Сільське господарство відігравало провідну роль в економіці Риму у V ст. до н.е.
Основні риси
- Переважання невеликих приватних господарств, що забезпечували більшість римських громадян. Це відбивало центральну роль патріархальної родини як основної соціальної одиниці.
- Вирощування зернових, насамперед еммеру (двозернянки), який був пристосований до місцевих кліматичних умов. Також вирощували ячмінь, бобові, коренеплоди.
- Невеликі розміри багатьох ділянок (близько 7 югерів, це десь 1.75 Га), що ледь забезпечували існування сім’ї. Часто використовували суспільні землі як додаткове джерело.
- Розведення свиней як додаткове джерело їжі та прибутку. Меншу роль відігравали вівці, кози й велика рогата худоба.
- Низька врожайність через несприятливі ґрунти, перемінний клімат, примітивні знаряддя праці. Часті неврожаї й голод.
- Початковий розвиток ринку і торгівлі, стимульований використанням бронзи як засобу обміну. Однак бракувало стимулів для виробництва надлишків для ринку.
Таким чином, сільське господарство Риму V ст. до н.е. було переважно натуральним, малопродуктивним, схильним до неврожаїв і голоду. Ринкові відносини тільки починали розвиватися.
Що вирощували жителі Рима?
У V столітті до н.е. основу сільського господарства Риму становило вирощування зернових культур. Найпоширенішою була двозернянка, або еммер – непридатна для випічки хліба культура, стійка до посухи й вологи. З еммеру готували кашу, яка була основною їжею простих римлян. Також вирощували ячмінь, частково використовуваний як корм для худоби.
Крім зернових, римські селяни сіяли бобові та вирощували коренеплоди на городах біля будинків – це давало додаткові овочі та фрукти, необхідні для збалансованого харчування.
Ще одним важливим напрямком було тваринництво. Насамперед розводили свиней, яких можна було відгодовувати в лісах жолудями. Свинину солили або коптили, вона займала значне місце в раціоні селян. Також утримували овець, кіз, велику рогату худобу, але в менших кількостях через брак пасовищ.
Отже, спектр вирощуваних у Римі V століття до н.е. продуктів був обмежений переважно зерновими, а також овочами та фруктами з присадибних ділянок і продуктами свинарства. Це забезпечувало скромне існування, але схильне до нестачі їжі в неврожайні роки.
Овочі й фрукти які були в той час
Овочі, які вирощували римляни у V столітті до н.е., включали капусту, цибулю, часник, моркву, ріпу, буряк, квасолю, горох, огірки.
Серед фруктів були поширені яблука, груші, сливи, вишні, черешні, фініки, інжир, гранати та виноград, який в основному використовували для виготовлення вина.
Ці культури вирощували на невеликих присадибних ділянках, які регулярно поливали, але не удобрювали. Тому врожаї були не дуже високі, проте давали певне доповнення до основної їжі з круп та м’яса.
Серед фруктів особливо цінувалися фініки та інжир, які вважалися делікатесами.
Тваринництво
Тваринництво у Стародавньому Римі V ст. до н.е. було представлене переважно вівчарством, свинарством та розведенням великої рогатої худоби. Вівці та кози були дуже поширеними, оскільки давали молоко, шерсть та сир. Свиней тримали заради м’яса, яке солили або коптили. Велика рогата худоба використовувалась переважно як тяглова сила в сільському господарстві.
Утримання тварин було екстенсивним – вони весь рік перебували на пасовиськах без будь-яких приміщень і догляду. Годували їх тільки травою.
Загалом, продуктивність тваринництва була невисокою через екстенсивні методи господарювання. Проте воно задовольняло потреби невеликих селянських господарств того часу. Лише заможні землевласники могли дозволити собі утримувати великі стада худоби.
Які технології були в сільському господарстві
Сільське господарство у Стародавньому Римі у V ст. до н.е. базувалося на використанні досить примітивних технологій:
Основними знаряддями обробітку землі були дерев’яні плуги, мотики, заступи. Вони були неефективними й потребували великих затрат праці.
Нестача добрива, призводила до низької врожайності ґрунтів.
Не було розвиненої системи зрошення, тому врожаї сильно залежали від природних опадів.
Збирання врожаю та обмолот зерна здійснювалися вручну із застосуванням примітивного реманенту (серпи, ціпи).
Тваринництво теж базувалося на екстенсивних методах випасання худоби без застосування спеціальних кормів, ветеринарного догляду тощо.
Отже, римське сільське господарство V ст. до н.е. характеризувалося низькою продуктивністю праці, значною залежністю від природних умов та сезонності.