце, нахилити голову, посміхнутися. Ці поради перегукуються з принципом «поваги до досвіду і кордонів» та «звичайної і поважної мови». Прикладом є використання мови тіла замість слів, які можуть виявитися «непростими переживаннями» для військового.

8. У ЧОМУ ПОЛЯГАЄ ГОЛОВНА ВІДМІННІСТЬ У ПОГЛЯДАХ ТЕТЯНИ ДАНИЛЕНКО ТА НАТАЛІ МАЗУР ЩОДО ПУБЛІКАЦІЇ ФОТОГРАФІЙ НАСЛІДКІВ ОБСТРІЛІВ? З ЯКОЮ МЕТОЮ МАЮТЬ ПОШИРЮВАТИ ЦІ ФОТО? ЯКІ РИЗИКИ НАЗИВАЄ НАТАЛЯ МАЗУР? ЯКОЇ ДУМКИ ДОТРИМУЄШСЯ ТИ?

[ЗОВНІШНЄ ДЖЕРЕЛО] Даниленко вважає фото інструментом донесення правди світові та політичного тиску. Мазур наголошує на психологічній травматизації (тригерах) та необхідності етичного балансу. Мета Даниленко — свідчення геноциду. Ризики Мазур — шкода психіці постраждалих та втрата гідності через сенсаційність. Я вважаю, що фото потрібні для документування злочинів, але їх поширення має відповідати принципам інклюзивності: без зайвої крові та з повагою до приватности жертв.

9. ЯКІ ТРИ ОСНОВНІ СТЕРЕОТИПИ ЩОДО ВПО ВИЯВЛЕНО В ДОСЛІДЖЕННІ? У ЧОМУ ШКІДЛИВІСТЬ ТАКИХ МАТЕРІАЛІВ? ЗАПРОПОНУЙ ВАРІАНТИ ЗАХОДІВ ДЛЯ ПРОТИДІЇ ТА ОБҐРУНТУЙ ЇХ.

Стереотипи: звинувачення у правопорушеннях/ухильництві, гендерні упередження, ВПО як загроза безпеці. Шкідливість — у руйнуванні єдності суспільства та стигматизації людей, що втратили дім. Це суперечить принципу «уникнення ярликів і припущень». Заходи: 1) спільні волонтерські екоакції для знайомства мешканців; 2) «жива бібліотека», де ВПО розповідають свої історії успіху в новій громаді. Це ефективно, бо руйнує бар’єр «свої-чужі» (с. 32).

10. НА ОСНОВІ ПЕРЕГЛЯНУТОГО СЕРІАЛУ «ЛЮДИ З ДОСВІДОМ ВІЙНИ. ГІДНІСТЬ. ВЗАЄМОДІЯ» НАЗВИ ТРИ КЛЮЧОВІ АСПЕКТИ ТА ОПИШИ СИТУАЦІЮ ДОПОМОГИ.

Ключові аспекти: 1) гідність — це основа взаємодії; 2) важливість активного слухання без осуду; 3) надання простору людині для відновлення.
Ситуація: знання допомогли б при знайомстві з новим учнем-ВПО у класі — замість розпитувань «як там було?», я б запропонував допомогу з орієнтуванням у школі, показуючи їдальню чи гуртки, що дає відчуття рівності.