У період Ранньої Республіки (509-367 рр. до н.е.) у Римі відбувалися значні політичні зміни.
Основні з них:
- Повалення монархії та встановлення республіканського ладу. Замість царя влада перейшла до рук двох щорічно обраних консулів.
- Формування патриціату – замкненої привілейованої верстви родової аристократії, що монополізувала політичну владу.
- Зміцнення ролі сенату як головного дорадчого органу, а також розвиток народних зборів за майновим цензом (коміцій).
- Виникнення плебейського руху, спрямованого на розширення політичних прав простих громадян. Були створені посади народних трибунів та едилів.
- Кодифікація основ цивільного права у Законах XII таблиць.
Однак радикальних змін суспільно-політичного ладу не відбулося, патриції зберегли провідні позиції в державі. Плебеї домоглися певних поступок, закріплених у законах.
Патриції та сенат
Після повалення монархії та встановлення республіканського ладу в Римі основну політичну владу захопила верства патриціїв – родової аристократії, що складалася з представників знатних родин.
Патриції мали виключне право займати найвищі державні посади, зокрема консулів, входити до складу сенату та жрецьких колегій. Це забезпечувало їм контроль над політичним життям та релігійною сферою Римської республіки.
Особливу роль відігравав сенат, члени якого призначалися з-поміж патриціїв колишніми консулами та цензорами. Сенат був головним дорадчим органом, що виробляв політичний курс, приймав зовнішньополітичні та військові рішення, а також здійснював контроль за діяльністю магістратів.
Таким чином, патриції через монополію на ключові державні та релігійні інститути, а також завдяки сенату як центру політичної влади закріпили за собою провідні позиції в Римській республіці в період Ранньої Республіки. Це викликало невдоволення простих громадян та спричинило виникнення плебейського руху.
Консулат
Після повалення монархії та проголошення Республіки у 509 р. до н.е. в Римі була запроваджена посада консулів.
На відміну від довічного царського правління, консули обиралися щорічно. Спочатку їх було двоє, і вони мали рівні повноваження, що унеможливлювало узурпацію влади. З 366 р. до н.е. один з консулів обов’язково мав бути плебеєм.
Основними функціями консулів було військове командування, здійснення правосуддя, нагляд за фінансами та громадським порядком. Вони очолювали сенат, скликали народні збори, проводили ценз та призначали членів сенату. Також консули відповідали за виконання релігійних обрядів.
Отже, консули представляли верховну виконавчу владу Римської республіки. Проте їхні повноваження обмежувались однорічним терміном перебування на посаді, а також необхідністю враховувати думку сенату.
Диктатура
Диктатура в Римі запроваджувалася у виняткових випадках і була покликана забезпечити єдине військове командування.
Коли виникала нагальна потреба в ефективному керівництві армією, за рішенням сенату один з консулів призначав диктатора терміном на 6 місяців. Диктатор сам обирав собі заступника – начальника кінноти.
На відміну від консулів, влада диктатора не обмежувалась жодними законами чи інститутами. Проте це стосувалося виключно військової сфери – диктатори не втручались у цивільне управління та судочинство.
Після завершення кризової ситуації диктатор складав свої повноваження, не чекаючи закінчення 6-місячного терміну. Так диктатура перетворилася на ефективний інструмент військового керівництва без загрози тиранії.
Консулярний трибун
Консулярний трибун – це своєрідна альтернатива консулату, що існувала в Римі у 444-367 роках до н.е.
Замість двох щорічно обраних консулів, у цей період вищу виконавчу владу здійснювали від трьох до шести військових трибунів з консульською владою. Вони обиралися на один рік і мали ті самі функції та повноваження, що й консули.
Запровадження консулярного трибунату пов’язують зі зростанням військової могутності Риму та ускладненням системи управління. Більша кількість магістратів дозволяла ефективніше очолювати військові кампанії та розв’язувати адміністративні питання.
Хоча формально це була нижча посада, на практиці консулярні трибуни здійснювали верховну владу в державі нарівні з консулами. У 367 році до н.е. консулярний трибунат було скасовано.
Квестори, кримінальні квестори та дуовіри
Квестори, кримінальні квестори та дуовіри були спеціалізованими посадовими особами в Римі епохи Ранньої Республіки, що мали розвантажити консулів від виконання окремих функцій.
Квестори відповідали за фінансові справи – збір податків, управління скарбницею, постачання армії. Їх було двоє, а з 421 року до н.е. – четверо. Квестори були помічниками консулів як у військових, так і в адміністративних справах.
Кримінальні квестори згадуються в Законах XII таблиць як посадовці, що розслідували вбивства. Ймовірно це були тимчасові судові чиновники для розгляду конкретних справ.
Дуовіри призначалися спеціально для розслідування звинувачень у державній зраді. Вони діяли у складі комісії з двох осіб без участі народних зборів.
Отже, зазначені посади мали обмежені та специфічні функції, покликані розвантажити консулів від судових та фінансових справ.
Цензура
Посада цензорів у Римі була запроваджена приблизно у 443 році до н.е. для проведення цензу – перепису громадян з метою оцінки їхнього майнового стану.
Цензори обиралися кожні п’ять років (за винятком періоду від 432 до 403 років до н.е., коли їх не було). Вони складали списки сенаторів, перевіряли списки вершників, а також відповідали за укладання та перегляд відкупних контрактів на сільськогосподарські роботи та збирання податків.
З часом до функцій цензорів додався нагляд за громадською мораллю та звичаями. Вони стежили за дотриманням традицій, карали за розкіш та аморальну поведінку. Також цензори контролювали якість доріг, громадських будівель та постачання продовольства.
Отже, спочатку цензори відповідали виключно за перепис населення та оцінку майна громадян. Згодом їхні функції істотно розширилися у сфері моралі, інфраструктури та економіки.
Коміції
Коміції були народними зборами громадян у Стародавньому Римі. В епоху Ранньої Республіки діяли куріатні та центуріатні коміції.
Куріатні коміції складалися з 30 курій – об’єднань патриціанських родин та їхніх клієнтів. Вони обирали деяких жерців, ухвалювали закони для надання влади магістратам та інколи розглядали кримінальні справи. Проте їхня роль з часом зменшувалася.
Центуріатні коміції формувалися на основі майнового цензу та військової організації. Вони обирали вищих магістратів, оголошували війну, укладали мирні договори та судили у деяких справах. З V століття до н.е. центуріатні коміції стали головним органом прийняття політичних рішень.
Отже, на зміну куріатним коміціям, де домінували патриції, поступово прийшли центуріатні коміції з ширшим представництвом різних верств населення.