На початку існування Римської республіки, приблизно у 509 році до н.е., було укладено перший договір між Римом та Карфагеном. Він встановлював дружні стосунки між державами та визначав сфери торговельних інтересів.
У 348 році до н.е. було підписано другий договір, який посилював обмеження для римлян щодо торгівлі у західному Середземномор’ї.
Третій договір 306 року до н.е. ймовірно визнавав зростаючий вплив Риму в Італії.
У 279 році до н.е. було укладено договір на тлі війни з Пірром. Він передбачав можливість взаємодопомоги між Римом і Карфагеном.
Таким чином, протягом тривалого часу договори підтримували мирні стосунки між державами, поки не спалахнули Пунічні війни у III столітті до н.е.
Ранні договори
З моменту першого контакту Рим і Карфаген протягом кількох століть жили у повній гармонії, і причин для протиріч між ними практично не було. У VI столітті до н.е. в Римі правили етруські царі, які разом з Карфагеном суперничали з західними греками. Ймовірно, ранній Рим вів торгівлю етруськими каналами, які були узгоджені з карфагенянами. Царський Рим, імовірно, мав з Карфагеном прямі договірні відносини.
Наші знання про ранні етапи відносин між Карфагеном і Римом майже повністю базуються на серії договорів, згадуваних давніми авторами. Датування і кількість цих угод викликають чимало суперечок. Полібій цитує три договори до Першої Пунічної війни й стверджує, що це були всі угоди за даний період. Він датує перший 508-507 роками до н.е, другий – без дати, а третій – 279-278 роками до н.е. Лівій згадує договір 348 року до н.е, посольство 343 року до н.е, ще один договір 306 року “оновлений втретє” і договір 279 року “оновлений вчетверте”. Діодор пише лише про один договір до 279/278 року до н.е.
З трьох авторів лише Полібій наводить інформацію про зміст договорів. Він прагнув максимально точного їх тлумачення, але зазначає, що мова римлян на той час сильно відрізнялась від давньої.
Перший договір
Перший договір між Римом і Карфагеном був укладений за часів перших консулів Римської республіки Луція Юнія Брута та Марка Горація у 508 році до н.е. Він передбачав встановлення дружніх відносин між римлянами та їхніми союзниками з одного боку та карфагенянами і їхніми союзниками з іншого.
Згідно з договором, римлянам та їхнім союзникам заборонялося запливати далі Прекрасного мису в Африці, хіба що їх занесе бурею чи вороги. У такому разі їм не дозволялося нічого купувати чи брати на місці, окрім того, що потрібно для ремонту корабля чи для жертвоприношення.
Щодо торгівлі в межах дозволених територій, то в Лівії та на Сардинії римляни могли укладати угоди лише за посередництва глашатаїв чи писарів. За все, що було продане в їхній присутності, відповідало Карфагенське царство. У тій частині Сицилії, яка належала Карфагену, а також у самому Карфагені римлянам надавалися рівні права з громадянами на торгівлю та укладання угод.
Натомість Карфаген зобов’язувався не завдавати шкоди прибережним містам Лація, які підкорялися Риму, а саме Ардеї, Антію, Лаврентуму, Цирцеям та Таррацині. Щодо міст Лація, які не підкорялися Риму, то, якщо Карфаген захоплював їх, він мав повернути цілісними, а дозволялося взяти лише полонених та гроші. Карфагену також заборонялося будувати укріплення в Лації та перебувати на його території вночі у разі вторгнення.
Другий договір
Другий договір між Римом та Карфагеном, про який інформує нас Полібій, містив декілька ключових положень, які визначали взаємовідносини цих двох могутніх держав. Якщо перший договір фокусувався спочатку на обов’язках римлян, а потім на обов’язках карфагенян, то другий був структурований трохи інакше, з окремими розділами для кожної зі сторін. Він включав умови, які можна описати як “договір про не заподіювати шкоду”, подібний до тих, які, згідно з Аристотелем, були характерні для угод між Карфагеном та Етрурією, а також між Тиром та Ассирією у 677 році до н.е.
У вступі було сказано про дружбу між римлянами з їхніми союзниками та карфагенянами, тирийцями й народом Утики з їхніми союзниками, яка мала ґрунтуватися на наступних умовах:
Щодо географічних обмежень, римлянам було заборонено плавати за межі Прекрасного мису, Мастії та Тарсея як за добичею, так і з метою торгівлі чи заснування міста. Карфагенянам, своєю чергою, дозволялося захоплювати в Лації міста, які не були підвладні римлянам, взяти гроші та полонених, але місто повинні були повернути. Якщо карфагеняни захоплювали полонених з народів, які мали писаний договір з римлянами, але не підпорядковувалися їм, то мали заборону на ввезення полонених у римські порти; якщо такі полонені все ж потрапляли до Риму та були звільнені римлянами, то мали право на свободу, і подібне правило діяло і для римлян.
Цікавою є стаття про “не заподіювати шкоду”:
- Римлянину, який у країні під владою карфагенян бере воду чи їжу, заборонялося використовувати ці припаси для завдання шкоди будь-якому народу, що мав договір із карфагенянами.
- Аналогічне правило діяло і для карфагенян.
Окремі умови були встановлені для римлян: у Сардинії та Лівії було заборонено торгувати чи засновувати міста, за винятком випадків, коли потрібно було запастися продовольством чи полагодити корабель. Якщо римлянин опинявся в цих регіонах через бурю, він мав покинути їх протягом п’яти діб. У частині Сицилії, яка підпорядковувалася карфагенянам, і в самому Карфагені римлянам надавалися ті ж комерційні права, що й місцевим громадянам. Подібні права надавалися карфагенянам у Римі.
Що стосується дати укладення другого договору, Полібій не надав конкретних дат, але з урахуванням розвитку римської влади в Італії, можна припустити, що договір був підписаний приблизно між 350 та 340 роками до н.е. Зокрема, це було час, коли Рим зміцнював свої позиції в Лациумі та починав розширюватися за його межі, що, ймовірно, привернуло увагу карфагенян.
Цей другий договір був свідченням посилення зв’язків та взаєморозуміння між Римом та Карфагеном, які обидва прагнули до забезпечення своїх інтересів у регіоні без втручання один одного. Угода також відображала зростаючу силу Риму як регіональної держави, яка була здатна вести переговори на рівних з таким потужним противником, як Карфаген.
Пізніші договори
Після початкового договору між Римом та Карфагеном, укладеного в 348 році до н.е., відносини між двома містами продовжували розвиватися через серію подальших угод. Ці договори були спрямовані на уточнення і регулювання їх взаємодії та сфер впливу у Середземноморському басейні.
В 343 році до н.е., карфагеняни надіслали до Риму послів для вітання з перемогою над самнітами, даруючи золотий вінець Юпітеру Капітолійському. Хоча цей жест був виявом доброї волі, документи не згадують про поновлення договору в цей час.
Згодом, у 306 році до н.е., карфагенські посланці знову повернулися до Риму і цього разу офіційно поновили договір втретє, як зазначено у роботах Лівія. Також існує згадка про ще одне поновлення договору у 279/278 році до н.е., що робить його п’ятим у ряді угод між двома державами.
Однак, термін “поновлений” може бути використаний в широкому сенсі, не обов’язково вказуючи на створення нового документа кожного разу. Це означає, що можуть бути різні інтерпретації щодо кількості угод, укладених між Римом і Карфагеном.
Також Лівій повідомляє про договір, укладений у 306 році до н.е., який міг включати нові умови й визнання збільшеного впливу Риму в Італії.