Вступ
У період між закінченням другої війни проти Карфагену та падінням Нуманції у 133 р. до н.е. римляни підпорядкували своїй владі північну Італію та значну частину Іспанії, а також ще раз розгромили карфагенян, зруйнували їхнє місто і створили у Північній Африці свою провінцію.
Найбільш важливі рішення щодо Іспанії та галльських земель у північній Італії римський сенат прийняв до 202 р. до н.е. Що стосується галлів, то ще перед Ганнібаловою війною сенатори вирішили домогтися їх повного підпорядкування, а у 206 р. до н.е. були відновлені дві довоєнні колонії в долині Паду (сучасна По) – Плаценція та Кремона. Приблизно в той же час сенат постановив направляти постійних намісників (по двоє за раз) до Іспанії.
Після битви при Замі, коли карфагеняни були змушені погодитися на підписання договору, який, по суті, позбавляв їх можливості відновити свою владу в Іберії, римляни теоретично вже могли виводити війська зі своїх іспанських володінь, хоча подібний крок і не знайшов би широкої підтримки. А ось північна Італія наполегливо вимагала більш пильної уваги.
Підкорення Цизальпінської Галлії
Підкорення Цизальпінської Галлії римлянами було тривалим і складним процесом, який розтягнувся більш ніж на століття – з III століття до н.е. до середини II століття до н.е. Спочатку римляни стикалися з опором місцевих галльських племен, таких як бойї, інсубри, cенони. Проте з часом вдалося захопити стратегічно важливі території в долині річки По та заснувати там військові колонії.
Після Другої Пунічної війни римський сенат прийняв рішення остаточно підкорити Цизальпійську Галлію. У 206 році до н.е. були відновлені колонії Плаценція та Кремона, зруйновані галлами під час війни з Ганнібалом. Незабаром римляни захопили значні галльські території навколо цих міст.
Протягом II століття до н.е. римські легіони під командуванням таких полководців як Гай Фламіній, Марк Клавдій Марцелл, Публій Корнелій Сципіон Назіка провели низку військових кампаній проти галльських племен. Були розгромлені бойї, інсубри, кеномани. Їхні землі увійшли до складу римської держави.
Останнім оплотом галльського опору залишалося місто Медіолан (сучасний Мілан). У 196 році до н.е. консул Марк Клавдій Марцелл захопив і зруйнував Медіолан. Після цього галли визнали владу Риму. Незабаром вся територія Цизальпійської Галлії була перетворена на римську провінцію і зазнала інтенсивної романізації та асиміляції.
Так римляни, подолавши запеклий опір, зуміли підкорити войовничі галльські племена Північної Італії та повністю опанувати стратегічно важливий регіон долини річки По. Це дало можливість посилити контроль над всією Італією та отримати важливий плацдарм для подальшої експансії.
Іспанія
Підкорення Іспанії римлянами розпочалося ще в період Другої Пунічної війни. Спочатку вони висаджувалися там, аби боротися з карфагенським полководцем Ганнібалом та позбавити Карфаген можливих ресурсів і союзників.
Після перемоги над Ганнібалом у битві при Замі у 202 році до н.е., коли Карфаген вимушений був підписати мирний договір і фактично залишити Іспанію, римський сенат вирішив зміцнити контроль над цими територіями. Було прийняте рішення регулярно направляти туди намісників з військовими повноваженнями.
Протягом II століття до н.е. римські війська вели запеклі війни з місцевим населенням Іспанії – іберійськими, кельтіберійськими та іншими племенами, які чинили шалений опір загарбникам. Особливою жорстокістю відзначилася облога міста Нуманція, мешканці якого воліли загинути, ніж здатися римлянам. Проте до 133 року до н.е. опір було остаточно подолано.
Римляни захопили контроль майже над усією територією Іспанії, створивши там дві провінції – Дальню та Ближню Іспанію. Розпочався процес романізації та інтеграції цих земель до складу римської держави. З часом Іспанія перетворилася на одну з найважливіших римських провінцій, яка постачала Риму сировину, продовольство, рабів.
Таким чином римляни, зламавши запеклий опір іспанських племен, підкорили стратегічно важливий півострів та надійно закріпилися в Західному Середземномор’ї. Іспанія стала однією з опорних баз подальшої експансії Риму.
Рим та Карфаген
Після перемоги у Другій Пунічній війні Рим не полишав намірів остаточно розправитися зі своїм давнім суперником – державою Карфаген. Хоча за умовами мирного договору 201 року до н.е. Карфаген втратив всі завоювання та флот і мав сплачувати контрибуцію, він все ще залишався небезпечним.
Тому після підкорення Іспанії та Північної Африки сенат прийняв рішення про повне знищення Карфагену. Приводом стали суперечки між карфагенянами та нумідійським царем Масиніссою, союзником Риму. У 149 році до н.е. римська армія під командуванням Сципіона Еміліана висадилася в Африці й розпочала облогу Карфагена.
Попри героїчний опір, місто було взяте штурмом і повністю зруйноване в 146 році до н.е. Територія Карфагену увійшла до нової римської провінції Африка. Мешканців, які вижили, продали в рабство, а землю розділили між римськими колоністами.
Таким чином Рим остаточно розправився зі своїм політичним та економічним конкурентом. Це призвело до встановлення повного римського контролю над усім Західним Середземномор’ям. Карфаген як незалежна держава припинив своє існування і лише через століття був відновлений римлянами як місто, але вже без політичного значення.
Знищення Карфагену стало важливим етапом перетворення Римської республіки на світову Середземноморську імперію.