1. Час і місце народження; вплив родини й оточення
Александр Македонський народився наприкінці липня 356 року до н. е. у місті Пелла, столиці Македонії. Його батьком був цар Філіп ІІ, а матір’ю — царівна Олімпіада. Александр вважав себе нащадком героїв Геракла та Ахілла, що суттєво вплинуло на формування його особистості та амбіцій. Навчання під керівництвом видатного філософа Арістотеля дало йому глибокі знання, і сам Александр казав: «Філіпу я зобов’язаний тим, що живу, а Арістотелю тим, що живу гідно». Оточення батька-завойовника спонукало його до мрій про власну славу полководця.
2. Особисті якості, риси характеру, переконання
Александр був надзвичайно амбітним, хоробрим і цілеспрямованим. З дитинства він був вправним вершником, що довів, приборкавши коня Буцефала. Він був переконаний у своєму божественному походженні та прагнув одноосібної влади, кажучи: «Не можуть існувати два Сонця на небі та два владики на Землі». Попри любов до розкоші, він цінував працю, вважаючи її царською чеснотою. Також йому були притаманні далекоглядність, філософський склад розуму та повага до мудрості.
3. Мета діяльності та засоби досягнення
Головною метою Александра було завоювання Перської імперії та створення найбільшої у світі держави, яка б перевершила досягнення його батька. Він мріяв про славу великого полководця. Основними засобами для досягнення мети були військова сила, зокрема потужна македонська армія, та його власний геній стратега. Він також використовував дипломатію та політичні шлюби, як, наприклад, одруження на бактрійській княжні Роксані для зміцнення союзу зі східною знаттю.
4. Успіхи й невдачі
Успіхи: Александр здобув низку блискучих перемог над персами (битви при Граніку, Іссі, Гавгамелах), завоював усю Перську імперію, Єгипет та дійшов до Індії. Він заснував багато міст, найвідомішим з яких є Александрія в Єгипті. Йому вдалося створити величезну імперію та поширити грецьку культуру на Сході.
Невдачі: Найбільшою невдачею стала відмова виснаженого війська продовжувати похід в Індію, що змусило його повернути назад. Після його раптової смерті величезна імперія не мала міцного спадкоємця і швидко розпалася на ворогуючі держави.
5. Однодумці, опоненти, соціальні групи
Однодумці: його підтримувала македонська армія та полководці (діадохи), зокрема Кратер та друг дитинства Гефестіон.
Опоненти: головним зовнішнім ворогом був перський цар Дарій III. В Індії його опонентом був цар Пор. Згодом у нього з’явилися й внутрішні опоненти серед власних воєначальників (Парменіон, Кліт).
Александр виражав інтереси македонської військової аристократії, яка збагачувалася внаслідок завоювань. Пізніше він намагався створити нову, греко-перську еліту для управління імперією.
6. Зміна поглядів, переосмислення
Погляди Александра змінювалися з часом. Якщо на початку походу він керувався ідеєю помсти персам, то після їх завоювання він почав переймати східні звичаї, одяг та церемоніал, проголосивши себе «царем царів». Він відмовився від поради ставитися до «варварів» як до підлеглих і прагнув створити єдину греко-перську імперію. Свідченням цього є масове весілля в Сузах, де 9000 македонських воїнів одружилися з азіатками, що символізувало «одруження Сходу і Заходу».
7. Образ у суспільній пам’яті
Александр Македонський увійшов в історію як Александр Великий, один з найвидатніших полководців усіх часів. Його походи започаткували епоху еллінізму — поширення грецької культури на Сході. Його образ є надзвичайно популярним у світовій культурі: про нього писали історики, його зображували художники та скульптори. Його життя та завоювання стали основою для численних літературних творів та кінофільмів.
8. Особисте ставлення
Александр Македонський — одна з найвизначніших, але й найсуперечливіших постатей в історії. З одного боку, він був геніальним стратегом і далекоглядним політиком, який змінив політичну карту стародавнього світу і сприяв взаємопроникненню культур. З іншого боку, його діяльність супроводжувалася жорстокими завоюваннями, руйнуваннями та загибеллю сотень тисяч людей. Його прагнення до абсолютної влади іноді перетворювалось на тиранію та жорстокість навіть до найближчих соратників. Таким чином, його спадщина є подвійною: він був і творцем нової епохи, і водночас безжальним завойовником.