Стародавній Рим – це назва, яку історики дали римській цивілізації з VIII століття до н.е. до падіння Західної Римської імперії у V столітті. Це була одна з найрозвиненіших цивілізацій стародавнього світу в Європі та держава часів античності.
Стаття розповідає про історію Стародавнього Риму – від легендарного заснування Риму Ромулом до падіння Західної Римської імперії у 5 столітті. Описано формування республіки, боротьбу патриціїв і плебеїв, пунічні війни з Карфагеном, підкорення Середземномор’я. Розповідається про кризу республіки, громадянські війни, встановлення імперії Октавіаном Августом. Згадано про поширення християнства, реформи Діоклетіана, розділ імперії та її занепад.
Заснування Риму – 753 рік до н.е.
За легендою, Рим заснував Ромул, який убив свого брата Рема. Їх обох вигодувала вовчиця у лісі. Ромул став першим царем Риму. Це початок римської історії та римського літочислення. Основу римського народу склали латини.
Встановлення республіки в Стародавньому Римі, її устрій, боротьба патриціїв і плебеїв – 509 рік до н.е.
Сьомий цар Тарквіній Гордий відзначався великою жорстокістю і був повалений. Була встановлена республіка («спільна справа»). Найважливішу роль відігравав сенат – зібрання знаті, патриціїв. Проте деякі повноваження були й в народних зборів.
Посади називалися магістратурами. Головні виборні посади – два консули, яких обирали на рік. У разі зовнішньої загрози призначався диктатор з величезними повноваженнями, але не більше ніж на 6 місяців. Спочатку всі посади займали патриції. Згодом, як результат боротьби патриціїв і плебеїв (простий люд), з’явилися посади народних трибунів – захисників плебсу, які мали право накладати вето (заборону) на рішення інших магістратів.
В середині V століття до н.е. на вимогу плебеїв закони були записані («Закони XII таблиць»). Пізніше патриції й плебеї зрівнялися у правах.
Встановлення панування Риму над Апеннінським півостровом – IV–III століття до н.е.
Римляни змогли створити надзвичайно боєздатну армію (легіони). Іноді вони зазнавали поразок, наприклад, від галлів чи епірського царя Пірра, але їхні супротивники несли великі втрати («піррова перемога»). На Апеннінському півострові римляни поступово підкорили етрусків, грецькі колонії та інших.
Пунічні війни – III–II століття до н.е.
Це була боротьба між римлянами та карфагенянами (пуни, нащадки фінікійців) за панування у Західному Середземномор’ї. Всього було три війни, усі виграли римляни.
За підсумками першої війни Рим отримав володіння Карфагену в Іспанії.
Найважчою була друга війна: карфагенський полководець Ганнібал вдерся до Італії й здобув низку великих перемог (найвідоміша біля Канн), але зрештою зазнав поразки від римського воєначальника Сципіона.
За підсумками третьої війни Карфаген було зруйновано (як до цього закликав сенатор Катон Старший).
Боротьба Риму за панування у Східному Середземномор’ї – II–I століття до н.е.
Підкорення Римом Греції, Македонії (після трьох війн) та інших елліністичних царств.
Перемога легіону над фалангою. Утворення багатьох провінцій (підкорених територій). Великий вплив еллінської культури на римлян.
- Рим і Греція до 205 р. до н. е.: Іллірійські війни, Перша Македонська війна
- Друга Македонська війна
- Третя Македонська війна
Початок громадянських війн та повстання Спартака. Друга половина II – перша половина I ст. до н. е.
Успішні війни збагатили незначну меншість римлян та розорили багатьох. Рим пережив низку громадянських війн.
Земельна реформа братів Гракхів, спрямована на наділення землею збіднілих римлян, викликала опір сенату й призвела до загибелі братів та затяжних заворушень (друга половина 2 століття до н.е.).
Прибічники сенату отримали назву оптимати, прибічники реформ – популяри.
За підсумками Союзницької війни (початок I століття до н.е.) багато італіків стали римськими громадянами.
Спалахнуло кілька великих повстань рабів, з яких найбільше – під проводом фракійця-гладіатора Спартака (74-71 роки до н.е.). Спартак загрожував Риму, але був розгромлений Крассом і Помпеєм (що супроводжувалося масовими стратами повсталих на хрестах).
Посилення влади військових очільників та виникнення Римської імперії I століття до н.е.
Ще наприкінці 2 століття до н.е. успішний полководець Гай Марій провів військову реформу: легіонерами стали набирати незаможних, обіцяючи землю після служби. В результаті легіонери стали більше вірні військовим очільникам, ніж республіці, а в очільників з’явилися амбіції стати правителями.
Першим одноосібним правителем (диктатором з необмеженим терміном) був Сулла, пізніше диктатором став Цезар, який переміг свого конкурента Помпея (Цезар також відомий як завойовник Галлії – нинішня Франція). Цезаря було вбито сенаторами, незадоволеними його одноосібною владою (найвідоміший вбивця – Брут).
Через деякий час владу зміг зосередити у своїх руках Октавіан Август (родич Цезаря), який розгромив свого конкурента Марка Антонія. Октавіан Август вважається першим імператором. Фактично встановилася монархія.
Соціально-економічний та політичний розвиток Римської імперії I століття до н.е. – V століття н.е.
У період принципату (до початку 3 століття н.е.) формально зберігалися республіканські установи. Глава держави (імператор) носив титул принцепса сенату, але реально мав величезні повноваження.
Імператорські династії Юліїв-Клавдіїв, Флавіїв, Антонінів. Деякі імператори прославилися як криваві тирани (Калігула, Нерон).
За Траяна (початок 2 століття) імперія досягла найбільшого розширення: підкорені Дакія (нинішня Румунія) та Межиріччя (незабаром втрачено), ще до Траяна завойована Британія.
Пізніше імперія перейшла до оборони.
II століття вважається золотим (мир і порядок).
В економіці велику роль відігравали раби. На III століття припадають криза та вторгнення варварів; імператорів безперервно проголошували й повалювали легіонери.
Едикт Каракалли 212 року надав римське громадянство всьому вільному населенню імперії.
Кризу зміг подолати імператор Діоклетіан (кінець III – початок IV століття), запровадивши нову форму правління – домінат (абсолютна монархія).
Виникнення та поширення християнства, I століття н.е.
Засновник – Ісус Христос. Згідно з Новим Заповітом (частина Біблії), проповідував у Палестині. Мав 12 учнів (апостолів), один з них був зрадником (Юда) і засуджений на страту синедріоном (керівний орган юдеїв Палестини).
Вирок після вагань затвердив римський намісник Понтій Пілат. Розіп’ятий на хресті, пізніше воскрес (згідно з християнськими уявленнями), явився учням і закликав їх проповідувати нове вчення всім народам (друга світова релігія). Оповіді про життя Ісуса відомі як Євангеліє.
Християнство поступово поширилося в Римській імперії, але час від часу зазнавало гонінь.
Пізніше імператор Костянтин Великий проголосив свободу віросповідання, що зробило християнство панівною релігією.
Поширення християнства супроводжувалося суперечками, переможне вчення оголошувало переможених єретиками.
Поділ Римської імперії на Східну та Західну 395 рік
Ще імператор Діоклетіан запровадив систему співправління, за якою окремими частинами імперії керували його співправителі (тетрархія).
Пізніше Костянтин I заснував на місці стародавнього грецького міста Візантій нову столицю – Константинополь.
Феодосій I Великий був останнім правителем усієї Римської імперії. Він зробив християнство державною релігією, а перед смертю розділив імперію між своїми синами. Столицею Східної Римської імперії (відомої як Візантія) став Константинополь (Царгород в українських літописах)
Захоплення Риму готами, послаблення та падіння Західної Римської імперії VI століття
Посилення під час Великого переселення народів варварського тиску на імперію.
У 410 році готи (германське плем’я) під проводом Аларіха розорили Рим, пізніше на нього ще раз напали вандали (також германці).
У 476 році король Одоакр скинув останнього імператора Ромула Августула.
Кінець історії Стародавнього світу та епохи Античності, початок історії Середніх віків.