Трипільська культура (Кукутень-Трипілля)

На територіях сучасних України, Молдови та Румунії існувала цивілізація, яка була частиною Старої Європи – культура Кукутень-Трипілля, більш відома в Україні як трипільська археологічна культура. Вона отримала свою назву за назвою села Трипілля, розташованого близько 40 км від столиці сучасної України Києва. Її відкриття належить до кінця XIX століття, а назвою вона зобов’язана розкопкам археолога-аматора Хвойки, який проводив там розкопки.

У Молдові та Румунії її називають Кукутень. Отримала назву за селом Кукутень, Румунія. У 1884 році румунський археолог Теодор Бурада побачив уламки кераміки поблизу цього села і невдовзі там почалися там розкопки.

Культура Кукутень-Трипілля є однією з найважливіших археологічних культур часів неоліту і раннього енеоліту, поширена в Південно-Східній Європі.

Абсолютна хронологія встановлена на підставі радіовуглецевого датування. Період існування трипільської культури складає понад 2500 років: від 5400-5300 до 2700-2600 рр. до н. е.

Більшість поселень культури Кукутень-Трипілля були невеликого розміру та високої щільності, зосереджені в основному у долинах річок Сірет, Прут та Дністер. У період свого розквіту носії цієї культури побудували найбільші в неолітичній Європі поселення, деякі з яких налічували до 3000 будівель і могли бути населені 20 – 46 тисяч жителів.

Однією з найпомітніших особливостей цієї культури було періодичне руйнування поселень, тривалість існування кожного з яких становила близько 60-80 років. Мета таких пожеж поселень є предметом дискусій серед науковців.

Географія

Культура Кукутень-Трипілля процвітала на території сучасних Молдови, східної та північно-східної Румунії та частин Західної, Центральної та Південної України.

Трипільські племена посідали простори Східної Європи від Карпат до Дніпра, від Полісся до Чорного моря. Її історичне ядро лежало навколо середнього і верхнього Дністра (Подільська височина).

Упродовж кліматичних періодів, коли культура процвітала, Європа переживала найтепліший та найвологіший клімат з часів закінчення останнього льодовикового періоду, що створювало сприятливі умови для ведення сільського господарства в цьому регіоні.

Станом на 2003 рік було ідентифіковано близько 3000 археологічних пам’яток культури Кукутень-Трипілля – від невеликих селищ до величезних поселень, що складалися з сотень жител.

Походження трипільців

До моменту появи трипільської культури в другій половині шостого тисячоліття до нашої ери хліборобство було відоме в Європі вже понад тисячу років. Знали про цю галузь економіки на берегах Дністра, Дніпра й навіть на узбережжі Азовського моря, але широкого поширення воно тут не отримало.

Слід зазначити, що в минулих тисячоліттях у Старій Європі, що займала тоді інше місце на континенті (переважно Подунав’я) та на Балканах, помітно вищою була щільність населення. І це при тому, що кількість та якість земель там залишали бажати кращого.

Тим часом на схід від Карпат лежали майже суцільні масиви родючих земель, сумарно в рази переважаючи всі вже зайняті угіддя в іншій частині континенту. Особливо привабливо виглядала лісова зона (зона лісів помірного поясу), а також лісостепова зона між Карпатами й Дніпром. І що головне, вони майже не були заселені. Лише у басейнах великих річок мешкали нечисленні громади, котрі знали хліборобство, однак займалися переважно полюванням і рибальством. Багатство місцевих ресурсів не змушувало їх витрачати час на каторжну роботу з мотиками на полях.

У культурному плані раннє Трипілля (з погляду археологів) являє собою синтез кількох культурних традицій Старої Європи епохи неоліту. Тут помітний слід культури лінійно-стрічкової кераміки, культур Бонн, Тиса, Винча.

Трипільська археологічна культура від самого початку свого існування була культурою Карпатського басейну, а не «балканською» чи то «дунайською». Адже ні на Балкани, ні на Дунай трипільська територія не доходить.

Отже, близько середини VI тис. до н. е. невеличкі громади з району Карпат переселилися на нові землі між Карпатами та Дністром. Тут вони знайшли багаті на ресурси долини річок та все необхідне для життя. До них приєдналися громади культур лінійно-стрічкової кераміки. Це і були «ранні трипільці», які розпочали будівництво власного нового світу на цій благодатній землі.

Походження трипільців крізь призму ДНК

Походження носіїв трипільської культури досі залишається предметом дискусій та гіпотез, оскільки важко простежити безперервність розвитку цієї культури з попередніми археологічними культурами регіону. На допомогу приходить молекулярна біологія.

Перший аналіз решток трипільців було проведено у 2010 році. Вони проаналізували мтДНК, виділену з кісткових решток Кукутень-Трипілля, знайдених у печері Вертебі (Тернопільська область). Останнє дослідження було у 2022 році теж з решток з Вертеби.

За результатами аналізу генів було встановлено, що трипільці несли в собі материнські генетичні лінії, характерні для всієї землеробської неолітичної ойкумени, започаткованої ще на території Малої Азії — прабатьківщині європейського сільського господарства

Останні дослідження також демонструють наявність компонентів, пов’язаних зі степовими популяціями. І що цікаво всі були нездатні перетравлювати лактозу, і майже всі мали мутацію, що привела до появи блакитних очей.

Якщо узагальнити результати досліджень, то ранні носії трипільської культури більшою мірою належали до популяцій, що прийшли з Близького Сходу – зокрема, з території Анатолії. Про це свідчить виявлена у них генетична “анатолійська неолітична” компонента, тобто подібність з ранніми землеробськими групами цього регіону. Вони були частково змішані з місцевим населенням, а також зі степовиками.

Таким чином, трипільська культура є яскравим прикладом культурної та генетичної взаємодії між різними популяціями в давні часи, що відображає широту і глибину неолітичних міграцій та їхній вплив на формування давніх цивілізацій у Європі.

Хронологія

Різні регіональні дослідницькі ініціативи та різний ступінь дослідження культурних пам’яток призвели до розробки двох окремих хронологій для кожної культури, Трипілля в Україні та Кукутень в Румунії

Рінній етап

Перші три-чотири століття (від 5400 року до н.е) можна відвести на перший, формаційний період — час утворення трипільської культури. У 5100-4600 роках до н.е., поширення трипільців поширення трипільської культури за Південний Буг, між Карпатами та Дніпром та освоєння нових територій.

Перші поселення трипільської культури на території України (Бернашівка на Дністрі). Перші мідні вироби — «імпортні». Місцева обробка металу, виготовлення металевих знарядь та прикрас.

Для будівництва житла використовували дерев’яний каркас, який обмащували глиною з домішками, вкриті ймовірно очеретяними дахами. Всередині була земляна долівка, опалення – вогнище “по-чорному”.

Щодо господарства, то трипільці займалися:

• землеробством – вирощували пшеницю (однозернянку, двозернянку, полбу), ячмінь, просо, жито, горох,
• тваринництвом – розводили велику рогату худобу, вівці, кіз, свиней
• мисливством та рибальством.

Також займалися ремеслами – гончарством, обробкою кременю, кістки, рогу, дерева. Мали зв’язки з іншими регіонами, про що свідчать знахідки “імпортних” речей.

Середній етап. Розківт трипільської культури

Вершиною, добою злету і становлення Трипілля як протоцивілізації стає період, довжиною у тисячу років, коли з’являються поселення-протоміста.

4600-4200 роках до н.е., Зростання кількості поселень і поява культури Кукутень та локально-хронологічних груп трипільської культури. Збільшення кількості населення. Початок виробництва мальованого посуду. Освоєння джерел самородної міді та початок місцевої металургії.

4300-4100 роках до н.е. поява перших поселень — протоміст, поширення трипільської культури до Дніпра. Перші керамічні майстерні, розвиток ткацтва. Становлення трипільської протоцивілізації.

4100 – 3200 роках до н.е. період розквіту культури та розвитку протоміст. Розквіт гончарного ремесла, металообробки. Спеціалізація у видобутку кременю на Волині та на Дністрі.

Час між 4300—3200 рр. до н. е. без перебільшення можна назвати епохою слави та величі трипільських земель.

Трипільська культура переживала справжній розквіт між 4300 та 3200 роками до н.е. Цей період по праву можна назвати епохою слави та величі трипільських земель. Протягом цих 1100 років трипільські племена значно розширили свої володіння, у кілька разів зросла чисельність населення. Було досягнуто успіхів у розвитку ремесел, будівництві нових поселень, деякі з них стали найбільшими на європейському континенті.

Де б не працювали археологи — на Буковині чи у Подніпров’ї — всюди вони знаходили сліди досить заможного та впорядкованого життя. Образ трипільської культури тих часів являв собою певний контраст із тим, що можна було побачити, скажімо, у сусідніх племен на півночі, півдні та сході.

Пізній етап. Занепад трипільської культури

Нарешті завершальний, четвертий період — епоха поступового занепаду і зникнення Трипілля, яке відбувалося впродовж п’яти—шести століть на зламі IV — ІІІ тис. до н. е.

Занепад економіки, протоміст, спрощення суспільної структури, зникнення гончарного ремесла на більшості територій. Виникнення кочового скотарства (усатівський тип) та поява курганів. Трансформація в окремі локальні варіанти та культури, поступове зникнення типових для Трипілля рис — мальованого посуду, статуеток.

Кліматичні зміни

Однією з причин занепаду трипільської культури стали кліматичні зміни. Приблизно 3200 р. до н.е. клімат на Землі став холоднішим, ніж будь-коли з часів останнього льодовикового періоду.

Зрозуміло, що несприятлива погода суттєво впливає на рослинний світ, зокрема й на поля давніх землеробських громад. За таких умов отримання врожаю стає проблематичним. Не виростає належним чином трава, отже важко прогодувати худобу. Скорочується кілкість тварин у лісах, а полювання неспроможне забезпечити харчами численне населення хліборобів. І ця криза тривала не один рік, а кілька десятиліть. Клімат ставав дедалі більш континентальним, а різкі перепади температур між зимою та літом (весна як пора року фактично перестала існувати) спричиняли катастрофічні повені. Водночас влітку лютували сильні посухи.

Ці кліматичні зміни справили значний вплив на розвиток перших цивілізацій Стародавнього Сходу. До 3000 р. до н.е. Сахара перетворилася на пустелю, а єгипетська цивілізація опинилася затиснутою у долині Нілу та декількох оазисах, що вціліли серед пустелі. Від повеней та посух їх рятували канали, дамби та штучні озера. У Месопотамії занепала культура Урук.

Війни між трипільцями

Археологічні знахідки у Подніпров’ї виявили сліди війни (обпалені наконечники стріл різних типів які належали трипільцям) свідчать про жорстокі сутички між трипільцями приблизно у 3000-2750 рр. до н.е. Гіпотеза про руйнівне нашестя кочових племен на трипільську культуру, зокрема у Подніпров’ї, не підтверджується. Єдине досліджене укріплене поселення трипільців біля Казаровичів розташоване не на степовому кордоні, а у лісостепу на північ від Києва. Це також свідчить, що трипільці, імовірно, ворогували між собою, а не боронилися від кочовиків степу.

Останні поселення

Завдяки ізотопному датуванню з’ясувалося, що на території сучасної Черкаської області існували останні великі поселення трипільської культури, які за своїми масштабами можна назвати протомістами. Одне з таких поселень площею близько 100 гектарів було виявлене поблизу села Вільховець.

Зразки, взяті під час розкопок для радіовуглецевого аналізу, датуються приблизно 2860-2670 роками до н.е. Мешканці Вільхівця зберегли традиційний спосіб життя своїх предків – будували великі будівлі, виробляли якісний посуд, вирощували злакові.

Припускається, що складна соціальна організація трипільських протоміст дозволила їх мешканцям вижити під час природних катаклізмів наприкінці IV тисячоліття до н.е. Проте наприкінці першої половини III тисячоліття поселення занепадають. Причиною міг стати тривалий посушливий період, про що свідчить виявлення в цей час стійбищ кочовиків ямної культури в заплавах річок Черкащини.

На півночі і на півдні, на заході і на сході впродовж декількох століть нащадки трипільців змагалися із долею. Одні з них дотримувалися давніх традицій, здійснювали всі заповідані предками обряди для підтримання порядку у всесвіті. Були такі, які просто боролися за виживання, особливо не переймаючись традиціями. Окремі клани увійшли до складу нових об’єднань, поклавши початок іншим археологічним культурам. Однак всюди результат був той самий: трипільська культура у звичному нам вигляді, із мальованим посудом, статуетками зникає.

Джерела:

• Бурдо Наталія Борисівна, Відейко Михайло Юрійович. Трипільска культура. Спогади про золотий вік. 2003 рік
• Відейко М.Ю. Україна: від Трипілля до Антів. 2008 рік
• Вікіпедія українська та англійська
• Походження трипільців крізь призму ДНК