Плебейський рух – це політичний рух в Стародавньому Римі в 5-4 століттях до н.е., спрямований на захист інтересів плебеїв та обмеження влади патриціїв.
Основні риси плебейського руху:
- Виник у відповідь на зловживання владою з боку патриціїв та погіршення економічного становища плебеїв.
- Основні вимоги – політична рівність, кодифікація законів, полегшення боргового тягаря.
- Ключові події – Перша сецесія (494 р. до н.е.), прийняття Законів XII таблиць (451-450 рр. до н.е.), Друга сецесія (449 р. до н.е.).
- Результати – створення народного трибунату, прийняття Законів XII таблиць, поступове розширення політичних прав плебеїв.
Отже, плебейський рух домігся значних поступок від патриціїв, хоча повної рівності так і не було досягнуто. Проте він заклав основи для подальшої боротьби плебеїв за свої права.
Перша сецесія та плебейські посадові особи
Перша сецесія у 494 році до н.е. стала ключовою подією у боротьбі плебеїв за свої права. Незадоволені економічними умовами та зловживаннями з боку патриціїв, плебеї відмовились служити у війську і залишили Рим, оселившись спочатку на Авентинському пагорбі, а потім на Священній горі.
Ця подія продемонструвала силу і єдність плебеїв. Патриції змушені були піти на поступки, щоб повернути плебеїв до міста. За посередництвом Мененія Агріппи було досягнуто компромісу – плебеям дозволили обирати щорічно двох народних трибунів, які мали право захищати плебеїв від свавілля з боку посадових осіб.
Таким чином, Перша сецесія принесла плебеям першу конкретну перемогу у вигляді створення власних посад та можливості захищати свої інтереси. Це стало важливим кроком на шляху до подальшої боротьби за рівноправність.
Децемвірат, друга сецесія та Закони XII таблиць
Децемвірат було створено у 451 році до н.е. як комісію з 10 патриціїв для кодифікації римських законів та складання єдиного зведення – Законів XII таблиць. Спочатку децемвіри успішно виконали свою місію – було створено 10 таблиць законів. Однак наступного року новообрані децемвіри на чолі з Аппієм Клавдієм почали зловживати владою, проігнорувавши вибори магістратів на наступний рік.
Це викликало Другу сецесію плебеїв у 449 році до н.е. Після придушення виступу, за посередництвом консулів Валерія та Горація було досягнуто компромісу: децемвіри склали повноваження, а їхні закони були ратифіковані. Додатково були прийняті закони на захист народних трибунів та принципу провокації*.
Так Закони XII таблиць увійшли в силу. Вони мали велике значення, бо вперше кодифікували основи римського права та зробили його більш доступним для громадян. Це було важливим кроком на шляху обмеження свавілля магістратів.
Характер та цілі плебейського руху
Характер плебейського руху був досить неоднорідним. Його основу становили заможні селяни, які служили у війську і тому мали політичний вплив. Проте рух був відкритим для усіх верств населення, за винятком патриціїв та їхніх клієнтів. Склад учасників постійно змінювався залежно від конкретних економічних умов.
Основною метою руху було не стільки кардинальне реформування суспільного ладу, скільки усунення конкретних зловживань з боку магістратів та розширення участі плебеїв у політичному житті. Економічні вимоги також висувались, але мали тимчасовий характер як реакція на гострі проблеми. З часом акцент з економічних питань змістився у бік політичної боротьби за рівноправність.
Загалом плебеї не прагнули радикальних змін суспільного ладу. Вони домагались поступової інтеграції в наявну систему влади на рівних умовах з патриціями. Цілі руху еволюціонували разом з розвитком римської державності.
*Провокація (лат. provocatio) – це принцип в римському праві, який передбачав право громадянина оскаржити рішення посадової особи, в тому числі й смертний вирок, до народних зборів.
Тобто якщо магістрат виніс якесь рішення щодо громадянина, то останній мав право звернутися до коміцій (народних зборів) з проханням скасувати або пом’якшити це рішення. Це був важливий принцип захисту прав громадян від свавілля посадовців.
Провокація згадується в контексті реформ після повалення децемвірату, коли були прийняті закони, що забороняли призначати магістратів без права провокації. Тобто цей принцип набув формального визнання.