Другий тріумвірат

Другий тріумвірат в історії Стародавнього Риму був утворений у 43 році до н.е., коли Марк Антоній, Марк Емілій Лепід та Октавіан об’єдналися заради “відновлення республіки”. Вони отримали надзвичайні повноваження – приймати та скасовувати закони, виносити вироки та призначати посадовців на власний розсуд, без узгодження із сенатом чи народом.

Територія Римської республіки була розподілена між тріумвірами. Антоній отримав у володіння Цизальпійську та Трансальпійську ****Галлію. Лепіду дісталася Нарбонська Галлія та Іспанія. Октавіан отримав острови Сицилію, Сардинію та Корсику. Таким чином, ці три людини стали фактичними правителями римських володінь.

Проте Тріумвірат виявився нестійким союзом. Спочатку Лепід втратив реальну владу і вплив. А згодом Антоній програв війну Октавіану після поразки при Акції у 31 році до н.е. Октавіан залишився єдиним правителем, поклавши край республіканському ладу в Римі.

У період Тріумвірату відбулися суттєві зміни у політичному житті. Зросла роль армії та підкупу легіонерів, яким обіцяли величезні грошові суми. Посилилася пропаганда, спрямована насамперед на солдатів. Також з’явився новий впливовий фактор – гроші. У обіг були випущені величезні суми з казни Цезаря, його прибічників та знову викарбуваних монет.

Водночас традиційні республіканські інститути, такі як сенат, суди чи народні збори, втрачали реальний політичний вплив. Тріумвіри самі призначали консулів та інших посадових осіб.

На жаль, джерела про цей період досить фрагментарні. Ми не маємо промов Цицерона, листів чи інших документів того часу. Основними джерелами є значно пізніші праці Аппіана, Діона Кассія, Плутарха. Їхні відомості часто містять неточності та упередженість.

Тому багато аспектів повсякденного життя та політичної боротьби залишаються для нас невідомими. Ми мало знаємо про роль сенату, лицарів, міського плебсу чи італіків у цей період. Інформація зосереджена переважно навколо провідних діячів того часу.

Причини створення другого тріумвірату

Основними причинами його створення були:

• Боротьба за владу після вбивства Юлія Цезаря у 44 році до н.е. Октавіан, Антоній та Лепід прагнули захопити владу та контроль над римською державою.
• Необхідність об’єднання зусиль проти спільних ворогів – вбивць Цезаря Брута та Кассія, які зібрали велику армію на Сході.
• Бажання тріумвірів розподілити сфери впливу та уникнути війни між собою, принаймні тимчасово. Антоній отримав Схід, Октавіан – Захід, а Лепід – Африку.
• Необхідність залагодження соціальної кризи шляхом перерозподілу земель на користь ветеранів та нового терору проти політичних супротивників.

Події

Битва при Філіппах 42 р. до н. е.

Битва при Філіппах відбулася у жовтні 42 року до н.е. поблизу міста Філіппи у Македонії. Це була вирішальна битва у громадянській війні між прибічниками Юлія Цезаря – Октавіаном, Марком Антонієм та Марком Емілієм Лепідом (так звані тріумвіри) з одного боку, та республіканцями на чолі з Марком Юнієм Брутом та Гаєм Кассієм Лонгіном (так звані визволителі) з іншого.

Передумови:

• У березні 44 року до н.е. Юлій Цезар був вбитий змовниками на чолі з Брутом та Кассієм. Це спричинило нову громадянську війну.
• Брут та Кассій зібрали війська на Сході, а тріумвіри – в Італії та на Заході.
• Навесні 42 року до н.е. Брут та Кассій зустрілися у Смірні та рушили на захід до Македонії.

Хід битви:

• 3 жовтня 42 року до н.е. відбулася перша битва при Філіппах. Брут розбив війська Октавіана, але Кассій зазнав поразки від Антонія і наклав на себе руки.
• 23 жовтня відбулася друга битва. Брут знову мав успіх, але потім його війська були розбиті. Брут також наклав на себе руки.

Результат:

• Перемога тріумвірів Октавіана, Антонія та Лепіда. Антоній отримав у володіння Цизальпійську та Трансальпійську ****Галлію. Лепіду дісталася Нарбонська Галлія та Іспанія. Октавіан отримав острови Сицилію, Сардинію та Корсику
• Загибель лідерів республіканців Брута та Кассія.
• Закінчення громадянської війни та встановлення влади тріумвірату.

Антоній на сході, 42-40 рр. до н. е.

Після перемоги над республіканцями при Філіппах у 42 році до н.е., Марк Антоній отримав контроль над Східним Середземномор’ям. Він розпочав реорганізацію східних провінцій та підготовку до війни з Парфією, щоб помститися за поразку Красса у 53 році до н.е.

У 41 році до н.е. Антоній відвідав грецькі міста, де його зустрічали як бога. Він також зустрівся з єгипетською царицею Клеопатрою та розпочав з нею романтичні стосунки.

Того ж року Антоній провів реорганізацію східних провінцій, призначивши нових царів та намісників. Він підтримував місцевих правителів, які були йому лояльні, таких як Ірод в Юдеї.

У 40 році до н.е. Антоній розпочав військову кампанію проти Парфії, але зазнав поразки через зраду союзників та відступив з великими втратами. Це послабило його позиції на Сході.

Таким чином, в 42-40 роках до н.е. Антоній закріпив свою владу на Сході та намагався розширити кордони республіки, але поразка у Парфії стала серйозним ударом по його авторитету.

Перузійська війна, 41-40 рр. до н. е.

Після перемоги над республіканцями при Філіппах, тріумвіри Октавіан, Антоній та Лепід вирішили розселити своїх ветеранів в 18 містах Італії. Це передбачало масове відчуження земель у місцевих жителів без жодної компенсації. Адже ветерани отримували ділянки стандартного розміру без урахування попередніх володінь.

Така політика викликала масове обурення серед італійців – як у сільській місцевості, так і серед заможних мешканців міст. До того ж Італію мучив голод через морську блокаду Секста Помпея.

Консул 41 року до н.е. Луцій Антоній, брат тріумвіра Марка Антонія, очолив опозицію до Октавіана. Він обіцяв ветеранам Антонія та прибічникам республіки відновлення свободи та законності.

Влітку 41 року до н.е. війська Луція Антонія захопили Рим. Але незабаром Октавіан витіснив їх на північ Італії та взяв в облогу в місті Перузія. Облога тривала кілька місяців.

Навесні 40 року до н.е. Перузія впала. Луцію Антонію дозволили відступити, але місто було пограбоване і спалене. Багато хто з місцевих жителів та прибічників Антонія був страчений.

Ця жорстока розправа свідчила про зміцнення позицій Октавіана в Італії. Водночас вона загострила його стосунки з Марком Антонієм, оскільки останній розраховував на підтримку брата в боротьбі з Октавіаном. Проте незабаром тріумвіри пішли на примирення в Брундізії, уклавши нову угоду про розподіл сфер впливу.

Брундізій та Мізен, 40-39 рр. до н. е.

У 40 р. до н. е. відносини між тріумвірами Марком Антонієм та Октавіаном погіршилися. Обидва намагалися привернути на свій бік Секста Помпея, який контролював Сицилію та море навколо Італії.

Влітку в Брундізії флот Антонія в 210 кораблів намагався прорвати блокаду 5 легіонів Октавіана. Відбулися невеликі сутички, але скоро розпочалися перемовини. У вересні було укладено Брундізійську угоду між Антонієм та Октавіаном. Вони розділили сфери впливу: Антоній отримав Схід, а Октавіан – Захід. Лепід зберіг за собою Африку.

Для зміцнення союзу Октавіан видав свою сестру Октавію заміж за Антонія.

Але Секст Помпей продовжував тиск – блокував поставки зерна до Італії. Навесні 39 р. до н. е. розпочалися перемовини з ним. Влітку в Мізені було укладено угоду: Секст зберігав за собою Сицилію, Сардинію, Корсику та Пелопоннес на 5 років, знімав блокаду Італії. Його союзникам надавалася амністія.

Після укладення Мізенської угоди Антоній разом з Октавією відбув на Схід. Він більше ніколи не повертався до Риму.

Схід, 39-37 рр. до н. е.

Після Брундізійської угоди 40 року до н.е. Марк Антоній закріпився як правитель Східних провінцій Римської республіки.

У 39 році до н.е. його полководець Вентідій розбив парфян, які вдерлися до римських володінь. Це дозволило стабілізувати ситуацію на Сході після поразки самого Антонія роком раніше.

У 38 році до н.е. Антоній провів масштабну реорганізацію східних провінцій. Він послабив грецькі міста на користь царств, якими керували йому лояльні правителі, такі як Полемон Понтійський чи Амінт з Галатії.

Антоній також розширив володіння Клеопатри, подарувавши їй частину Фінікії, Кіпр та узбережжя Кілікії. Він визнав своїх дітей від Клеопатри та фактично оголосив її своєю дружиною.

Отже, у 39-37 роках до н.е. Антоній міцно закріпився на Сході й підготував його до боротьби з Октавіаном за владу над всією Римською республікою. Його союз з Клеопатрою та “східний” напрям стали головними пропагандистськими аргументами Октавіана у цій боротьбі.

Тарент, 37 р. до н. е.

У 37 році до н.е. у місті Тарент відбулася зустріч тріумвірів Октавіана та Марка Антонія. Ця зустріч мала вирішальне значення для подальшого розвитку подій у Римській республіці.

Антоній приплив до Італії на чолі флоту з 300 кораблів. Його наміри були незрозумілі, і, можливо, він заявляв, що прибув допомогти Октавіану у війні проти Секста Помпея. Проте жителі Брундізія, куди спочатку приплив Антоній, відмовились впустити його флот. Тоді Антоній відправився до Тарента, а Октавіан поспішив туди ж для перемовин.

Переговори тривали кілька місяців і завершились досягненням угоди, імовірно, в липні або серпні 37 року до н.е. Обговорювались гострі питання стосовно подальших кроків у війні з Секстом Помпеєм. Зрештою Антоній погодився підтримати Октавіана у цій війні, але бойові дії було вирішено відкласти на наступний рік.

Також тріумвіри домовились про обмін військовими ресурсами. Октавіан мав передати Антонію 20 тисяч легіонерів та 1000 елітних вояків в обмін на 120 військових кораблів і 10 трирем від Антонія. Цей обмін був вигідний обом сторонам.

Окрім того, тріумвіри офіційно продовжили свої повноваження ще на 5 років. Це рішення згодом було ратифіковане римським народом. Так формально було уникнуто правової невизначеності зі статусом тріумвірів після завершення попереднього 5-річного терміну.

36 р. до н. е.

36 рік до н. е. був важливим роком в історії пізнього Римського республіканського періоду. На той час тріумвіри Антоній, Октавіан і Лепід боролися за владу.

У цьому році Антоній здійснив невдалий похід проти Парфії. Він зібрав велику армію і рушив на схід через Вірменію, сподіваючись захопити парфянську столицю. Однак Антонію не вдалося взяти місто, його обоз з припасами був знищений парфянською кіннотою. Армія Антонія сильно постраждала від голоду і хвороб під час відступу. Втрати були катастрофічними – загинула третина війська. Таким чином, спроба Антонія завоювати славу Олександра Македонського провалилася.

У той же час Октавіан вів війну проти Секста Помпея в Сицилії. На допомогу до нього прийшов Лепід зі своїми легіонами з Африки. У морській битві при Навлосі флот Октавіана під командуванням Агриппи розгромив флот Помпея. Сам Помпей втік на Схід. Його сухопутні війська здалися, але не Октавіану, а Лепіду, який тепер командував великою армією.

Лепід зажадав Сицилію для себе, погрожуючи війною. Але солдати перейшли на бік Октавіана після невеликого зіткнення. Лепіда позбавили тріумвірату і провінцій.

Так Секст Помпей і Лепід були усунені як суперники Октавіана. Провал Антонія в Парфії також послабив його позиції. Октавіан вийшов переможцем у 36 році до н.е. і посилив свою владу.

35-33 рр. до н. е.

Антоній захопив Вірменію та стратив її царя Артавазда II, що дозволило частково відновити його репутацію після парфянської катастрофи.

В той же час союзники Антонія на Сході почали переходити на бік Октавіана, зокрема цар Галатії Амінта та тетрарх Юдеї Ірод.

Октавіан посилив пропагандистську кампанію проти Антонія, звинувачуючи його у розпусті та зв’язку з Клеопатрою. Він активно будував свою підтримку в Римі та Італії, підкреслюючи традиціоналізм та моральність.

На контрасті з військовими невдачами Антонія, Октавіан досяг успіхів в Іллірії, здобувши там кілька перемог. Це додало йому авторитету як полководцю.

Октавіан активно готував Італію до майбутньої війни з Антонієм, зокрема організував масову присягу на вірність собі особисто по всій Італії.

Консули-прибічники Антонія втекли з Риму до нього. Але це залишило Італію цілком відкритою для пропаганди Октавіана.

Більшість сенаторів та італійської знаті в цей час перейшли на бік Октавіана.

Таким чином, до 33 року до н.е. перевага явно перейшла до Октавіана. Він здобув підтримку Італії та готувався до вирішального зіткнення з Антонієм.

Приготування: 32 р. до н. е.

У 32 році до н. е. закінчувався другий термін тріумвірату Антонія, Октавіана та Лепіда. Хоча Антоній і Октавіан формально втрачали повноваження тріумвірів, на практиці вони залишалися потужними гравцями.

Антоній знаходився на Сході і збирав величезну армію для війни з Октавіаном. Він набирав солдатів у провінціях Сходу. Його флот налічував 800 кораблів. Разом з ним була Клеопатра з єгипетським флотом. Але деякі римські соратники Антонія, зокрема Доміцій Агенобарб, наполягали на тому, щоб відіслати Клеопатру. Вони вважали її шкідливою для іміджу Антонія в очах римлян.

Тим часом Октавіан готував ґрунт для пропагандистської кампанії проти Антонія. Він розповсюдив зміст заповіту Антонія, в якому той просив поховати себе в Александрії і залишав величезні дари дітям від Клеопатри. Це мало на меті зобразити Антонія як зрадника римських інтересів.

Крім того, Октавіан організував складання особистої присяги на вірність йому від усієї Італії та західних провінцій. Хоча ця присяга не мала юридичної ваги, вона забезпечила Октавіану підтримку населення в майбутній війні. Наприкінці літа Октавіан офіційно оголосив війну Клеопатрі, відновивши стародавній ритуал жерців-феціалів. Антонія також позбавили консульства на наступний рік.

Обидві сторони активно готувалися до вирішального зіткнення за владу над Римською республікою. Хоча у Антонія були більші ресурси і армія, Октавіан вдало використовував пропаганду, щоб залучити на свій бік населення Італії.

Битва при Акції 31 р. до н. е.

Битва при Акції 31 року до н.е. стала вирішальною подією у протистоянні між Октавіаном та Антонієм за владу над Римською республікою.

Напередодні битви Антоній зі своїм флотом та армією займав оборонні позиції на західному узбережжі Греції, очікуючи наступу Октавіана. Проте Агріппа раптовими атаками захопив декілька ескадр Антонія, а також Метону, Левкаду, Коринф і навіть дістався до Коркіри. Тим часом Октавіан несподівано легко висадився на материк та захопив вигідну позицію біля Акція.

У результаті Антоній виявився відрізаним від узбережжя і фактично заблокованим силами Октавіана. Його армія почала зазнавати втрат від хвороб, нестачі припасів та води. Дезертирство також посилилося. Зрештою Антоній прийняв рішення дати морську битву, розуміючи, що це його останній шанс на успіх.

Хоча за кількістю кораблів флот Антонія все ще перевершував флот Октавіана, але через попередні втрати та дезертирство йому бракувало екіпажів і солдатів. Октавіан мав близько 400 кораблів, а Антонію вдалося вивести в море 250.

Перші години битви обидві сторони провели в очікуванні, поки ближче до полудня почалися активніші маневри та зіткнення. Ескадра Клеопатри на повних вітрилах кинулась в атаку і прорвалася крізь центр. Слідом за нею на легкому кораблі вирвався і сам Антоній.

Решта флоту Антонія опинилася в пастці і невдовзі здалася Октавіану. Таким чином, хоча Антонію і Клеопатрі вдалося врятуватися втечею з невеликою частиною кораблів, загалом битва завершилася повною поразкою Антонія. Покинуті сухопутні війська Антонія невдовзі здалися Октавіану. Це призвело до остаточного краху його сил та влади, а Октавіан став єдиним правителем Римської республіки.

Ось такими були основні події та наслідки славнозвісної Битви при Акції. Сподіваюся, ця стаття допоможе краще зрозуміти її перебіг та значення в історії Стародавнього Риму.

Взяття Олександрії військами Октавіана у 30 році до н.е.

Після перемоги над військами Марка Антонія та Клеопатри у вирішальній битві при Акції, Октавіан негайно розпочав підготовку до походу на Єгипет. Його метою було остаточно розгромити сили супротивників, захопити в полон або знищити самих Антонія та Клеопатру, а також заволодіти величезними багатствами Єгипту, які досі живили військову машину східних володінь.

Адже, втеча Антонія та Клеопатри з поля бою давала їм шанс зібрати нові сили та поновити боротьбу згодом. Тому Октавіан вирішив якнайшвидше рушити слідом за ними та покласти край цій загрозі раз і назавжди.

Оскільки Сирія на той час вже контролювалась ставлеником Октавіана Квінтом Дідієм, єгипетський кордон залишався відкритим для вторгнення. Тому Октавіан вирішив вести свою армію суходолом з півночі Палестини та Фінікії, щоб уникнути складнощів з морською переправою.

Похід розпочався навесні 30 року до н.е. і зайняв кілька місяців. Протягом цього часу між Октавіаном та Антонієм і Клеопатрою відбувалась активна дипломатична переписка, проте жодної домовленості досягти не вдалось.

Наближаючись до єгипетського кордону, римська армія на чолі з Октавіаном не зустріла жодного опору, оскільки все ще потужні сили Антонія та Клеопатри перебували у західних районах Єгипту та Киренаїці.

Наприкінці липня 30 року до н.е. після тривалого переходу через пустелю війська Октавіана підійшли до Пелусія на східному рукаві Нілу та легко оволоділи цією фортецею. Звідси римляни рушили на захід уздовж Нілу та незабаром підійшли до Олександрії, яка на той час фактично залишилась без захисту.

Попри чисельну перевагу, Октавіан не ризикнув штурмувати величезне та укріплене місто, а вирішив взяти його в облогу та змусити гарнізон здатись. Проте 1 серпня 30 року до н.е. римські війська раптовою атакою увірвались до Олександрії та захопили її.

За легендою, цьому сприяло раптове “зникнення” з міста статуї бога Діоніса, покровителя Антонія, що було сприйняте мешканцями як поганий знак.

Після захоплення Олександрії Марк Антоній, перебуваючи у царському палаці, отримав хибну звістку про смерть Клеопатри і негайно наклав на себе руки. Проте єгипетська цариця ще залишалась живою і навіть намагалась вести таємні перемовини з Октавіаном.

Однак незабаром вона також наклала на себе руки, найімовірніше усвідомивши, що Октавіан планує провести її в тріумфі по вулицях Риму, а потім стратити.

За легендою, Клеопатра або отруїлась, або дозволила укусити себе отруйною коброю – твариною, яка вважалась символом влади єгипетських фараонів. Так Клеопатра здійснила самогубство у повному царському вбранні, демонструючи гордість та нескореність.

Після її смерті Октавіан жорстоко розправився з єгипетською знаттю, стративши багатьох прибічників Антонія та Клеопатри. Втім більшість простих мешканців Олександрії він помилував.

Натомість Октавіан захопив колосальні багатства єгипетських царів, які зберігались у скарбницях Олександрії. Це дозволило йому розплатитися із своїм військом та ветеранами, а також прикрасити Рим низкою грандіозних споруд.

Так склалась доля останніх супротивників Октавіана у боротьбі за владу над Римською республікою. Їхня смерть та падіння Олександрії ознаменували кінець громадянських воєн, що тривали десятиліттями, та встановлення єдиновладдя Октавіана.

Озираючись назад. Висновки

Ретроспективно аналізуючи, чому Антоній і Клеопатра програли, можна вказати на їхні політичні помилки та більшу проникливість Октавіана. Антоній занадто довго тримав легіони на східних кордонах, занадто відверто демонстрував зв’язок з Клеопатрою, що шкодило його репутації в очах італійців. Октавіан вміло маніпулював громадською думкою в Італії. Проте ці чинники не були вирішальними.

Ключовими подіями стали поразка Антонія у Парфії у 36 р. до н.е., що контрастувала з перемогою Октавіана над Секстом, та події перших тижнів Актійської кампанії 31 р. до н.е., коли війська Октавіана швидко висадилися в Греції і флот Агріппи завдав руйнівних ударів по розрізненим силам Антонія. Саме тоді Антоній перетворився з переможця на переможеного.

Хоча Антоній і Клеопатра й могли перемогти, але Їхній союз розколов би греко-римський світ. Натомість перемога Октавіана, хоч і досягнута за допомогою пропаганди, принесла мир Риму.

Наслідки перемоги Октавіана

Перемога Октавіана над Антонієм і Клеопатрою у 31 році до н.е. мала далекосяжні наслідки для розвитку Римської держави.

Ось деякі з ключових наслідків:

1. Октавіан став одноосібним правителем усього римського світу. Він отримав беззаперечний контроль над Заходом імперії, а також приєднав до своїх володінь багаті східні провінції.
2. Було покладено край епосі громадянських війн, що тривала понад століття. Октавіан запровадив мир і стабільність у державі.
3. Розпочався перехід від Республіки до Принципату. Хоча формально республіканські інститути зберігалися, Октавіан (з 27 року до н.е. – Август) став фактичним монархом.
4. Було проведено низку реформ, які впорядкували державне управління та зміцнили центральну владу.
5. Римська армія була реорганізована і перетворена на професійну. Ветеранам було надано землі в провінціях.
6. Економічне та культурне життя імперії отримало новий поштовх. Розпочався період Пакс Романа (Pax Romana) – довготривалого римського миру.

Отже, перемога Октавіана стала поворотним моментом в історії Риму і поклала початок новій епосі – епосі Римської імперії.