Ось короткий виклад основних трансформацій в Італії у зазначений період за даними археології:
- Поступова еллінізація мистецтва та культури під впливом грецьких майстрів та зразків, що потрапляли до Італії після завоювань. Це відбилося в архітектурі, скульптурі, живопису.
- Розвиток ремісничого виробництва, зокрема гончарства. З’являються центри масового виробництва посуду на експорт.
- Трансформація сільського господарства – поширення великих латифундій, де використовувалася праця рабів, та налагодження експорту сільгосппродукції.
- Будівництво нової інфраструктури та громадських споруд у Римі та колоніях за зразком елліністичної архітектури.
- Поляризація між “аристократичним” мистецтвом під грецьким впливом та занепад народної художньої творчості.
- Загальна тенденція до концентрації економічного та культурного життя навколо Риму.
Ось деякі основні риси перетворень в Італії у зазначений час. Я готовий надати більше деталей та конкретних прикладів, якщо потрібно.
Перша чверть III ст. до н. е
Ремісниче виробництво та торгівля
На початку III ст. до н.е. виробництво артефактів у всіх регіонах центральної та південної Італії було вражаючим як за масштабами, так і за якістю. Якість багатьох виробів з бронзи, кераміки та теракоти дозволяє назвати їх витворами мистецтва.
Особливо чутливим індикатором була кераміка, для виготовлення якої потрібні були лише місцеві матеріали та навички. Керамічні вироби з Гнафії в Апулії, Капуї та Теано у північній Кампанії, Малацени у північній Етрурії відрізнялись оригінальним оформленням та надзвичайно високою майстерністю.
Кожен регіон та навіть окремі майстерні зберігали власну індивідуальність, що значною мірою відображала місцеву моду та етнічні традиції. Наприклад, малаценська кераміка поєднувала центральноіталійську основу (форма посудин) та явний грецький вплив (роспис, схожий на посуд у стилі гнафія).
Винятком були чорнолакові посудини, які експортувались досить широко – по всій центральній Італії, узбережжю Лігурії, Каталонії, а також до Карфагену, Африки та на західне узбережжя Сицилії. Це свідчило про зростаючі комерційні амбіції Риму.
У цілому ж торгівля керамікою обмежувалась кількома десятками кілометрів навколо місця виробництва.
Експорт сільськогосподарської продукції був помітнішим – греко-італійські амфори з вином експортувались невеликими партіями до Адріатики, Верцелли, Пеш-Мао у Лангедоці. Це свідчило про появу системи інтенсивнішого виноградарства в деяких регіонах Італії.
Мистецтво та архітектура
У сфері мистецтва різноманітні зразки та ідеї поширювались ще активніше, ніж у галузі побутових виробів. Під впливом південної Італії та Сицилії в Італії з’являються невеличкі теракотові жертовники, зроблені за грецькими зразками.
У 280/279 р. до н.е., коли афіняни спорудили на агорі статую Демосфена, римляни встановили на своєму Форумі статуї Алківіада та Піфагора. У цей час з’являється безліч інших статуй, що відображають дуже високі мистецькі стандарти та грецький вплив.
В архітектурі грецький стиль проявився у саркофазі Луція Корнелія Сципіона Барбата (бл. 300 р. до н.е.). Його декор явно надихнутий еллінськими, передусім сіракузькими, зразками. Напис на саркофазі повністю відповідав грецьким уявленням про фізичну красу шанованого героя.
Отже, на межі IV-III ст. до н.е. в усіх сферах мистецтва та художньої майстерності в Італії спостерігалось певне відродження, пов’язане з освоєнням еллінських форм. Проте в архітектурі грецький вплив був слабшим, римляни не були знайомі з мармуром і продовжували спиратися на місцеві традиції.
Від падіння Тарента на початок Другої Пунічної війни, 272—218 рр. до н. е.
Ремісниче виробництво та торгівля
Період після падіння Тарента у 272 р. до н.е. характеризувався посиленням регіональної диференціації у виробництві кераміки в Італії. Припинився імпорт з Греції, майже припинилася торгівля між окремими регіонами Італії.
Винятком була кераміка з рельєфним орнаментом, яку знаходять по всій Італії, але у невеликій кількості. Деякі регіони демонстрували живучість – Неаполь, Вольтерра. В Апулії з’являється експорт оливкової олії до Цізальпійської Галлії.
Загалом Італія цього часу справляла враження розділеної на ізольовані області з мінімальним обміном. Винятком був експорт сільськогосподарської продукції з деяких прибережних районів (греко-італійські амфори з вином).
У галузі ремесла спостерігається розрив між виробами розкоші та речами повсякденного вжитку. Кераміка втрачає статус мистецтва, але заможні римляни починають активно користуватися бронзовим та срібним посудом.
Отже, у 272-218 рр. до н.е. економіка Італії регіоналізується, ослаблюються міжрегіональні зв’язки, але деякі райони розвивають експорт сільськогосподарської продукції та починається соціальне розшарування у сфері вжитку.
Архітектура та містобудування
Після падіння Тарента головну роль у поширенні архітектурних ідей в Центральній Італії починає відігравати Рим.
У 273 р. до н.е. засновуються латинські колонії Пест та Коза, на форумах яких з самого початку влаштовуються коміцій та таберни за римським зразком.
Римські колонії типу Мінтурни чи Остії також отримують форуми, що віддзеркалювали “волю до влади” та об’єднавчий вплив Риму. Давні центри, такі як Вольсінії та Фалерії, насильно переселяються на нові місця за римським задумом.
У Римі будуються утилітарні споруди – дороги, акведуки. Зі 193 р. до н.е. на лівому березі Тібру споруджується грандіозний Портик Емілія. У 179 р. до н.е. перебудовується римський ринок (мачеллум). З 215/214 р. до н.е. основним портом Риму стають Путеоли.
Отже, після 272 р. до н.е. Рим активно поширює свої архітектурні стандарти в інших регіонах Італії, а також зводить нові громадські споруди у самому місті, націлені на задоволення торговельних та інфраструктурних потреб.
Від Другої Пунічної війни до Гракхів, 218-133 р. до н. е.
Сільськогосподарське виробництво в Італії у 218-133 рр. до н.е.
У цей період в Італії співіснували інтенсивно зростаюча система сільського господарства, орієнтована на ринок. Базувалася на великих латифундіях із використанням рабської праці. Археологи знаходять залишки таких вілл у Кампанії, на узбережжі Етрурії. Літературні джерела підтверджують інтенсивний розвиток сільського господарства у цей час.
Головним свідченням є експорт вина. Замість родоських та косських амфор з’являються масово вироблені в Етрурії, Південному Лацію та Північній Кампанії амфори для транспортування вина до Африки та Галлії. Також експортується оливкова олія з Апулії.
Водночас в інших регіонах Італії зберігалося екстенсивне скотарство та використання лісових ресурсів. Отже, відбувся розкол між передовими та відсталими в аграрному плані територіями Італії.
Ремісниче виробництво в Італії у 218-133 рр. до н.е.
У цей період в Італії продовжували домінувати дрібні ремісничі майстерні, розкидані по всьому півострову. Водночас з’являються великі центри виробництва товарів на експорт.
Наприклад, у Путеолах налагоджено масове виробництво заліза з руди острова Ельба. Це було високоорганізоване виробництво із розподілом праці та збутом продукції в багатьох регіонах. Ймовірно подібні умови існували й в майстернях бронзових виробів Капуї.
У гончарстві з’являються великі центри масового виробництва посуду на експорт – кераміка кампанського типу. Це були стандартизовані, анонімні вироби для продажу за кордон.
Водночас поглиблюється розрив між виробами розкоші та утилітарними речами. Римська знать вживає імпортні бронзові та срібні посудини, тоді як прості гончарні вироби втрачають художні якості.
Отже, у ремісництві Італії у 218-133 рр. до н.е. з’являються центри масового експортного виробництва поряд із традиційними майстернями.
Архітектура та мистецтво в Італії у 218-133 рр. до н.е.
Цей період став часом активної еллінізації мистецтва та архітектури під впливом грецьких майстрів, яких запрошували римські полководці та аристократи. З’являються нові будівельні матеріали та техніки:
- Мармур починають широко використовувати для оздоблення храмів та громадських споруд. Перша мармурова будівля в Римі – храм Юпітера Статора (146 р. до н.е.).
- Запроваджується техніка opus caementicium – бетонні стіни з використанням дерев’яної опалубки. Це дозволило швидко зводити складні споруди.
Найвідомішими громадськими будівлями є Портик Емілія (193 р. до н.е.), комплекс Портика та храму Юпітера Статора Метелла (146 р. до н.е.). У Римі та колоніях зводяться численні грецькі храми.
У скульптурі та живописі панують майстри неоаттичної школи на замовлення римської знаті. Поширюються мармурові статуї та рельєфи на історико-міфологічні сюжети. Відбувається розрив між аристократичним та народним мистецтвом.
Отже, в архітектурі та мистецтві Італії у 218-133 рр. до н.е. запанував елліністичний стиль, але з деякими місцевими особливостями та уповільненнями.