Після Першої Пунічної війни Рим опинився перед потребою вироблення системи управління новоздобутими територіями Сицилії, Сардинії та Корсики. Спочатку, ймовірно, розраховували на збереження попередніх відносин з місцевим населенням.
Однак через деякий час виникли проблеми: невизначеність прав, ускладнення зі збором податків, можливі заворушення. Тому було вирішено щорічно направляти старшого магістрата (спочатку претора) для управління кожним з цих островів.
На Сицилії та Сардинії склалися дві перші римські провінції. Претор тут командував військами, займався правосуддям, забезпеченням порядку, але не втручався у внутрішні справи місцевих громад.
Згодом таку ж модель почали застосовувати й до інших завойованих земель. Кількість преторів збільшили до 6, а з 197 р. до н.е. – до 8. Запровадили посаду проконсула та пропретора для управління провінціями після закінчення магістратури.
Отже, саме в цей період започаткувалася провінційна система як основа майбутньої Римської імперії. Вона ґрунтувалася на владі римських магістратів та відносній автономії підкорених народів.
1 коментар до “Виникнення римської провінційної системи”